Фрагмент з вистави "Король Лір". Фото: 0532.ua
Чи не згубив він свого життя, попри нестяму і божевілля?!
Херсонський режисер Сергій Павлюк поставив на сцені академічного театру ім. М. Гоголя п'єсу англійського письменника Вільяма Шекспіра "Король Лір", задіявши кілька поколінь гоголівців. У самій виставі брали участь понад 20 акторів. Конкретні еротичні сцени місцями здивували і дали привід задуматися, чи дійсно театр зміг трансформуватися, подолавши консерватизм старої школи? Але про це все поговоримо пізніше. Почнімо з самого початку.
Вражень буде гарантовано вдосталь. Ось у фоє театру Гоголя глядачів зустрічав королівський блазень. Але хто б міг подумати при вході, який же “армагедон” глядачів чекатиме на сцені.
Такого осучасненого варіанту постановки за п'єсою Шекспіра “Король Лір” ви точно ніколи не бачили. До речі, в театрі Гоголя її покажуть ще 6, 26 та 27 жовтня.
Ще до початку театральної імпрези ми випадково натрапили на режисера і запитали, чи може після вистави він дати нам коротке інтерв'ю. На що пан Сергій відповів: “Повірте, після перегляду цієї вистави ви точно не захочете зі мною розмовляти”. Що він мав на увазі я вже підозрював, адже знаючи творчий стиль Павлюка, можна було очікувати на будь-які несподіванки. І одні з них — це еротичні танці та купання оголених акторів. Хочеться сказати, що класику публічно "зґвалтували", але, як то кажуть, єдиний, хто може висунути звинувачення режисеру — це автор. Але і тут безкарний Павлюк застрахувався. Шекспір з домовини не встане)))
Взятися за таку інтерпретацію “Короля Ліра” було дуже сміливим кроком, і за це режисерові можна віддати належне. Водночас було б добре, якби в анонсі вказали на вікові обмеження, адже такі сцени, особливо з відвертими елементами сексуальної поведінки, не підходять для маленьких глядачів.
У виставі чітко відчувається режисерський почерк Павлюка, добре знайомий нам ще з його постановки “Лимерівна”. Коли Корделію тягнуть за мотузку на весілля, це одразу перегукується з “Лимерівною”, бо і там були подібні елементи, пригадавши чоловіка, котрого мати постійно тягала за собою, мов песика на шнурку. І знову з'являються еротичні сцени, де актори чимось обмазують своє тіло. У вище згаданій постановці це була глина, а цього разу - кров.
Вистава налічує чимало сміливих моментів: ви побачите і пристрасні поцілунки, і чоловіків у жіночих вбраннях...
Актори з’являються на сцені то майже оголеними, то в провокаційних костюмах, що більше нагадує сцени з БДСМ-ігор. Це стає очевидним уже на самому початку, коли граф Ґлостер вдається до принизливої “гри” зі своїм позашлюбним сином: спочатку дає йому по дупі ключкою для гольфу, а потім ще й сідає на нього та каже графині Кенті: “створювати його було ще приємніше”.
Варто зазначити, що Едмунд далеко не такий простак, як його можуть сприймати, на перший погляд. Хоч він і байстрюк, але, як виявилося, найхитріший і найрозумніший персонаж у всьому королівстві. Його недооцінили ті, хто не бачив за зовнішньою недоречністю сили та амбіцій. І хто б міг подумати, що цей персонаж, представлений на початку в досить непривабливому світлі, зможе очолити королівське військо й здобути перемогу? Його дії призводять до трагічних наслідків. Але всі деталі краще дізнатися самостійно, переглянувши виставу — не хочу псувати інтригу зайвими спойлерами.
І ось, нарешті, на сцені з'являється сам король Лір, якого грає Олександр Любченко. До речі, вчора, 5 жовтня, актору виповнилося 60 років. І тому ця вистава — бенефіс пана Олександра.
Його вихід — із лівої куліси разом з придворними і королівськими знатними особами — одразу захоплює увагу. Спочатку поведінка Ліра здається дещо комічною: він пересувається з одного кінця сцени до іншого, роздає автографи й навіть катається на електросамокаті, викликаючи у глядачів легку посмішку. Однак це не тривіальний клоун, і в один момент він показує свою справжню королівську природу. Рухи, мова та жести — яскраве тому підтвердження. Незважаючи на це, були й певні недоліки — іноді Любченко ковтав слова, через що деякі репліки були недостатньо чіткими. Проте загалом його гра справила хороше враження.
Говорячи про атмосферу цієї вистави, варто зазначити, що дух епохи Шекспіра як такий був відсутній. Схоже, режисер і не мав на меті його створити, адже перед глядачами постає осучаснений варіант “Короля Ліра”. Водночас на сцені переплітаються середньовічні та сучасні елементи. Декорації ніби натякають на часи Шекспіра, але ефект миттєво зникає, коли Лір з'являється на електросамокаті, що явно не вписується в задану епоху. Логічні зв'язки порушуються, з'являються питання, але бракує відповідей. Спочатку мені здалося, що це може бути новий напрямок у театральному мистецтві, що має на меті виправдати такі вибори, але, як виявилося — це просто режисерське хуліганство.
Сергій Павлюк сам зізнався, що “Король Лір” — це складний матеріал, а занурити сучасного глядача у шекспірівські часи — завдання не з легких.
“Це не якась нова театральна течія, а просто хуліганство, пустощі. Хтось скаже, що так Шекспіра ставити не можна, що це знущання з класики. Але це наш спосіб крізь гумор і фарс донести до глядача серйозні теми, закладені Шекспіром, але водночас не перевантажувати їх емоційно”, — пояснює Сергій Павлюк в коментарі журналісту 0532.ua.
Окремо хочу звернути увагу на декорації. На початку першої дії — перед нами відкривається сцена з полем для гольфу, яка швидко змінюється на палац короля Ліра, що буквально надувається, мов повітряна куля, прямо на очах у глядачів — це був один з ефектних моментів постановки. Ще одна особливість полягає в тому, що декорації змінюються без обертання сцени, як це часто було в інших виставах. Це додає більшої динаміки й свіжості постановці. Незважаючи на те, що вистава тривала понад три години, було лише дві великі дії. Одна тривала понад годину, а інша — приблизно 40-50 хвилин. І упродовж всієї постановки відчувалося забагато діалогів. Між сценами вони порушували темпоритм й змушували глядачів нудьгувати.
Можна помітити, що персонажів знову намагаються втиснути в певні “рамки”, як це вже було на попередніх виставах театру Гоголя, де актори з'являлися то в містичних кунсткамерах, то в портретних багетах, то за екранами телефонів. Цього разу дочки короля Ліра постають за скляною картою, поступово розкриваючись перед батьком і розповідаючи, як вони його "сильно люблять".
Ця карта, як мені здається, символізує дистанцію та бар'єр між батьком і дочками: вони бачать його крізь призму спадку, а він їх — через власні амбіції. Не випадково це саме карта — вона вказує на територіальний розподіл і владу. Найбільш символічним є те, що лише в розмові з молодшою, улюбленою донькою, Лір готовий відкинути цей бар'єр, але не власну призму: хоче чути солодкі, зручні слова, а не правду.
Наостанок хочеться зазначити, що для короля Ліра доля підготувала важкі випробування. Він пройде через неймовірні страждання, які зруйнують його психіку, але не зламають фізично. Основними винуватицями його трагедії стануть старші дочки — Ґонеріл і Ріґен, яким він віддасть свою владу.
Вони є відображенням самого Ліра — жорсткими, амбітними, але спустошеними всередині. На відміну від них, третя молодша дочка, Корделія, була єдиною щирою і відданою. Однак Лір, захоплений улесливими словами старших дочок, не побачив справжньої любові Корделії, що й стало його найбільшою помилкою...
Замість висновків
Назважаючи на деякі недоліки, вистава здатна зацікавити глядача й сформувати нове ставлення про театр. Але це все залежить від людини та її уподобань на мистецтво. Тримаю парі, що після цієї постановки навіть ті, хто тримав театр на відстані, відчують до нього ближчий зв'язок.
Ймовірно, це через те, що гоголівці почали долати комплекси й консерватизм старої школи. Така розкутість і сцени еротичного характеру свідчать про трансформацію театрального мистецтва на полтавській сцені. Проте, чи зможуть прийняти такі зміни в мистецтві самі поціновувачі культури — питання залишається відкритим.
Нагадаємо, що варто знати про нову виставу гоголівців “Шлюб по-італійськи”.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
