Полтавці на «Межигір’яфесті»: свято журналістики, кіберпанку та інформаційної безпеки

6-8 червня у серці екс-резиденції минулого президента відбулася перша конференція журналістів-розслідувачів та інтернет-активістів «Mezhyhiryafest».

3 дні, понад 30 заходів різної спрямованості і близько 300 гостей-учасників — такі масштаби події. Полтавці складали рівно 1% — тобто було всього три людини — Людмила Волошина, Катерина Кролевська та автор цих рядків. Але насиченість подій і цікавих людей довкола не давали сумувати за земляками чи через те, що з 300-тисячного міста цими днями їх сюди потрапило так мало.

День перший

Перший і наймасштабніший день співпав з професійним святом журналістів. Саме 6-ого червня було найбільше гостей (понад 300, як уже писалося вище). Оскільки ми прибули за 1,5 години раніше зазначеного, то мали час прогулятися легендарними заповідними територіями. Масштаби теренів Межигір’я, тотальна увага до деталей та тваринне царство не могли не вразити. Тут тобі і страуси, і білі вівці, і чорні, і фазани різних видів, качки (як наші звичайні, так і дивакуваті австралійські).

Першим із журналістів, кого ми побачили, був Роман Вінтонів, більше відомий як ведучий «файних новин» Майкл Щур. Роману того дня було дійсно непереливки, адже кожен хотів зробити знімок з представником «Телебачення Торонто». Майкл хоч і був без вусів та вишиванки, але нікому не відмовляв чи то з автографом, чи зі світлиною.

Роман Вінтонів (він же Майкл Щур) і полтавці

Локація цього дня — елінг для яхт. Приміщення було величезне навіть для такої кількості учасників, тому браку простору не було. 

Розпочалося все із невеличких вітальних промов Дмитра Гнапа («Слідство.інфо» на «Громадському»), Владана Джолера (Vladan Joler, «Share Foundation») і Влада Лаврова («KyivPost» і «Центр журналістських розслідувань»). Вони розповіли про ідею цього фесту і майбутню програму.

полтавці з Дмитром Гнапом

Далі йшла дискусія. Перший заступник Генерального прокурора України Микола Голомша, журналіст Денис Бігус («ZIK») та офіцер ФБР Каролін Парісот (Carolyn Parisot) при модерації Анни Бабінець («Слідство.інфо» на «Громадському») говорили про можливості співпраці журналістів-розслідувачів із міліцією та прокуратурою. Підсумок був доволі оптимістичний — прокуратура зацікавлена у такій співпраці, хоча у Дениса Бігуса виникали певні сумніви щодо цього.

Згодом журналісти Наталія Седлецька («Радіо Свобода») та Тетяна Пеклун («Центр протидії корупції») розповіли про Yanukovichleaks. Для тих, хто не в темі: після втечі Віктора Януковича з Межигір’я поблизу у воді було знайдено 25 тисяч документів, котрі є просто скарбом для журналістів. Протягом тижня розслідувачі і волонтери працювали над тим, щоб зберегти інформацію з них, висушити і відсканувати для подальшого розкриття корупційних справ минулого президента.

Одразу після розповіді на екрані презентували невеличкий фільм про ці події і про героїчну команду небайдужих людей, завдяки яким відкрилося багато таємниць про життя екс-гаранта.

Автор тексту і Мустафа Найєм

Далі вечір продовжився нагородженням кращих розслідувачів (окремо за відео і за тексти). Нагороджували журналісти Мустафа Найєм («Українська правда», «Громадське ТВ»), Катерина Горчинська («KyivPost») та посол США в Україні Джеффрі Паєтт (Geoffrey Pyatt).

Опісля на всіх чекав просто неймовірно драйвовий концерт гурту «Dakh Daughters». Один з гостей, англієць, пізніше сказав, що це дуже символічно, адже вони майже з такою ж програмою виступали у грудні на сцені Євромайдану у Києві.

 гурт «Dakh Daughters» з полавцями

День другий

Другий день фестивалю вже був орієнтований саме на навчання. Локаця змінилася: тепер все відбувалося у гостьовому будинку. Якщо вірити місцевим, там у період приїзду до України жив Володимир Путін. Кількість учасників складала вже не 300, а десь із 50 чоловік. Але від цього захід навіть якісно виріс.

Розпочало день доволі дивне подружжя — один з батьків жанрів стімпанк і кіберпанк, фантаст Брюс Стерлінґ (Bruce Sterling) та режисер Ясміна Тесановіч (Jasmina Tesanovic). Брюс розповідав про сучасний розвиток медіа і прогнози на майбутнє, наводячи статистику і останні дослідження вчених у цій галузі. Ясміна ж час від часу розповідала смішні історії, пов’язані з темами, котрі зачіпав її чоловік.

X9FOSXqEhlo (1)

Роман Повзик з Брюсом Стерлінгом 

За півгодини до того, Брюс розповідав нам особисто про спільноту дивакуватих ентузіастів у Турині, котрі роблять дивовижні пристрої, надихаючись стімпанком, а також показував останні розробки безконтактних технологій. Про це страшенно цікаво слухати від автора наукової фантастики зі світовим ім’ям. А ми просто попрохали його сфотографуватися…

Після подружжя Стерлінгів-Тесанович слово взяв сербський юрист Джордж Крівокапіч (Djordje Krivokapic). Він розповідав про труднощі, котрі виникають тепер як у юристів, так і в простих юзерів через те, що світ став глобалізованим і з допомогою Інтернету написане Вами слово можна прочитати і осудити у будь-якій країні світу. Це породжує дивовижні за своєю абсурдністю колізії, з котрих треба вміти вибиратися.

Спеціаліст з інформаційної безпеки родом з Люксембургу Рафаель Віно (Raphaël Vinot) розповідав про міри безпеки, які повинен застосовувати кожен журналіст до своїх даних. З виступу стало зрозуміло, що кожен працівник ЗМІ має бути трішки параноїком, але це піде лише на користь. Більш детально Рафаель пообіцяв розповісти наступного дня на його власному воркшопі.

Італієць Клаудіо Аґості (Claudio Agosti) розповів про такий інструмент для журналістики як лікси (від слова «leaks» — витік). Створюються сайти, куди людина, що володіє певними важливими документами, може анонімно завантажити їх на сайт. Далі — робота журналістів. Такі інструменти стали поширеними після створення сайту «Wikileaks» австралійцем Джуліаном Асанджем.

Дослідниця з Великобританії Десірі Мілошевіч (Desiree Miloshevic) пояснювала, що незабаром Інтернет стане сильнішим за будь-який уряд, детально пояснюючи й аргументуючи свої висновки.

Ісландець Смарі МакКарті (Smari McCarthy) показував учасникам, наскільки наш світ стає кібернетизованим і що це є благо, а не зло.

Опісля відбувалося спілкування учасників між собою. І цей процес був не менш важливий за самі лекції. По-перше, Ти міг розпитати лектора про те, що цікаве саме Тобі. По-друге, з’являлося чудове підтвердження того, наскільки англійська мова об’єднує всі національності. Коли марокканець, італієць, ісландець, датчанка, серб розуміють Тебе — це прекрасне відчуття. Заради цього варто вдосконалювати свої мовленнєві навики.

Дійсно можна було побачити, наскільки вони відмінні від представників України. Іноземці були набагато вільнішими у своїх манерах, багато жартували, часом вели себе як великі діти — були щирими і безпосередніми. Дуже швидко звикаєш до їх постійної усмішки — вкрай позитивна риса.

День третій

Третій день мав складатися з трьох окремих воркшопів, які б йшли паралельно. Але організатори вирішили не розділяти учасників, тому провели лише 2 семінари. Клаудіо Аґості не зміг розповісти про сам процес і інструментарій створення «ліксів».

Проте ті, що лишилися, були дуже цікаві. Марокканець Хішрам Алміраат (Hishram Almiraat) розповідав про управління і планування для інтернет-активістів в середовищі, небезпечному для життя (диктаторські режими, репресії тощо). Велика частина його семінару стосувалася саме інформаційної безпеки.

Цю тему продовжили і наступні лектори — Смарі МакКарті, Рафаель Віно та Квін Нортон (Quinn Norton). У доступній і зрозумілій формі вони пояснювали слухачам, як саме гарантувати максимальну безпеку усім своїм даним і девайсам, з котрими працює журналіст. Кожен з них мав великий досвід у сфері інформаційної безпеки з практичної точки зору, тому, напевно, їх розповідь була найцікавішою з усіх.

-1.jpgПотрійний майстер-клас з інформаційної безпеки (Смарі Маккарті, Квін Нортон, Рафаель Віно)

Насамкінець хотілося б подякувати організаторам за такий чудовий захід. Саме завдяки подібним фестам розумієш, що наразі світ став страшенно тісний — і це є величезним плюсом…

P.S. Для тих, хто хотів би отримати презентації іноземних лекторів – напишіть мені на [email protected]. 

Фото: Людмила Волошина