Політичне життя, критика від ЗМІ та материнство на роботі: ексклюзивне інтерв’ю з очільницею Полтави Катериною Ямщиковою

Їй доводиться поєднувати роботу з доглядом за дітьми, її робочий день не закінчується після шостої години і може тривати до пізньої ночі. Пані Катерина сама зізнається, що може працювати цілодобово, адже ставиться до своєї роботи з надзвичайною відповідальністю.

Журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк дізнавався як материнство, критика від медійників та військовий досвід впливають на життя молодого політика.

Наскільки ваш військовий досвід допомагає вам керувати містом в умовах воєнного стану? 

Мене військова служба навчила не відступати, ні кроку назад. Йду перед стільки можу. То це мені тут зараз допомагає.  І те, що стосується військової служби, то за честь було служити в збройних силах України.  І для мене це величезна відповідальність, адже міста мають бути достойними перемоги, достойними приймати наших військових на реабілітацію, зустрічати наших героїв на щиті, працювати для родин, захисників і захисниць, і родин загиблих. В цьому питанні в нас є дуже багато викликів і завдань, які стоять перед територіальною громадою. І під час військового стану ми маємо рухатись. 

Чи можете назвати три досягнення, якими ви найбільше пишаєтесь на цій посаді? 

Так не можна говорити. Я сама по собі людина, яка взагалі ніколи собою не пишається. Звісно, я горда кожним нашим захисником, кожним нашим воїном і взагалі кожним полтавцем, що вони тут разом з нами, бо територіальна громада – це люди. Дякую їм за кожний їхній трудовий день, за кожний день, який вони проводять в нашій громаді, працюючи і наближаючи перемогу.

Я до себе достатньо самокритично відношуся. І тут хочу сказати, що ті напрямки, які для нас важливо було десь зрушити з місця і надати їм динамічного розвитку – це тільки завдяки команді. Говорячи про ключові наші напрямки, то це ветеранська політика, підтримка наших внутрішньо переміщених осіб та оборонного блоку. Крім того, це і безпека, яка є ключовою в нарощенні фонду захисних споруд і все те, що стосується інших аспектів безпеки. Також хочеться говорити і про соціальну підтримку наших громадян, а саме мова йде про медицину, освіту... Виокремити, як бачите, щось одне неможливо, оскільки кожна із галузей є важливою і по-своєму чутливою. 

А є ті ініціативи, які з тих чи інших причин не вдалося реалізувати? 

Я для себе ставлю завжди високу планку з різними задачами. Звичайно, хотілося б взяти щось одне і тільки в цьому напрямку працювати. Звичайно, дуже б хотілося, але це неправильно, тому що місто працює тоді, коли працюють всі галузі. Тут зі свого боку в ключі вашого питання скажу – ставлю для себе багато завдань, рухаюсь до них максимально як можу і дякую командам, які допомагають. Однак все ж таки важливу роль відіграє те, що ми зіштовхуємося з різними бюрократичними і юридичними процесами. Я не скажу, що військовий стан обмежує, бо це наш стан, в якому ми зараз маємо адаптовано працювати і розвиватися. Це все впливає на нашу перемогу.

Наша Україна змінюється, і міста мають трансформуватися відповідно не до вимог, а відповідно до нашого бажання, тому що ми точно про євроінтеграцію, ми точно про сучасну міжмуніципальну політику з міжнародною спільнотою, і наша країна точно про перемогу, і ми не просто її чекаємо, ми йдемо до неї і розвиваємося кожного дня. 

Скільки годин на день працює Катерина Ямщикова? 

Напевно було б банально говорити 24/7, але за протоколом я завжди на зв'язку з усіма своїми заступниками. Працюю я і на вихідних. Мені здається, багато хто з моїх колег так само робить. Дуже люблю працювати після п'ятої години, тоді, коли офіційний робочий день завершується, або після шостої. Часто зі мною після офіційного робочого дня моя дітвора.

Діти вас іноді відволікають від роботи?

Ну, я не скажу, що відволікають. Відволікати на такій роботі неможливо. Так само я працюю і не тільки в кабінеті, а поза його межами - це наші парки, сквери тощо. Намагаюся часто вже ввечері виходити не просто там на прогулянку з дітьми, це для них вона прогулянка, а я обираю різні локації для того, щоб подивитися на те, чи, зокрема, виконані роботи. Я люблю дуже наше місто і моя робота полягає і в цих імпровізованих інспекціях. 

Як ви проводите вільний час і куди полюбляєте ходити з сім'єю?

Я б не сказала, що маю багато вільного часу... 

Ну, якщо він є, то як ви його проводите?

Я намагаюся поєднувати приємне з корисним. Якщо я і знаходжуся в місті у свій вільний час, то не перестаю працювати. Постійно звертаю увагу на ті чи інші нюанси. А взагалі моє відновлення – це моя дітвора, яка дає можливість і далі продовжувати свою роботу. 

У цивілізованих країнах призначення преси - це критикувати владу. Скажіть, за що журналісти можуть критикувати вас і полтавських можновладців? 

Я хочу сказати, що я дуже поважаю роботу журналістів і дуже позитивно відношуся до конструктивної критики. Вважаю, що це один з інструментів самовдосконалення, і я не вважаю це негативним. Точки зору мають право існувати, це абсолютно нормально. І ви знаєте, як на мене, це так само один з етапів встановлення нашої державності. Багато хто звик, що влада має до неї різні штампи мислення, але для того, щоб їх подолати і показати новий етап розвитку української політики - треба руйнувати стереотипи і бути більш відкритішими. Так, ти інколи через це й можеш отримувати, скажімо, «на горіхи», але це нормально. Якщо до когось є питання, має бути відповідь.

На вашу думку, в умовах війни ЗМІ мають пом'якшити свою критику щодо влади, або критикувати так само як і в мирний час?

Мені здається, що зараз наш народ розвивається з квантовим прискоренням в темі переосмислення, що стосується етики і критики. Я б не хотіла порівнювати щось, наприклад, з воєнним станом. Звичайно, що зараз ті, хто несуть інформацію, беруть на себе колосальну відповідальність. І ті люди, які щось транслюють, вони чітко розуміють, що хочуть донести. Тому я дякую журналістам, які раціонально ставляться до своїх обов’язків і не дають ніяких підстав ворогу формувати точки слабкості. Наші медійники тільки підсилюють українське населення і показують всю демократичність сучасного суспільства.

Чи плануєте в майбутньому балотуватися на пост мера або на якусь іншу посаду? 

Відверто скажу, в мене зараз багато роботи. І я вважаю, що поки не на часі про це думати, оскільки є важливі справи, які пов'язані з певними критичними напрямками і, зокрема, критичною інфраструктурою. Ми, врешті-решт, маємо завдання, які у нас сформовані на рівні держави. Тому, не відволікаючись, повинні з ними працювати.

Наскільки високо ви оцінюєте шанси колишнього мера Полтави Олександра Мамая знову очолити місто? 

Я навіть не думала про це. Це, можливо, до полтавців питання, а не до мене особисто.

Заведено стверджувати, що політика змінює людей, причому не в кращий бік, наскільки вас змінила політика та в який бік?

Політика гартує людину, але точно вона мене не змінить. Я маю свої цілі та цінності. І, зрештою, це одна з точок прокачування себе. Люблю таку фразу: сталь гартується в вогні, а політика це певний вогонь, який дозволяє працювати над собою.

Які у вас взаємини з Полтавською обласною військовою адміністрацією? Чи маєте ви з ними спільні проєкти?

Я розумію, чому ви поставили це запитання. Напевно, через те, що дуже багато років міська рада не співпрацювала з обласною військовою адміністрацією. Однак зараз ситуація змінилася в кращий бік. Ми почали частіше зустрічатися. Традиційно маємо щотижневі обов'язкові зустрічі, де обговорюємо ті теми, які стосуються співпраці. І, як бачите, завдяки налагодженому діалогу та "довгостраждальна" будівля ЦНАПу - запрацювала. І я вважаю, це яскравим прикладом того, як має співпрацювати міська рада й Полтавська ОВА. 

Полтава — місто з багатою історією, але такі пам'ятки як Кадетський корпус та  Співоче поле знаходяться в аварійному стані. Чи є перспективи, що в найближчі роки ці об'єкти можуть відновити?

Болить… Це для мене дуже болюча тема. Ми розуміємо, що лише військовий стан є бар'єром вкладання коштів в такі величезні інфраструктурні проєкти. Однак за ці будівлі болить серце, гадаю, кожного полтавця. 

Багато зараз звучить про теми відновлення громад. Це не тільки про зруйновані об'єкти інфраструктури російською федерацією. Це і про те, що має відновитися і зажити новим життям в нашому місті. А наші пам'ятники архітектури потребують відновлення. Навіщо це все зберігати і навіщо взагалі це плекати? Тому що це наша історія, ми маємо її зберегти, але, звичайно, це зараз завдання з зірочкою. Тому що на такі проєкти треба мати окремі проєкти відновлення і змагатися на міжнародній арені за кошти, які можна залучити на реставрацію історичного минулого.

А чи є можливість, що тоді Полтава знову стане культурною столицею України? 

А чому ж ні? Я так само цього прагну. 

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.