Колаж: 0532.ua
Ви коли-небудь бували в акторській гримерці? Ми наважилися зазирнути за лаштунки до українських зірок театру і кіно — Назара Задніпровського та Михайла Кукуюка. Разом із трупою столичного театру імені Івана Франка вони приїхали до Полтави з виставою «Конотопська відьма», яка по всій Україні викликає справжній фурор!
Спершу ми спілкувалися із Назаром Задніпровським. Поки його гримували, він поділився враженнями від вистави, розповів про махінації деяких театральних колективів, які намагаються видати свою «Конотопську відьму» за ексклюзивну постановку Івана Уривського, а також поділився думками про полтавську публіку та саме місто.
Також після цього нам дав інтерв'ю Михайло Кукуюк, але про нього вже в наступній публікації.
Назар Задніпровський
Михайло: Дивіться, ця вистава, наскільки я розумію, справила справжній фурор. Вона приголомшила всіх. Про неї постійно говорять у ЗМІ. Нові глядачі знову й знову з’являються, а старі – повертаються, вважаючи виставу однією з найкращих. Чи не відчуваєте ви себе тепер заручником цієї Конотопської відьми?
Назар: Наш режисер про себе так говорить, що почувається заручником цієї відьми, але на нас це не розповсюджується. Ми, скоріше, відчуваємо себе як професійні актори на Бродвеї. На щастя, у нас є можливість урізноманітнювати репертуар іншими виставами, щоб нам не набридало. Скажу чесно, ми граємо «Конотопську відьму» двічі на день, і хоча ще не минуло й двох років, (два роки виповниться наприкінці квітня), ми сьогодні полтавчанам даємо, мабуть, 111-ту виставу.
Фото з відкритих джерел
Михайло: А як вам атмосфера Полтави? Уже встигли відчути її смак?
Назар: Прекрасно! Ми з перших секунд завоювали симпатію глядачів. Полтавська публіка чудова, гумор «хаває» дуже добре!
Михайло: Кого ви граєте у виставі?
Назар: Сотника Забрьоху. Це типовий нездара, такий собі сучасний мер, який, щоб не відправляти свою сотню на війну, влаштовує справжнє полювання на відьом.
Фото з відкритих джерел
Цей чоловік ні до чого не здібний, а сотником став по спадку: дід, прадід були сотниками в Конотопі, батько помер – і він, уже в 50 років, став сотником. Такий собі "дєвствєннік".
Михайло: Якщо я не помиляюся, то він у творі Григорія Квітки-Основ'яненка кохання як такого не знав?
Назар: Саме так. Але потім він закохується в красиву дівчину, яка, звісно, ним не цікавиться. Тож пан Сотник вирішує укласти угоду з відьмою, щоб завоювати серце молодиці.
Пан Сотник і молодиця. Фото з відкритих джерел
Михайло: А якщо говорити про акторську гру… От, наприклад, я часто на сцені буваю незадоволений власною грою – постійно себе критикую. А як щодо вас? Чи завжди ви залишаєтеся задоволеним своїм виконанням, чи є моменти, які хотілося б удосконалити?
Назар: От якщо скажу, що завжди задоволений, подумають – хвастун. А якщо скажу, що не задоволений, – теж брешу. Буває, що сил трохи бракує, особливо після кількох вистав поспіль. Подивимося, як піде друга вистава сьогодні. А от нерви й невпевненість були ще під час репетицій, перед генеральним прогоном і прем’єрою. Тоді дійсно хвилювався і думав: "Воно чи не воно?". Але коли після кількох показів стало зрозуміло, що це справжній хіт, що ми просто "розриваємо" зал, то навпаки – з’явилася впевненість. Тепер вже можна вдосконалювати деталі, працювати над роллю.
Михайло: Скажіть, ви як актор з великої літери, для вас ця вистава стала чимось особливим чи новим? Адже, впевнений, ви вже грали в багатьох різних постановках. Чи можна сказати, що це саме та вистава, про яку актор може тільки мріяти?
Назар: Так, це дійсно та вистава, про яку можна тільки мріяти. Адже ти півтори години на сцені, а якщо в день дві вистави – то три години, ну, навіть трохи більше.
У мене, наприклад, є ще головна роль у виставі «Моя професія – сеньйор з вищою освітою», де я граю три дії. Сама вистава має два антракти. Там я майже чотири години на сцені. Через це сили набагато більше йдуть, або, так само як за дві «Конотопські відьми».
Її, мабуть, побачить ще більше глядачів. Це перша постановка, з якою ми почали активно гастролювати в цей складний військовий час. Видно, що глядачі приймають її на ура як в Україні, так і за кордоном.
Зараз вона стала справжньою візитівкою не лише театру імені Франка, а й театрального Києва і всієї України.
Михайло: А в яких країнах ви вже побували з цією виставою?
Назар: Я особисто не їжджу. В основному, гастролює перший, прем’єрний склад.
У цей момент Назар Задніпровський одягає сценічний костюм і намагається взути черевики. Я із захопленням дивлюся на нього і кажу:
Михайло: Мені досі не віриться, що ви переді мною наживо!
Назар: Ой, та Господи!
Михайло: Донедавна я бачив вас тільки по телевізору. Постійно згадую «Скажене весілля», а серед серіалів – «Будиночок на щастя» і мій улюблений – «Останній москаль».
Назар: О, ми його вже трохи підзабули. Зараз більше «Будиночок на щастя» на Новому каналі, там я – Вася.
Михайло: Кіно — це, звісно, чудово, але повернімося до театру. Деякі місця видовищ пропонують свою інтерпретацію «Конотопської відьми», і ці постановки можуть бути абсолютно різними. Наприклад, «Конотопська відьма» полтавського театру імені Гоголя. Їхня вистава продемонструвала, як театр продовжує руйнувати консервативні уявлення старої театральної школи, бо деякі сцени мали відверто еротичний характер. А як щодо театру імені Франка? Ви теж експериментуєте чи дотримуєтесь класичних традицій?
Назар: Ми експериментуємо. Ось приїде до вас «Марія Стюарт», і ви самі побачите, як ми працюємо з класикою. Той же Іван Уривський створює сценічні картини, які через емоції, тілесність і навіть секс розкривають глибокий сенс твору.
Михайло: Чи були випадки, коли інші театри використовували фото або відео з вашої «Конотопської відьми» для просування своєї вистави з такою ж самою назвою, обдурюючи глядачів? Наприклад, люди думали, що потрапили на вашу постановку, а насправді дивилися зовсім інше.
Назар: Таке трапляється. Я знаю, що паралельно з нами гастролює не одна «Конотопська відьма». Деякі люди заробляють на цьому гроші, але важливо уважно дивитися на афішу, склад акторів і, головне, щоб було зазначено ім’я Івана Уривського. Адже буває, що хтось використовує нашу назву, наші фотографії, уривки з вистави для реклами, а глядачі, заплативши чималі гроші, зрештою приходять і дивляться "фуфло". Це підсудна справа, і наш директор з цим бореться. Я сподіваюся, що поліція йому в цьому допомагає, оскільки глядачі мають отримувати те, за що вкладають гроші.
Михайло: Ваша вистава, на відміну від інших постановок «Конотопської відьми», має виразний гумористичний характер. Але чи можна сказати, що це лише комедія? Про що ще ця вистава?
Назар: Це містика. Усі персонажі так чи інакше продають душу дияволу. Вони звертаються до відьми й просять: «Роби!» — тобто, щоб вона щось поробила. Це стосується кожного з них.
Фото з відкритих джерел
Михайло: А яка сцена для вас найбільш комічна або, можливо, найбільш містична? Чи є у вас улюблений момент у виставі?
Назар: Безперечно, містичний фінал. Це момент, коли відьма завершує свою справу, коли всі персонажі остаточно віддають душу дияволу і поринають у шалений танець. Я називаю це «весільний танець зомбі».
Фото з відкритих джерел
Михайло: Тут дійсно є над чим замислитися.
Назар: Так, особливо для молоді. Вона вчить, що не варто звертатися до відьом, не треба гадати, наводити порчі чи намагатися забрати в когось кохання магічним шляхом. Бог дасть обов'язково, потрібно вірити у справжні почуття. Неможливо побудувати щастя на чужому щасті. Саме про це йдеться у виставі. Наприкінці відьма сама запитує: «А навіщо ви до мене зверталися? Навіщо Бога розгнівали? Довіряйте серцю і коханню, а не відьмі». Це дуже важливий моральний урок, особливо для молодих людей, які шукають справжнє кохання.
Михайло: Чудово сказано, прямо як справжній актор! А які у вас плани на майбутнє?
Назар: Найголовніше — щоб війна закінчилася. Щоб був мир. Але мир, вигідний для України. Раніше я завжди казав: «Мені потрібна перемога». Проте зараз бачу, що нашу країну ведуть не до перемоги... Я вже казав в іншому інтерв’ю: краще стати 51-м штатом США, ніж Київською чи Полтавською губернією царської Росії.
Навіть якщо Україна співпрацюватиме з Америкою й вона отримає певний доступ до наших ресурсів, головне — щоб це було взаємовигідно. Щоб вкладалися кошти в розвиток і видобуток, яких у нас самих наразі немає. Мабуть, це набагато вигідніше, ніж під Росію лягати.
Михайло: І останнє питання: що ви зробите в першу чергу після перемоги?
Назар: Знаєте, багато солдатів і мужиків кажуть: «Я нап’юся». Зрештою — обійму сина. Можливо, навіть наллю йому чарку та скажу: «Давай, синку». Йому вже 17 років, має розуміти.
Нагадаємо, як часто полтавці відвідують театри і чи вважають ціни на вистави доступними.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
