«Барига мало не вбив сокирою»: Олег Фадєєнко розповів, скільки заробляв на торгівлі наркотиками та чому залежні їдуть у Дніпро

Молодий студент Олег Фадєєнко пройшов стрімкий шлях від звичайного хлопця до зухвалого наркомана. А потім, відштовхнувшись від самого дна, зміг розвернути життя на 180 градусів, ставши директором реабілітаційного центру Георгія Победоносця в Полтаві. 

У минулій частині ми зупинилися на тому, що Олега вигнали з університету. Він влаштувався на роботу, але просто не мав, де спати. А через постійне вживання наркотиків і працювати вже не зміг. На цьому шляху він вирішив повернутися в рідне місто в Донецькій області.

Повернення в небуття

У рідній Новогродівці Олег Фадєєнко намагався втриматися від свого пороку. Однак наївно шукати прихисток від наркотиків там, де їх вживають немов вітамінки. Уже через кілька тижнів доля знову звела його з залежними від п’янких речовин. 

Він знайомиться з хлопцем, який продає амфетамін. Олег вкотре «підсідає» на цей наркотик і починає допомагати новому знайомому в продажах. Водночас Фадєєнко представив новому другу сіль... Звісно, що не кухонну, а ту, якої в  їхньому місті ще не було. Торгівля товаром приносила зухвалим «підприємцям» дійсно вагомі гроші. За день Олег міг заробити 2 тисячі гривень, однак уся сума могла бути спущена в той же день.   

«У нас нічого не було, ми когось обманювали, вимучували, десь просто чинили дуже погано з людьми. Бувало давали замість порошку якусь побілку, дешеві пігулки або під виглядом солі написали магазинний цукор. Оскільки наркоман вже особливо не визначає, що добре, а що погано, то с часом взагалі стає на все та всіх начхати, тільки про себе турбуєшся», — додає наш герой.

Він пригадує, як, святкуючи своє повноліття, відчував себе наче сумнозвісний колумбійський наркобарон Пабло Ескобар. У той момент мати дізналася про «бізнес» і залежність сина. Намагалася достукатися до хлопця, але все було марно. Одного вони скинулися та замовили «товар». Забрати його з пошти мав саме його знайомий, але він просто втік із ним. 

«Його тоді «попаяло», він порізав свою сім-карту, злив її в унітаз, і місяць не виходив на зв'язок... Якщо не більше. І всі навколо його покривали — батьки та інші, хто вживав. І я тоді подумав, що напевно це все... Ця ситуація мене зупинила. Я не перестав вживати, я просто переключився на іншого знайомого, який купував «вагу», а я ходив її розносив. Якось пішов до цього товариша, взяв у нього за 200 гривень товар, а продав за 500. Ще й собі залишив, щоб вживати. Тобто я продавав для того, щоб прийняти дозу», — розповідає молодий чоловік.

Скільки б він не заробляв, грошей все одно не вистачало. Такий бізнес призвів до того, що Олегу довелося продавати власні речі для оплати наркотиків. На продаж навіть пішла улюблена електрогітара та комп’ютер. Цьому не змогла завадити навіть єдина рідна людина — мати. 

Релігійний пошук

Через певний проміжок часу на зміну солям та амфетаміну прийшов «старий добрий» алкоголь і марихуана. Але це не врятувала хлопця від безсоння, через яке він місяць не міг виспатися. Тоді він міг відключитися максимум на одну-дві години. Це стало побічною дією «стабільного» вживання  психотропних речовин. Вони викликали перманентне збудження психіки. До цього ще додалася й алкогольна залежність.

Розв'язання проблеми прийшло в доволі не сподіваний спосіб — завдяки Ютуб, який відкрив для нього буддизм. Ця східна релігія дуже вплинула на світогляд Олега. Він переглядав відео релігійного блогера, промови якого дуже відкликалися в його душі. Відтоді він почав практикувати медитацію. А оскільки медитувати треба було абсолютно тверезим, йому прийшлося відмовитися від алкоголю та трави. 

«Перші рази ти перебуваєш у спокої,  можеш медитувати лежачи або сидячи. Сенс у тому, що ти відпускаєш усі думки, вони приходять повз тебе. І перший раз, коли це спробував, я зміг заснути. Тоді я вирішив, що замість того, щоб вживати, я буду медитувати. Зможу налагодити свій сон. Однак виявилося, що за релігійними переконаннями треба ще й м'ясо не їсти, та й взагалі від усього відмовлятися, цигарки кидати. І я реально поступово почав усе це робити», — запевняє хлопець.

Йому було надзвичайно важко відмовитися від своїх пристрастей, але чим глибше він занурювався в нову релігійно філософську традицію, тим легше це ставало. Зрештою він відмовився від паління, а пізніше й від м’яса. 

Але такий прогрес тривав не довго. Потяг до звичного дозвілля брав гору. Наприклад, він брав 3-літрову банку домашнього вина, курив травку та дивився всю ніч якийсь фільм або мультик поки не засинав. Програма повторювалася день за днем. 

Проте одного дня до нього зайшла двоюрідна сестра, яка жила в Дніпрі. Після не тривалої бесіди вона запропонувала перебратися до неї, знайти роботу та розпочати нове життя в Дніпрі. Не довго думаючи, Олег погодився.

Нове місто старі проблеми

Пошук роботи в Дніпрі зайняв в Олега Фадєєнка близько тижня. Він знову влаштувався у магазин одягу. Хлопець зміг стримувати себе від наркотиків, але все ж періодично випивав. Завдяки стабільній роботі ще й орендував окрему від сестри квартиру.

У такому ритмі він протримався пів року. Але «зелений змій» обвив шию хлопцю так сильно, що зарплата почала йти не на підтримку нормального життя, а на купівлю спиртного. Проблема ще більше поглибилася, коли алкогольна залежність витягала з його кишень усі копійки. У той момент він вирішив брати мікрокредити, якими хотів оплачувати житло та алкоголь.

Але навіть додаткові гроші він миттєво промотував, хоч і не хотів зізнаватися в цьому ані сестрі, ані матері. Тому вигадав черговий спосіб отримання швидких грошей — здати в ломбард золотий хрестик, у якому його хрестили. До цього мати, побачивши, як Олег продає речі, ховала його від сина. Однак, коли він зібрався їхати в Дніпро, вона все ж таки дала його як оберіг.

«У будні я просто ходив на роботу, а в вихідні прогулювався набережною. Брав собі купу вина та пива, яке там же випивав. На зворотному шляху знову купляв собі вина. Вдома я вже міг напитися горілки та спати. Ось тільки настає день перед вихідним, а я вже з вечора набухався. Весь день я провів у чаді, вночі я проспався, а зранку йшов на роботу. Потім відбувалося так, що я пробухав усю ніч перед роботою. По дорозі на роботу випив «Рево», з'їв стік кави, щоб не смерділо. Коли виходив на свою перерву в магазині, купляю собі Бренді-колу. Мені класно, я нап’юся та продаю речі, адже алкоголь розв'язує язик. Мені вдавалося гарно працювати, тому попри проблеми, я був впевнений, що знайшов своє місце», — ділиться деталями Олег.

Так тривало допоки в магазин не влаштувався хлопець, який полюбляв курити травку. Олег зразу знайшов з ним спільний зв’язок, адже, як він каже, «рыбак рыбак видит из далека». Без вживання марихуани Олег Фадєєнко прожив понад пів року, але новий знайомий сказав йому сакральні для кожного наркомана слова — «у мене є». Хлопець погодився, заспокоївши себе думкою, що «це ж врешті не сіль».

«Я пам'ятаю, як я це пробую, а вже через годину я вже знаходжу номер знайомого з Новогродівки, який також був у Дніпрі. Зв'язуюсь із ним, і ми йдемо за закладкою, купуємо шишки й солі. Я тоді прийняв це все та зловив параною, і залишив цю справу на якийсь час. Через деякий час я знову почав випивати, але, коли ти вже нагадав своєму організму ефект від наркотиків, то ти повертаєшся до залежності. Я вирішив, що треба ще раз скуштувати, і я розкуштував», — згадує колишній наркоман. 

Від тоді він ходив на роботу не лише «під градусом», але й «під дозою». Там Олег познайомився з дніпровським метамфетаміном, який, за його словами, по всій Україні вважається «легендарним».

«Я стою о 3-й ночі під гаражем в одного бариги, а вже о 10 мені треба бути на роботі. Я даю йому гроші, він іде й повертається не з чим. Я його питаю: «що за  справи? Де товар?». Мені тоді було 19 років, а там дядько здоровий такий. Відповідає мені:  «Які справи?», я всі гроші йому дав, а він продовжує тлумачити, що ніяких грошей не брав, і схопив сокиру, з якої йде на мене. Я з жахом відступив та, на щастя, втік звідти», — стверджує він.

У той момент хлопець зрозумів, що ходить по тонкій кризі, адже, збираючи по місту закладки, він ризикує отримати шкоду не тільки від речовин, а й від людей, які їх продають. Розв'язання цієї проблеми він знайшов у двох різких кроках  — залишити роботу та місто.

«Я прийшов до свого адміністратора й кажу: «Я хочу перестати у вас працювати, тому що мені треба їхати». А він мене питає: «В чому справа? Ти ж добре працюєш. Чому ти хочеш поїхати? може тебе зарплатня не влаштовує?» Я кажу, що залежний, якщо я залишуся, буде погано. Він говорить, що теж може травки покурити, а я йому відповідаю, що в мене не з травою проблеми. Адміністратор мене зрозумів і  сказав, що поважає мій вибір. Я прям розплакався, тому що люди з добротою до мене ставляться, а я знову почав стирчати». 

Ласкаво просимо до пекла

Їхати було нікуди, крім Новогродівки, яка була наче зла мачуха, котра хоч і приймала назад, але доводила до критичного стану. Там він був безсильний змінити хід речей. Майже одразу почав кожен день пити вино, горілку та самогон. Останні найчастіше потрапляв в його склянку через низку вартість. До прикладу, горілка тоді коштувала 80 гривень за літр, а півлітра самогону він купляв усього за четвертак. Але потреба в грошах на оковиту та хоч якихось харчові продукти змусила Олега піти на пошук роботи.

«Я прийшов у редакцію працювати дизайнером, там головний редактор теж бухає. Я пам'ятаю, другий день мого робочого дня, він уже ходить «під шафе». Запропонував мені також випити, я раз випив і все. Але мені стало байдуже на цю роботу. Я потім взагалі звідти пішов», — пригадую він. 

Хлопець навіть хотів піти на контракт до війська, але його спочатку не прийняли через наркотичну залежність. Він наполягав, щоб йому дали шанс на службу в  ЗСУ. Фадєєнко розповідає, що попри проблему зі вживанням, мав гарну фізичну форму — підтягувався 15 разів на турніку, бігав 10 кілометрів. Врешті решт він переконує військкомів направити його на обстеження в психічну лікарню.

«Перед цим я нажерся пігулок, набухався, порозбивав їм двері. Мене потім прив'язували, санітари... Було весело. А іншим разом, мене тільки відв'язали, я просто забрав речі та втік звідти, щоб не платити ні за що, бо в мене не було грошей. Я не хотів, щоб мене зупинили від мого безумства. Я розумів, що якщо я там залишуся, то перестану вживати, а я не можу перестати вживати, тому що мені це треба, життєво необхідно. Під будь-яким приводом мені потрібно було покинути це місце», — відверто розповідає донеччанин.

Морські пригоди

У 19 років у хлопця почався дуже тривали запій. Мати тоді почала нові стосунки, а влітку вони у трьох поїхали на море. По дорозі він знайшов кущі трави, які обережно замотав у пакет і поклав у кишеню штанів. Він розраховував, що до вечора рослина підсохне й він зможе насолодитися п’янким димом.

Прибувши на місце о 5 ранку, через кілька годин Олег уже стояв на набережній з пляшкою чачі, яку запивав вином. Від такого дозвілля йому захотілося задрімати прямісінько на лавочці, яка стояла поруч.

«Мене будить поліцейські, я починаю з ними сваритися, на що вони мене скручують вантажать у машину. До самої ночі я сиджу в поліції, де мене прямо реально б'ють, я підривався, починав на них бузити. Казав, що вони негідники, які мають мене захищати, але б’ють хвору людину. Мені тоді набили ось такі очі. Вони почервоніли, тому я ходив тиждень в окулярах. Мені просто було боляче дивитися на світло», — пояснює він.

Тоді хлопець почав іще більше пити, від чого спіймав найсильніше похмілля. В нього почали труситися руки, тому Олегу було важко втримати склянку. Потім піднялася температура та настала справжня «біла гарячка». Такий відпочинок тривав близько тижня. Перед від'їздом він познайомився з дівчиною, яка навчалася в тому ж виші, що й Олег. Він взяв її номер телефона та повернувся на Донбас.

Дізнайтесь, у наступній частині, як нове знайомство вплинуло на життя хлопця та які несподівані повороти долі ще чикають на Олега.

Нагадаємо, поліцейський розповів, чому люди наважуються сідати за кермо напідпитку.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.