«Операційна медсестра повинна передбачати дію хірурга на п’ять кроків наперед»

Сьогодні – Міжнародний день операційних медичних сестер. Свято доволі «молоде», адже було започатковане лише у 2009 році. Зважаючи на складність спеціалізації, було вирішено щороку, 15 лютого шанувати тих, хто працює поруч з хірургами у найвідповідальніші моменти в самому «серці» лікарні – оперблоці .

Як журналіст я ніколи не втрачаю нагоди щороку зробити публікацію про цих жінок. Їх самовіддана, ба більше – відчайдушна - робота вражає. При цьому треба розуміти – вони майже «невидимі». Адже перебувають на «передовій» у момент, коли вирішується доля пацієнта, коли стоїть питання між здоров’ям та хворобою, між життям та смертю. Вони незамінні, без них нічого б не працювало, але потім, коли пацієнти переміщуються з операційної до реанімації і далі вже у палати – операційних медсестер ніхто ніколи не бачить. Мені вбачається в цьому величезна несправедливість. І саме тому я щороку пишу про них. Цьогоріч - розповідь про медичних сестер з КП «2-а міська клінічна лікарня ПМР».

ОЛЬГА ПЛАХОТНИК : «ФАНАТИЧНО ЛЮБЛЮ ОПЕРАЦІЙНУ»

Я приходжу у лікарню раннім ранком, задовго до початку планових операцій. Бо коли почнеться процес, медичним сестрам буде не до розмов – їхня робота стартує задовго до моменту, коли в операційну «прибуде» перший пацієнт. Вони мають все підготувати, про все подбати. Говоримо зі старшою операційною медичною сестрою Ольгою Плахотник у її кабінеті. Тут багато квітів, Ольга Михайлівна поки що не у «виробничому костюмі».

Знаю, що її дуже поважають колеги. Здається, всі невидимі «ниточки» операційного процесу сходяться саме на ній. І саме ця жінка міцно тримає їх в руках. В лікарні Ольга Плахотник з 1988 року, в операційній трудиться 28 років, 16 років – старша операційна медична сестра:

- В мене в сім’ї не було медиків, я перша. Мріяла з дитинства присвятити себе цій справі. Під час навчання в Лубенському медичному училищі я зрозуміла, що серед іншого мені найближча саме робота в операційній. І коли мені дійсно запропонували перейти сюди працювати – радості не було меж. Я фанатично люблю операційну. І не уявляю іншої роботи. Єдине що, не вистачає спілкування з людьми, з пацієнтами, а я це дуже любила, коли я працювала на посту. Коли я перейшла в операційну, то це стало відчуватися. Адже як тут? Йде операція. Сестра працює, зосереджено спостерігає за усім і мовчить. Отож, спілкування бракувало, а тоді звикла – і іншої роботи не уявляю. Дуже цікаво – тим більше, зараз! Нові технології постійно, прагну це засвоювати.

Ольга Михайлівна перевдягається, готується йти в операційну. Одночасно говорить з колегами, роздає вказівки, відчувається, що вона вже подумки «увімкнулася» в процес.

- Під час операцій не бракує стресів та напружених моментів, коли повітря «наелеектризоване» і іноді спілкування з хірургом відбувається на підвищених тонах. Ви ображаєтеся одне на одного?

- Якщо скажу, що ми не ображаємося – це було б неправдою. Але зла не тримаємо ні на кого. Відбувається так – вийшли з операційної і все, життя продовжується і йде далі. Фахова медсестра повинна передбачити дію хірурга на п’ять кроків наперед, вміти крутити головою на 360 градусів. Бачити, що робить анестезіолог, санітарочки, студенти, як дотримується стерильність. Ми повинні робити все так, що б потім не корити себе за те, що десь недопрацювали і щось випало з поля зору. Для нас не має значення, хто опинився на операційному столі. Ми однаково маємо допомогти усім, працювати єдиною командою. Робота в операційній триває постійно. Адже планові операції – то одна справа, але ж є ще і ургентні, нічні. І кожен з нас – гвинтик, який рухається задля великої мети . Скажімо, моя колега Пуць Тетяна – людина, яка створює у операційні комфортні умови, вміє згладжувати ситуації.

Хотілося би ще згадати наших молодших операційних сестер. Це невід’ємна ланка наша, їх ніхто не бачить, праця їхня мало оплачувана, але ж без них нікуди. Людмила Тимошенко, Валентина Запара, Оксана Дружиніна, Наталія Шахворост, Інна Баула, Світлана Гаврилко, Ніна Фісун – всі великі розумниці і помічниці. Дуже гарно працює наша Олена Корх – дуже старанна і відповідальна!

А ще – жінка завжди жінка. І окрім стресової роботи, операційним медичним сестрам доводиться йти на деякі обмеження – говорить Ольга Михайлівна:

- Ви зверніть увагу на руки операційної сестри. У неї ніколи немає манікюру. І моя мрія – коли я вже не буду працювати, зроблю великі червоні нігті, і усіх буду показувати, що я теж жінка! ( сміється)

КАРІНА КРАВЕЦЬ : « Я МАЮ РОЗУМІТИ ХІРУРГА НА РІВНІ ПОГЛЯДІВ»

За Каріною Кравець цікаво спостерігати. Вона здається абсолютно незворушною – у очах під час операції не відображається жодна емоція. І при цьому – кожен її рух точно виважений. Але, як зізнається Каріна, так було не завжди. Все прийшло з досвідом:

- Чесно кажучи , коли я тільки починала спостерігати за операціями, перші два рази це завершувалося втратою свідомості, а потім я себе опанувала, завдяки підтримці колег у мене все вийшло. Я спокійна зовні, до певного моменту. Можливо, нервую десь глибоко в душі. Якщо я буду нервувати, краще від цього не буде нікому. Загальний стаж моєї роботи – 8 років. З 2018 року почала опановувати лапароскопічні операції. Цікаво за ними спостерігати. Дуже великий вклад у мене, як у фахівця, зробили хірурги Максим Олександрович Дудченко та Микола Ігорович Кравців.

Каріна вже підготувала до операції набір інструментів – їх загалом понад шістдесят :

- Загалом, на столі як мінімум кілька десятків інструментів. У кожної з нас є своя тактика їх розкладання. У нас – все по наборах. Перед вами зараз – лапаратомний набір. Операційна сестра має знати, скільки інструментів було на початок операції і скільки потім вона їх здає – це дуже велика відповідальність. Треба пам’ятати, які у нас розчини і де знаходяться, скільки інструментів, серветок, - треба бути дуже відповідальною, спостережливою, з півслова розуміти хірурга. Знати тактику кожного з них і розуміти на рівні поглядів.

АЛІНА ВИЖГА : «ДУЖЕ БОЯЛАСЯ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ ОПЕРАЦІЇ»

Аліна прийшла у операційну одразу ж після коледжу. Каже – нічого б не вийшло, якби не допомога всього колективу:

- Працюю операційною медсестрою півтора роки, почала одразу після закінчення коледжу. Людина постійно обирає - де їй подобається. У операційній мені якось все «лягло на душу». Навчалася я важко. Але коли починаєш працювати – цікаво. Дуже дружній тут колектив – навчають всьому колеги та хірурги. Пам’ятаю свою першу операцію в ролі медичної сестри. Я дуже боялася. Це був мастит грудей. І тоді ще нікого не знала. Все для мене було нове. Було страшно, але мені все пояснювали, і справилася. Щодня буває по п’ять – шість операцій. Навантаження велике, стараєшся усім  допомогти. Вдячна чоловікові за розуміння – коли приходжу додому стомлена, він мені допомагає та підтримує.

ІННА МАРТИНЕНКО: «ОПЕРАЦІЙНА МЕДСЕСТРА ПОВИННА ВМІТИ «ПЕРЕМИКАТИСЯ»

Переходжу в ЛОР відділення. Тут знайомлюся з операційною сестрою Інною Мартиненко, яка трудиться у лікарні з 1997 року. Для себе відмічаю, що більшість людей, з якими спілкуюся в закладі  працюють тут роками. Для декого місце роботи взагалі перше і єдине. Інна зізнається, що «зрослася» з лікарнею та колективом:

- Працюю операційною медсестрою в ЛОР відділенні з 1997 року. Спершу - у маніпуляційному кабінеті та на посту. Було цікаво спостерігати, як розвивається медицина, як вдосконалюється обладнання. Операції, які тривали довго і робилися смуговим методом, зараз робляться швидко і менш травматично для пацієнта. Що має бути головним для операційної медичної сестри? Головне - зібраність, самовладання. А плюс - має бути розуміння, якщо під час операції хтось щось сказав на підвищеному тоні, - це просто робочий момент, у цьому нічого особистого немає. Ти маєш підтримувати хірургів. Також потрібно вміти «перемикатися». Завершилася робота у операційній, ти вийшла з приміщення лікарні – вдихни повітря і радій життю!

ПРОФЕСОР МАКСИМ ДУДЧЕНКО: «ХІРУРГ ТА ОПЕРАЦІЙНА МЕДСЕСТРА – ЄДИНЕ ЦІЛЕ»

«Подорож» лікарнею завершую вже у кабінеті керівника закладу – директора КП «2-а міська клінічна лікарня ПМР», професора Максима Дудченка. Про своїх головних помічниць він говорить так:

- Іноді бувають ситуації, коли у тебе немає асистента, і операцію ти виконуєш з операційною сестрою. Вона завжди поруч з тобою. Тобто, це навіть не твоя права рука – це твоя половина. Наші сестри настільки серйозно вивчають процес, що вони вже знають всі етапи операції і випереджують мої дії і подають саме той інструмент, про який я ще не встиг навіть подумати. Ми в цей момент як єдине ціле. Звісно, на жаль, існує певна несправедливість – сестра не спілкується ні з ким, окрім хірургів. Вона не бачить ні пацієнта за дверима операційної, ні його родичів. Займається винятково проблемами хірурга – готує інструменти, створює атмосферу, знімає потім зі столу пацієнта, займається перев’язкою ран тощо. Наші сестри виходять з тобою працювати у в свято, і у вихідні, вони поруч і в горі і в радості. Тому ми їх цінуємо і вітаємо з професійним святом!

Читайте також: «Небезпечні хвороби на ранніх стадіях іноді протікають безсимптомно, тому обстеження у лікаря мають бути регулярними» – акушер - гінеколог Ірина Акіменко

Лікарі-урологи 2 міської лікарні Полтави впровадили новий вид операцій

Полтавський анестезіолог розповів, чи можна прокинутися під час операції та чи скорочує життя наркоз

Бажаєте отримувати найважливіші новини Полтави у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram