День боротьби зі СНІДом: чому цю хворобу часто асоціюють із представниками ЛГБТ, як захиститися і де отримати підтримку в Полтаві

Сьогодні Україна і світ відзначають День боротьби зі СНІДом.

Ця дата нагадує про багаторічну боротьбу з однією з найскладніших епідемій сучасності. Вперше ВІЛ зафіксували в 1983 році у Сполучених Штатах серед чоловіків, які мали секс із чоловіками. Тоді спалах невиліковної пневмонії виявився першою ознакою невідомого захворювання. Згодом стало зрозуміло, що це була пневмоцистна пневмонія, викликана ВІЛ-інфекцією.

Пандемія ВІЛ почалася в столиці Демократичної республіки Конго – Кіншасі

Сьогодні медицина зробила значний прорив. Відкриття антиретровірусної терапії стало рятівним колом для мільйонів чоловіків і жінок, які живуть із ВІЛ, зокрема й тих, хто народився з цією інфекцією. Однак навіть за сучасного рівня медицини людство все ще страждає від стереотипів. Ці упередження завдають шкоди людям із ВІЛ, які часто змушені приховувати свій статус через страх осуду.

Завідувачка кафедри інфекційних хвороб і епідеміології Полтавського державного медичного університету Тетяна Коваль стверджує, що суспільство потребує системних інформаційних кампаній, які будуть привертати увагу до проблеми ВІЛ регулярно, а не епізодично. 

Пані Тетяна вже понад 20 років працює з людьми, які живуть із ВІЛ. За її словами, сьогодні найбільше інфікованих – це люди віком 29-49 років. Вони ведуть активне статеве життя, однак часто вважають себе поза зоною ризику. Реальність, однак, доводить інше: навіть ті, хто дотримується "нормального" способу життя, можуть опинитися в небезпеці.

В інтерв’ю для 0532.ua лікарка розповіла про найпоширеніші стереотипи, пов’язані з ВІЛ, і поділилася ключовою інформацією, яка стосується цього небезпечного захворювання. 

Чим ВІЛ відрізняється від СНІДу?

Якщо ми говоримо про термін ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, який вражає імунну систему. ВІЛ-інфекція – це хронічне захворювання, яке цей вірус викликає. Хвороба може перебігати тривалий час без симптомів – іноді до 10 років. У цей період людина може не здогадуватися про наявність інфекції, хоча в її організмі поступово відбуваються зміни: знижується кількість імунних клітин, зокрема Т-лімфоцитів.

Коли рівень цих клітин зменшується до критично низького, виникають так звані опортуністичні інфекції – тяжкі захворювання, які дуже складно лікувати. На цій стадії говорять про СНІД – синдром набутого імунодефіциту. Саме ці інфекції становлять велику загрозу для життя пацієнта.

На жаль, часто СНІД виявляють, коли хвороба вже досягла пізньої стадії, а ризик летальних наслідків дуже високий. Лікувати таких пацієнтів складно, тому надзвичайно важливо діагностувати ВІЛ на ранніх стадіях, коли ще немає симптомів. Проблема полягає в тому, що багато людей не обстежуються і можуть довго не знати про свій стан.

Тобто можна все життя прожити, не знаючи про ВІЛ чи СНІД?

Ні, не все життя. Приблизно через 5–10 років після зараження у людини з’являються симптоми, які сигналізують про хворобу. Це можуть бути незвичні для здорової людини захворювання. У нашому регіоні найбільш поширений симптом – туберкульоз (легеневий або позалегеневий). Також можуть виникати інші серйозні хвороби, такі як токсоплазмоз головного мозку, пневмоцистна пневмонія чи грибкові інфекції.

Ці захворювання складно лікувати, і вони стають ознакою прогресування ВІЛ до стадії СНІДу. На жаль, якщо хворобу виявляють на такому етапі, шанси на успішне лікування значно зменшуються.

Чим раніше виявимо хворобу, тим більше у пацієнта можливостей, оскільки ми можемо призначити противірусну терапію. Це дає людині можливість жити довге і повноцінне життя нарівні з іншими.

Чи часто до вас звертаються люди на останніх стадіях хвороби?

Чесно кажучи, таких випадків чимало. Пацієнти часто приходять вже на пізніх стадіях, коли лікувати їх значно складніше. Але навіть у таких ситуаціях є шанси допомогти.

Ми застосовуємо протоколи лікування для кожного конкретного випадку. Наприклад, якщо у пацієнта туберкульоз легень, спочатку лікуємо це захворювання. Після стабілізації стану розпочинаємо противірусну терапію для боротьби з ВІЛ-інфекцією.

Однак не завжди вдається досягти позитивного результату, особливо якщо хвороба зайшла надто далеко. Проте в багатьох випадках лікування допомагає, і пацієнт отримує можливість жити далі.

Наступним етапом є постійна антиретровірусна терапія (АРТ). Її необхідно приймати довічно. АРТ дозволяє контролювати вірус, зберігати імунітет та жити повноцінним життям. Але для цього важливо якомога раніше звернутися за медичною допомогою.

Ми з вами заговорили про стадії. Скажіть, на яких стадіях найчастіше виявляють СНІД або ВІЛ?

Якщо говорити про СНІД, то це зазвичай четверта клінічна стадія ВІЛ-інфекції. На першій і другій стадіях виявити хворобу було б найкраще, але це найскладніше, адже люди зазвичай не звертаються за допомогою.

Як можна виявити ВІЛ на ранніх стадіях? Наприклад, людина проходить обстеження добровільно. До 1 грудня зазвичай проводяться акції та тестування: у медичних закладах, торгівельних центрах, навіть у пересувних амбулаторіях. У нас, наприклад, у медуніверситеті також будуть організовані такі тестування.

Людина може протестуватися перед вступом у шлюб, адже це відповідальний крок, особливо якщо планується народження дітей. Тестування безкоштовне і доступне, наприклад, у сімейного лікаря чи у відділеннях ВІЛ-інфекції при протитуберкульозному диспансері.

Є й інші способи. Наприклад, донори крові автоматично проходять тестування. Або ж якщо людина мала незахищені статеві контакти і хоче переконатися у своєму статусі.

Саме на таких етапах можна виявити ВІЛ на ранніх стадіях, що надзвичайно важливо. Це забезпечує найкращі прогнози: людина зможе жити звичайним тривалим життям, приймаючи антиретровірусну терапію.

Хто, на вашу думку, більш відкритий до обстежень: молодь чи люди старшого покоління?  

Сьогодні молодь значно відкритіша і спокійніше ставиться до таких обстежень. Якщо порівнювати з людьми старшого віку, серед останніх досі поширені забобони щодо ВІЛ-інфекції. Вони часто бояться розкривати свій статус чи обговорювати проблему навіть із близькими.  

Важливо зазначити, що ця інфекція має ще й значний психологічний аспект. Люди остерігаються стигматизації та засудження з боку суспільства. Ну, і це часто стає причиною, чому вони уникають тестувань або не звертаються за допомогою.

Які найпоширеніші стереотипи щодо ВІЛ-інфікованих ви чули?

Найбільш поширені й, на мою думку, найбільш прикрі стереотипи — це ототожнення ВІЛ-інфікованих із людьми «з поганою поведінкою».

Мається на увазі зв'язок із вживанням ін'єкційних наркотиків або частими незахищеними статевими стосунками. Такі погляди глибоко вкорінені в суспільстві та створюють бар’єри для людей із ВІЛ статусом

Через ці стереотипи люди часто бояться розкрити свій статус навіть близьким, що негативно впливає на їхній психологічний стан. Я знаю багато соціально адаптованих людей, які заразилися від своїх партнерів, із якими прожили тривалий час. Для таких людей діагноз стає великим потрясінням і серйозною психологічною травмою.

Зокрема, вони бояться розповісти про свій статус майбутньому партнеру через страх засудження або навіть втратити стосунки. Ця проблема, на мою думку, є однією з найскладніших, адже вона пов'язана не лише зі здоров'ям, а й із самоідентичністю та емоційним станом людини.

Як передається ВІЛ?

Основний шлях передачі ВІЛ – статевий. Для запобігання інфікуванню необхідно обов’язково користуватися засобами профілактики, зокрема презервативами. Це надійний спосіб захисту, який допомагає запобігти передачі інфекції.

Чи можна народитися з ВІЛ?

Так, це можливо. Найчастіше це трапляється, якщо жінка під час вагітності не перебувала на медичному обліку, не проходила тестування на ВІЛ або інфікувалася вже під час вагітності.

Які ще існують шляхи передачі ВІЛ?

Інфікування можливе під час народження, якщо вагітній не проводилася профілактика – наприклад, їй не було призначено антиретровірусну терапію. Таке зазвичай трапляється, коли жінка з’являється на облік уже під час пологів, необстежена, що призводить до високого вірусного навантаження.

Ще один шлях передачі – через кров. Це може статися під час вживання ін’єкційних наркотиків, у разі масивних медичних втручань у неналежних умовах стерилізації інструментів або при переливанні крові без попереднього тестування.

Переливання нетестованої крові – рідкісний випадок у сучасній практиці. Найчастіше це можливо лише в екстремальних умовах, наприклад, на полі бою, але такі ситуації є винятковими.

Як часто потрібно обстежуватися, щоб вчасно виявити захворювання?

На мій погляд, оптимально проходити обстеження на ВІЛ раз на рік. Але є ситуації, коли це особливо важливо зробити: наприклад, при зміні статевого партнера або перед створенням родини. Перед вступом у нові стосунки чи плануванням сім’ї варто пройти тестування. Це відповідальний крок як щодо себе, так і щодо майбутньої сім’ї та партнера.

Така відповідальність допомагає уникнути складних ситуацій. Наприклад, буває, що під час бажаної й запланованої вагітності жінка дізнається про ВІЛ-інфекцію. Це може стати важким випробуванням для сім’ї, аж до її руйнування.

Сучасна реальність така, що кількість статевих партнерів у молоді зросла, і не всі партнери є першими один для одного під час створення родини. Тому важливо усвідомлювати свою відповідальність перед собою та іншими. Обстеження на ВІЛ – це не лише турбота про здоров’я, але й прояв свідомості та поваги до партнера. Кожен дорослий має пам’ятати про це і піклуватися про своє здоров’я та стосунки.

Скільки часу займає тестування на ВІЛ, і чому люди не сприймають цю проблему серйозно?

Тестування на ВІЛ займає лише 15 хвилин. Це швидкий і доступний тест, який рекомендується проходити раз на рік або два, але люди в цьому недостатньо поінформовані. І проблема ще в наступному: суспільстві досі має стереотип, що ВІЛ – це "хвороба поганих людей". Це упередження глибоко вкорінене. Однак варто розуміти, що ВІЛ може торкнутися будь-кого. Це не інфекція лише людей із "поганими звичками". Вона може бути у наших друзів, колег, сусідів – тих, хто поруч із нами. І ми маємо бути готові прийняти таких людей, підтримати, поговорити з ними. Це абсолютно нормально.

Важливо знати, що люди, які приймають антиретровірусну терапію, не є заразними. Вони можуть мати друзів, будувати сексуальні стосунки, не наражаючи на ризик інших. І про це потрібно постійно говорити.

Чи може жінка з ВІЛ народити здорову дитину?

Якщо ВІЛ-інфекція у жінки діагностована ще до планування вагітності або на ранніх її етапах, і жінка отримує антиретровірусну терапію протягом усієї вагітності, ризик передачі вірусу дитині практично відсутній. Після народження дитині також призначають профілактичний препарат і проводять регулярне спостереження.

Втім, якщо ВІЛ діагностовано вже в третьому триместрі, ситуація може бути складнішою, оскільки противірусні препарати можуть не встигнути ефективно знизити вірусне навантаження до пологів. У таких випадках можливе лікування дитини після народження, але ризик інфікування залишається, хоч і невеликий.

Якщо ж вагітність планована, і жінка знає про свій ВІЛ-позитивний статус, то за умови правильного лікування вона може народити абсолютно здорову дитину.

Скільки живуть люди з ВІЛ-інфекцією?

Якщо людина отримує антиретровірусну терапію, її тривалість життя практично не відрізняється від тривалості життя здорових людей. Головне – вчасно діагностувати інфекцію та розпочати лікування.

Без лікування ситуація зовсім інша. За різними дослідженнями, люди без терапії можуть прожити в середньому від 5 до 10 років, хоча все залежить від особливостей організму та стадії хвороби. У деяких випадках інфекція прогресує швидше, і людина може стикнутися з серйозними ускладненнями, такими як опортуністичні інфекції, вже через 3-4 роки.

Якщо ВІЛ виявлено на пізніх стадіях, особливо на четвертій клінічній стадії, тривалість життя без лікування може скоротитися до кількох місяців. 

Де ВІЛ-інфіковані можуть отримати підтримку?

У Полтаві найбільш потужним закладом для допомоги є Полтавський протитуберкульозний диспансер, де функціонує відділення спеціалізованої допомоги для ВІЛ-інфікованих, а також надаються інтегровані послуги.

Крім того, в районах області діють кабінети довіри або інфекційних захворювань. Пацієнти можуть отримувати стаціонарне лікування в інфекційній лікарні чи інфекційних відділеннях районних лікарень.

Додатково, в Полтаві працює приватна клініка "100% життя ", де допомога також надається безкоштовно. Потужну підтримку можна ще отримати від громадських організацій БО «Світло надіі» та БО «БФ Позитивні жінки Полтава». Всі послуги для ВІЛ-інфікованих, включно з обстеженням і лікуванням, повністю фінансуються державою, тому для пацієнтів вони безкоштовні.

Важливо знати, що на сьогодні навіть існує і профілактичне лікування цієї хвороби для осіб, які мають статевих партнерів із ВІЛ-інфекцією, або усвідомлюють ризики щодо інфікування, зокрема, мали незахищені статеві стосунки.

Нагадаємо, як у Полтаві живуть представники ЛГБТІК+ спільноти.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.