«Апендектомія — за сімнадцять хвилин, видалення жовчного — за одинадцять " - у хірургічному відділенні третьої лікарні Полтави впроваджують найсучасніші методи роботи

У своїх попередніх публікаціях ми вже розповідали про хірургічне відділення третьої міської лікарні Полтави. З минулого року в закладі триває перша за п’ятдесят років масштабна реконструкція. Реорганізації зазнало і відділення хірургії. Воно стало клінічною базою кафедри хірургії № 4 з малоінвазивною хірургією ВДНЗ України УМСА. Тож полтавцям стали доступні операції, які раніше виконували тільки у Києві. А обладнання, яким оснащене хірургічне відділення, мають тільки в столичному інституті імені Шалімова. Віднедавна професор, доктор медичних наук Максим Дудченко, окрім кафедри, став керувати і відділенням. Напередодні професійного свята ми завітали до нього, аби дізнатися, чим живе хірургія у третій лікарні в складний період пандемії.

« ЖОДЕН МЕДИК У НАШОМУ ЗАКЛАДІ НЕ ІНФІКУВАВСЯ»

- Максиме Олександровичу, нашу розмову я б хотіла почати з теми, що нині цікавить кожного. Від початку пандемії Covid-19 КП «Третя міська лікарня ПМР» — один із закладів, що приймає на лікування хворих на коронавірус полтавців. Як адаптувалися до нових умов ваші працівники?

- Ми працюємо сім днів на тиждень двадцять чотири години на добу. Так, усіх хворих із підозрою на коронавірусну інфекцію привозять саме в нашу лікарню, і ми надаємо їм допомогу. Наше відділення поділене на дві частини — так звані «чисту» і «брудну», крім того,  відділення розділені не бокси, де перебуває по одній людині. Відколи я очолив відділення, у нас один колектив. І кафедра, і практична медицина — всі ми працюємо у спільному напрямі.

Дуже пишаємося, що ніхто нашого персоналу не заразився коронавірусною інфекцією. Звісно, ви чули про подібні випадки по Україні, про них щодня говорять у зведеннях МОЗ. Ми провели масштабні навчання щодо заходів безпеки, відпрацювали все до найменших дрібниць — у нас не захворіла жодна людина.  Сподіваємося, так буде надалі. Засобів захисту у нас вистачає. Так, робити операції у повній амуніції іноді складно, але це необхідно. Ми на сторожі щодня.

- Пандемія не стала на заваді продовженню модернізації відділення?

- У нас триває модернізація, встановлюємо третю лапароскопічну стійку, її придбало місто в «коронавірусну», операційну , в нас вже чотири операційних.

До пандемії був великий наплив хворих. Щоб не бути голослівним, скажу: 2,5 роки тому ми прийшли сюди і зробили першу операцію. То цьогоріч під Новий рік ми порахували — за рік виконано 1400 операцій, і операцій таких, які у Полтаві ніхто не робить.

Зараз Covid-19 став нам на заваді, а ми хотіли  взяти на себе другий ургентний день , адже , як я вже казав, наші обсяги — чотири операційні і буде ще п’ята, маємо три лапароскопічні стійки і можемо собі дозволити робити ургентні лапароскопічні операції, коли водночас в інших закладах роблять смугові оперативні втручання. Тим не менш, працюємо у повному обсязі. Тривожить, що з початком пандемії до нас потрапляють хворі з дуже задавненими хворобами, люди зволікають до останнього і не звертаються до лікарів.

Дуже багато нам допомагає керівництво міста і УМСА щодо забезпечення обладнанням, звісно ж, наш директор Анатолій Іванович Рудич, який згладжує будь-які гострі кути, вміло все  координує і завдяки якому розвивається лікарня. Працювати нелегко — щодня маємо  якісь нові вказівки для медпрацівників, але він  все направляє у потрібне русло і під його керівництвом ми плідно працюємо. На жаль, у нас зараз забрали ургентний день, а від цього втрачається увесь сенс і структура діяльності кафедри — адже як навчати студентів?

«МИ РУЙНУЄМО СТАРЕ, АЛЕ НОВОГО ТАК І НЕ ЗБУДУВАЛИ»

- Реформа української медицини — одна з найболючіших на сьогодні проблем. Яке ваше ставлення до новацій, що їх започаткувала команда Уляни Супрун? Адже ви, науковець, і практик, маєте уявлення про ситуацію у повному обсязі?

- Я не приховую своєї думки. На моє особисте переконання, шлях, яким нам пропонують іти, є хибним. Я не прибічник європейських протоколів, що їх зараз нам нав’язує МОЗ. Якщо проаналізувати ситуацію європейської системи охорони здоров’я, то повірте, там дуже багато недоліків. Скажімо, аби потрапити до вузькопрофільного фахівця, треба чекати місяцями. Як це можливо? Вважаю, що система Семашко була однією з кращих. Вона прищеплює клінічне мислення. Школа Семашко вчила нас бути лікарями. У нас студенти прямо зі студентської лави мають контакт із хворим. Наші всі інтерни-хірурги оперують. Про це в Європі не можуть навіть мріяти. Вони вчать теорію, виконують якісь тести і тільки через роки вперше потрапляють до пацієнта. Ми інші, у нас інший менталітет, і ми не можемо одразу перейти до нової системи. Потрібен був перехідний період. Зруйнувати все — ми руйнуємо. Але увійти за короткий час у нову систему ми не можемо. Тому ми зруйнували старе, а нового поки що не збудували.

Для прикладу: система НСЗУ повинна нам виділяти кошти на операцію. Хто вираховував ці цифри? Шановні, ну ми ж розуміємо, що коштів, передбачених НСЗУ, скажімо, на лапароскопічну операцію не вистачить ніколи. Така операція в принципі не може бути дешевою — там використовують одноразове обладнання.

Або новація НСЗУ: лікар має і лікувати, і кодувати електронні історії хвороби, і в загальну базу їх відправляти. (Це австралійська система). Тільки там лікар лікує. І на всю лікарню один фахівець, який кодує всі історії. Нас же завантажили безліччю супутніх обов’язків, які забирають час.

Тому я вважаю, що ми йдемо хибним шляхом. Маємо зупинитися, зробити паузу і добре все зважити. Чи потрібні зміни? Так. Чи потрібне осучаснення? Безперечно. Ми маємо проаналізувати недоліки, врахувати думки фахівців і тоді тільки запускати реформу. У нас не бракує розумних людей у медицині, до думки яких треба дослухатися. Пацієнти не повинні страждати від реформ. Реформи мають бути на краще.

«ХІРУРГІЯ — ПАНІ РЕВНИВА, ВОНА НЕ ТЕРПИТЬ ЖОДНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ»

- Яка найголовніша риса для хірурга і чому так мало хірургів-жінок?

- Головна риса? Їх кілька. Напевно, вміння миттєво реагувати і вміння приймати рішення. Що ж до жінок, то жінки — чудові хірурги. Вони пунктуальні, акуратні, блискуче виконують операції. Але є абдомінальна ургентна хірургія. Вона складна для хірурга і технічно, й іноді фізично. А ще там шалені психологічні навантаження. Крізь ургент повинен пройти кожен. Але це красиво тільки в кіно. У реальності — нічні пекельні чергування, по півтора десятка операцій. Якщо це триває роками, на цьому базується твоє життя, то хто це витримає, яка сім’я? Хірургія — пані ревнива. Вона не терпить жодної конкуренції, ти повинен їй віддатися на сто відсотків. Це виснажлива робота на межі людських можливостей, коли лікарі встигають викроїти на відпочинок якісь пів години. Це важко для чоловіка, а для жінки і поготів. П’ять років тому я переніс інсульт, наприклад. Довелося досить таки довго відновлюватися.

- Як потенційний пацієнт може визначити, чи компетентний і відповідальний перед ним лікар? За якими ознаками?

- У Полтаві це простіше зробити, ніж у великому місті. У нас потужне «сарафанне радіо». Чутки розходяться надзвичайно швидко: хто ти і що ти, люди знають у будь-якому випадку. А тому це і подвійна відповідальність. Як швидко напрацюєш авторитет, так же швидко можеш його втратити через помилку. Чи через втому мало уваги приділиш хворому. Чи щось не так скажеш. Тому в Полтаві точно знають, хто компетентний лікар, а хто ні. Тому я перфекціоніст.

Коли у Полтаві тільки почала зароджуватися лапароскопічна хірургія, я почав записувати свої операції на відео. І продовжую це робити досі. Операція — це завжди стрес. І не тільки для пацієнта, для лікаря також. Після завершення операції продивляюся відео, аналізую всі свої недоліки, узагальнюю дані, роблю висновки і виправляю помилки. Таким чином вдалося значно скоротити час операції, відпрацювати всі рухи. Скажімо, операцію з видалення жовчного ми робили за 11 хвилин. Вчора видалили апендикс за сімнадцять хвилин. Таким чином можна довести справу до ідеалу. А як інакше? Від нас залежить людське життя.

Щасливий, що зміг зібрати навколо себе чудовий колектив однодумців, талановитих молодих людей. Небайдужих, закоханих у справу. Без перебільшення, доводиться їх іноді виганяти з роботи — настільки вони «горять» справою.

- До речі, ви походите з відомої лікарської династії. Медициною теж «загорілися» одразу?

- Можна сказати, що шлях мій був визначений. Адже з дитинства у домі говорили тільки про медицину. Жили медициною. Однак, все ж спершу я мріяв бути… художником. Я гарно малював і думав пов’язати з мистецтвом своє життя. Процес творення захоплює — ти припиняєш бачити все навколо, опиняєшся поза часом, в іншому вимірі.

Але батько якось сказав: якщо ти станеш лікарем, ти зможеш продовжувати малювати, якщо це так тобі подобається. Але коли станеш художником, лікарем ти ніколи не станеш. Таким чином, свої художні навички я втілюю у медицині. І так само, як тебе охоплює піднесення під час малювання, такі ж почуття мене охоплюють під час операцій. Творчу енергію я спрямував у медицину. Зараз розумію, що тато був правий. Так, я дитина з лікарської родини. Але якщо ви думаєте, що все мені далося легко, то дуже помиляєтеся.

Дідусь мріяв, аби вся родина працювала в одному руслі, він кардіолог. Але я не хотів, щоб казали, ніби я досяг всього завдяки йому. У мене був власний тернистий шлях. Тричі вступав до медичного інституту. Важко «заходив» у хірургію. Мене сприймали, як «онучка професора», ставлення було насторожене. Але всього, чого я досяг, я досяг сам. По крихтах. По кроках ішов уперед.

- Ви сказали, що пережили інсульт. Це правда, що лікарі — найгірші пацієнти, не люблять лікуватися, чи це стереотип?

- Це правда (сміється).

- А як ви релаксуєте при таких навантаженнях?

- Захоплююся полюванням. Вирушаю туди сам, на природі добре «перевантажуються» мізки. Віднедавна почав виїздити за кордон. Тільки коли вимикаєш телефон, можеш повністю відпочити, набратися енергії, аби продовжувати роботу.

- Як хірург, які б поради ви дали нашим читачам?

- По перше, стежити за станом здоров’я. Нагадувати про збалансоване харчування та про те, що слід відмовитися від шкідливих звичок? Ви і так знаєте, що це важливо. Але ви обов’язково щорічно повинні здійснювати хоча би мінімальний набір обстежень. Усі без винятку раз на рік проходити флюорографію. УЗІ черевної порожнини. Жінки — оглядатися у гінеколога. Від сорока років робити мамографію. І хоча би раз на кілька років усі без винятку — обстеження кишківника. Пам’ятайте про це і будьте здорові!

Читайте також: У травматологічному віддленні третьої міської лікарні виконують найскладніші операції