«Дитяче травмування не має сезонності. Роботи нашим хірургам вистачає завжди»

Ортопедо – травматологічне відділення КП «Дитяча міська лікарня Полтавської міської ради» заснували у 1975 році. Спершу воно діяло на базі 1 міської лікарні і у 1989 року – стало базуватися безпосередньо у дитячій міській лікарні.

У відділенні працює 9 лікарів, котрі надають цілодобову допомогу дітям Полтави і області. Йдеться про травми, наслідки травм, вроджені вади та захворюваннями опорно-рухового апарату.

Щорічно у відділенні проліковують понад дві тисячі дітей. Про специфіку роботи відділення розповідає завідувач відділення Григорій Боскін.

«Робимо найскладніші операції, у разі потреби залучаємо фахівців з інших закладів з усіх куточків України, переймаємо досвід колег. Ми намагаємося, аби діти, котрі до нас потрапляють, отримували увесь спектр найсучасніших та об’ємних оперативних втручань. З урахуванням віку лікуємо переломи різних локалізацій, дегенеративно-дистрофічні захворювання кісток та суглобів, здійснюємо діагностику і оперативне лікування доброякісних пухлин кісток та м’яких тканин із застосуванням різних видів пластики дефектів (ауто та алло транспланатів, керамічних матеріалів), усуваємо наслідків травм (контрактури, неправильне зрощення переломів та інше). Ми працюємо на результат.

- Які травми є найбільш поширеними серед ваших юних пацієнтів?

- Напевно, це переломи передпліч, переломи стегна і тазу. Найчастіше отримані внаслідок ДТП. Часто такі випадки потребують комплексного лікування, кілька бригад проводить операції.

- Дитячі травми мають якусь «сезонність»?

- Роботи нам вистачає завжди. Але все ж таки літом діти більш активні, а отже частіше травмуються.

- Лікарям, а особливо лікарям – хірургам з прифронтових регіонів доводилося дуже швидко підлаштовуватися під вимоги сьогодення і освоювати лікування мінно - вибухових та інших травм. Звісно, Полтавщина – мирний регіон, але ми ні від чого не застраховані. Чи освоюєте ви навички на випадок, якщо ситуація зміниться?

- Звичайно, тримаємо руку на пульсі. Відвідуємо навчання, майстер класи тощо. Маємо бути готовими до будь – якого розвитку подій. Ми забезпечені повним набором обладнання найсучаснішого. Ми дуже цим пишаємося. Днями ми оперували дуже тяжку дівчинку, у якої був перелом кісток тазу. Було складне втручання, аби дати можливість розвиватися дитині. Нам допомагали фахівці з Харкова і Рівного.

- Чи відчуваєте ви брак кадрів? Адже велика кількість фахівців з початком війни виїхали за кордон?

- На щастя, всі наші працівники лишилися на місцях. Ми бережемо кожного з ним і кожним дорожимо. У нас молодий колектив, усі ентузіасти. Постійно вдосконалюємося, хочемо, аби у нас робили операції, які виконують у найкращих лікувальних закладах не тільки України а й світу.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КОНТАКТ – ПОЛОВИНА УСПІХУ ОПЕРАЦІЇ

Разом з Григорієм Боскіним йдемо у відділення. Між палатами снують заклопотані медсестри та санітарки, у коридорах на лікарів чекають стурбовані батьки. Час обходу.

- Григорію Леонідовичу, обрати фах хірурга – серйозний крок. А як ви вирішили стати дитячим хірургом? Адже тут своя специфіка?

Багато років тому я почав свій шлях у медицині саме у нашому відділенні. Спершу працював медичною сестрою (так називається професія), і тоді поступово закріпилося рішення – працювати саме дитячим хірургом. Тут є свої особливості. Хірург будь – який має бути і психологом також. Адже психологічний контакт, правильне налаштування – запорука успіху операції. А нам доводиться налаштовувати контакт не тільки з маленькими пацієнтами , а і з їхніми батьками. Момент комунікації – він один з найважливіших.

Заходимо у одну з палат. Григорій Леонідович підходить до кожного ліжка, а пацієнти охоче розповідають свої історії. Скажімо, Мишко впав з турника. Володя – з велосипеда. Олег – грав у футбол і впав. « А на мене попадали всі інші» - додає хлопчик. Кожному з них зробили операцію, попереду ще кілька днів у лікарні а потім реабілітація.

На ресепшені Григорій Леонідович проводить коротку нараду з анестезіологом Ігорем Богоутдіновим: «Сьогодні у нас три операції».

Ігор Алімович у лікарні трудиться понад тридцять років.

« Пройшов усі щабелі медицини. Був санітаром, медсестрою, інтерном і зрештою – лікарем» - розповідає Ігор Богоутдінов. – Спочатку було важко, але з роками прийшов досвід. Найважче, коли пацієнтами стають новонароджені дітки з вродженими вадами і маленькою вагою. У них своя специфіка фізіологічна. Як починаю день? З огляду майбутніх пацієнтів. Збираю анамнез. І тут важливо нічого не упустити важливого. Далі вивчаю аналізи і розповідаю батькам, що я буду робити. Якщо дитина достатньо доросла, я говорю і з дитиною теж. А потім починаються операції. Зараз анестезіологу допомагає найсучасніше обладнання. Воно відображає усі показники організму».

Далі – ще одна коротка нарада в ординаторській.

« Кожен з наших хірургів – універсальний боєць – пояснює лікар – хірург Олександр Онищенко, - звісно, у кожного з нас є свій «улюблений» напрям. Але всі ми володіємо повним спектром оперативних втручань. Кожен з нас працює на чергуваннях, отже маємо бути готовими до будь – яких ситуацій. Щорічно у нас проліковують понад дві тисячі дітей. І хоча ми готові усім надати допомогу, нехай всі діти будуть здорові!»

Читайте також: «Коли бачимо погані результати аналізів - переживаємо. Іноді плачемо. Від цього неможливо абстрагуватися» - репортаж з дитячої міської лікарні

«У дитячій лікарні потрібно бути не лише медиком, але ще і мати небайдуже серце»

«Найбільша радість – врятоване життя. Найбільший біль – коли не вдається життя врятувати. Ми все пропускаємо через себе» - медичні сестри полтавських лікарень про свою професію