«Коли тікали від обстрілів із Рубіжного, забрали лише документи та собачку Чарлі!» - життєва історія переселенки, яка через війну втратила свій будинок в Луганській області і разом із родиною живе у полтавському дитячому садочку

Минулого тижня журналісти 0532.ua завітали до дитячого садочка, в якому на сьогодні проживають внутрішньо переміщені особи. Раніше на майданчику дошкільного закладу ми могли би почути дитячі голоси та побачити, як весело проводять свій час дітлахи. Однак сьогодні на подвір’ї майже нікого немає. Там хіба що бігає чорненький песик, який, охороняючи свою територію, відлякує журналістів від приміщення. Далі нам стане відомо, що він подолав довгий шлях і опинився тут разом із господинею, яка через війну втратила свій будинок в Луганській області...

Пройшовши кілька метрів разом із завідувачкою дошкільного закладу Яною Володимирівною Остропольською, ми опинилися всередині приміщення. Люди, котрих ми побачили, займаються власними справами, хтось, ймовірно, продовжує снідати. Зрештою, розпочинається звичайний (як на цей час) ранок в яслах-садочку №41.

На стінах зали висять різні дитячі малюнки. По різні сторони великої кімнати знаходяться невеликі меблі, призначені для молодого покоління. Сьогодні на цих дитячих стільчиках, високо піднявши коліна,присіли ми - дорослі люди. Ймовірно, вигляд трохи кумедний, але до подібної картини жителі цього дитячого садочка, певно, вже давно звикли.

За словами Яни Володимирівни, наразі в Полтавському дошкільному навчальному закладі №41 "Гніздечко" проживає 51 внутрішньо переміщена особа. Серед них – Лідія Михайлівна, яка до війни жила разом зі своєю сім’єю в мирному Рубіжному Луганської області.

До початку повномасштабного вторгнення Лідія Михайлівна мешкала у Рубіжному на Луганщині

24 лютого 2022 року вона ще не до кінця розуміла, що відбувається. А ось вже коли вимкнули електроенергію, остаточно зникла вода, підірвали газ, мешканці Рубіжного усвідомили, що розпочалася справжня повномасштабна війна...

Життя після повномасштабного вторгнення

Упродовж кількох днів після великої навали окупантів, які намагалися захопити місто Рубіжне, Лідія Михайлівна жила ніби у радянські часи, в повоєнний період. В будинку віяло холодом і, щоб зігрітися, підігріти воду чи приготувати їжу, доводилося користуватися газовим балоном.

«До мене почали три рази на день приходити місцеві жителі. Вони також хотіли зігрітися та приготувати їжу. Деякі з них взагалі могли залишитися на всю ніч. Адже надто холодно вже було знаходитися у власних оселях. Тому моє помешкання було відчиненим для всіх», - говорить Лідія Михайлівна.

Обстріли міста і вимушений переїзд

Пані Лідія разом з іншими мешканцями терпіла дуже довго. Врешті-решт продовжувати жити в нинішніх умовах стало небезпечно, адже вороги холоднокровно з усіх сторін гатили по місту. Останньою краплею стало, коли рашисти підірвали розташовану поруч цистерну. У результаті цього, низка будинків перетворилися на руїни, інші отримали значні пошкодження, але на превелике диво могли ще стояти. Все ж таки велика кількість людей залишилися просто неба. Вибухова хвиля повибивала вікна та зруйнувала стіни будинків разом з дахами.

«Місто Рубіжне знаходилося в смертельному котловані», - говорить жінка.

День за днем Лідія Михайлівна чула вибухи. Навіть ненароком була свідком того, як в їхній околиці вибухнула ракета.

“Винищувачі постійно атакували наземні об'єкти й перетворювали на згарище будинки. Їх охоплювало велике полум'я”, - згадує жінка.

Про будинок, який перетворився на згарище

Коли жінка разом із сім’єю покинула межі свого міста, оселя залишалася ще цілою.

«Щоправда, тільки стеля обвалилася. Зрештою, коли ми вже переїхали до Полтави, то приблизно через тиждень місцеві сповістили тяжку звістку. Вони дали зрозуміти, що будинку більше немає. Адже ракети влучили в льох та в центр самого житла», - говорить пані Лідія.

Через деякий час до знищеного помешкання Лідії Михайлівни поїхала її племінниця, аби побачити все на власні очі. Однак там просто більше не було на що дивитися...

 Зруйноване ворогом Рубіжне. Фото з Телеграм-каналу Pravda Gerashchenko.

Переїзд до Полтави

Разом із сім’єю Лідія Михайлівна, рятуючись від війни, тікала з порожніми руками. Жінка, крім документів, нічого не встигла зібрати, адже навіть не було часу, аби скласти валізу.

"Найперше і найголовніше про що ми подумали - це про нашого пса. Чарлі так жалібно на нас дивився. Мені стало його дуже шкода. Я ніяк не могла допустити, аби він там залишився один».

Тому товариство родині склав невеликий чорненький песик, який провів спокійно всю поїздку. І тепер вже рік разом із господарями Чарлі живе у Полтаві.

Спочатку родину відвезли до Слов'янська, потім на автівці приїхали до Дніпра, а вже 18 квітня минулого року опинилися у Полтаві.

Враження від полтавської лікарні

З самого початку сім'ю поселили в Полтавській загальноосвітній школі №8. Перше враження від Лідії Михайлівни від Полтави пов'язане із медичним обслуговуванням.

На вулиці, неподалік від освітнього закладу, жінка втратила свідомість. Як наслідок, її відразу відправили до четвертої лікарні і, за її оцінкою, надали високоякісну медичну допомогу.

«Згодом я ще раз потрапила до четвертої лікарні. Однак вже із запаленням легенів. Лікували також дуже добре. Пізніше, не сумніваючись в хорошому медичному обслуговуванні,  я уклала декларацію з одним із сімейних лікарів».

Про життя родини в дошкільному закладі

У кінці липня минулого року родина переїхала до ясел-садочку №41. У одній із груп дошкільного закладу сім'я, власне, живе і сьогодні.

Як говорить завідувачка, для родини виділена невеличка спальня зі всіма необхідними апартаментами. Оскільки у родині є людина із інвалідністю, їм запропонували приміщення, максимально зручне для переміщення маломобільних людей.

Директор дитячого садочка Яна Остропольська

“Всі переселенці розміщені в групових кімнатах. Вони самі себе доглядають. Обслуговуючий персонал дитячого садочка кожного дня приносить їм сніданки, обіди та вечері. Продукти для приготування їжі надає міська рада, а готують усе працівники закладу на кухні дитячого садочка”, - говорить Яна Володимирівна.

Про захоплені враження від Полтави

На запитання: “Що вам подобається у Полтаві?” - Лідія Михайлівна виокремила красу полтавських будинків, історичних вулиць та зелених парків з багатолітніми деревами.

“Порівняно з нашим містом тут дуже багато красивих дерев”, - додає пані Лідія.

Вона говорить, що в Рубіжному чимало багаторічних дерев спиляли, а замість них заселили землю якимись декоративними карликами: “Стоять як обрублені”, - жартує Лідія Михайлівна.

Мрія про повернення додому

У продовженні бесіди пані Лідія розповідає - оскільки їхнє житло зруйноване, родина залишила заявку для отримання квартири у модульному містечку. Вони вже змогли оцінити умови в майбутній домівці.

Проте наостанок жінка поділилася, що попри те, що Рубіжне майже вщент зруйноване, її все одно тягне до рідного краю, в якому пройшли роки щасливого дитинства. Тому після нашої перемоги родина сподівається повернутися додому, аби разом відбудовувати місто і жити вже у вільному та деокупованому Рубіжному.

Як зазначають в пресслужбі Інституту аналітики та адвокації, за офіційними даними уряду, станом на початок 2023 року в Україні офіційно зареєстровано майже 4,9 млн внутрішньо переміщених осіб. Полтавська область належить до тих регіонів України, які прийняли чи не найбільшу кількість таких осіб: від початку бойових дій до нашого регіону прибуло близько 200 тисяч переселенців. Більшість з них евакуювалися у перші місяці війни. 

Раніше ми розповідали про родину із Бахмуту, яка планує лишитися у Полтаві.

Щоб стежити за важливими новинами міста і області, підписуйтеся на наш Telegram