Із Полтави до Тунісу: як українська жінка підкорила африканську країну? (ФОТО)

Юлії Омрі – 40 років. Вона із Полтави. Навчалася у педагогічному університеті, потім працювала у медичній академії. Там познайомилася із майбутнім чоловіком – Анісом Омрі. У 2011-му чоловік закінчив академію і молода родина разом із 5-річною донькою Жаннет переїхала на постійне місце проживання до Тунісу. За вісім років полтавка практично стала своєю у африканській країні. І готова розповісти читачам 0532.uaпро незвичайне заморське життя.

«Туніс трохи нагадує Радянський Союз, Україна більш розвинута»

Рішення про переїзд було складно прийняти. Все ж таки доводилося їхати до арабської країни. Там зовсім інші мови – арабська та французька. Але я розуміла, що маю бути поруч із чоловіком, що йому буде легше зробити кар’єру у власній країні, розвиватися, як лікарю.

Туніс не схожий на закриті арабські країни. Тут все більш демократично. Жінки тут вільні, між ними і чоловіками панує рівноправ’я. У країні – одноженство, тобто ніяких гаремів немає.

Щодо становища самої країни, то вона трохи нагадує Радянський Союз. Україна більш розвинута. З іншого боку, все знайомо за спогадами про радянські часи. Поруч із цим є усі заклади для «західних» розваг – і публічні будинки, і казино.

«Ламати себе доводиться щодня»

Багато хто не витримує різниці менталітетів, не хочуть сприймати місцевих порядків і повертаються на батьківщину. Ламати себе доводиться щодня, але за вісім років вже відчуваю, що я тут, як своя. Навпаки, відчуваю, що трохи не по собі, коли повертаюся в Україну.

До іноземців тут ставляться по-різному, але переважно добре. Ми ж тут усі працюємо, вивчаємо їх мову – і французьку, і арабську, і туніську. Вони нас за це поважають – не уявляють, як можна влитися у життя іншої країни.

Звичайно, тут інше виховання дітей. Хоча я потрапила у гарну родину, освічену, розвинуту. Тут інша кухня та національні страви. Але мій чоловік говорить:

-Ти національні блюда Тунісу вже готуєш по-українськи!

Я тут готую і український борщ, хоча бувають проблеми із буряком. А от сала немає, тому часто прохаю друзів привезти, коли їдуть до Тунісу.

«Заробити у Тунісі можна, але якщо володієш мовами»

Заробітна платня у Тунісі – від 200 до 350 доларів. Викладачі у країні заробляють добре, проте з українськими дипломами потрібно отримувати ліцензію.

Я працюю у сфері туризму. Роботи багато, ми працюємо увесь туристичний сезон, який триває 7 місяців. Заробітна платня – 350 доларів на місяць+відсотки та комісії. За сезон можна заробити досить непогано, особливо, якщо володієш мовами.

Наша фірма займається прийомом, обслуговуванням туристів, різними екскурсіями. Цього року, до речі, помітно більше було туристів із України. Туніс, насправді ж, гарне місце для відпочинку – море, сонце, гарна погода.

«Фрукти та овочі коштують недорого, а от нерухомість та автомобілі – дорогі»

Свіжі фрукти та овочі тут цілий рік. І коштують дешево. Купуємо м'ясо – баранину, яловичину, найчастіше – птицю. Багато риби. Все натуральне, свіже.

Ціни на фрукти та овочі надзвичайно низькі. Кілограм мандаринів може коштувати – 13-15 гривень. Один гранат – 20 гривень. Але поштучно їх тут ніхто некупує.

А от ціни на нерухомість невиправдано високі. На власне житло доведеться десять років попрацювати. Автомобілі дуже дорогі, розмитнення. Проте – всі їздять на авто. Меблі також коштують дорого.

«Взимку араби їдуть на північ країни, щоб подивитись на сніг»

Зараз тут тепло. Вчора (1-го листопада – Авт.) було 26 градусів. Сонячно, досить спекотно. Але вже незабаром буде сезон дощів. У місті Монастір, де ми мешкаємо, температура не опускається нижче +10. Хоча, коли вітер з моря, то може за відчуттями бути як мінус 5. Тому у нашому гардеробі є і рукавички, і теплі речі. Снігу у нашій частині країни не буває – максимум град. Тому люди їдуть дивитися на сніг на північ країни. Але ж сніг там не такий, як в Україні. Просто якийсь дивний пушок білого кольору.

«Українці в Тунісі тримаються разом»

Тут живе до 2000 українців. І з кожним роком стає все більше. Ми намагаємося бути разом. У кожного – різні долі. Комусь потрібна допомога. Ми і тут відзначаємо Паску, Новий рік. Загалом, не втрачаємо зв’язку із Україною – дивимося українські канали, голосуємо на виборах. Для нас часто організовують свята в українському посольстві. Взагалі, повернутися до України хотілося б. Мій чоловік говорить: «От вийду на пенсію і буду жити в Україні!».

Раніше для арабів ми були однакові – українки, росіянки, білоруски. Зараз ми розділяємо. І вони самі відзначають, що українські дівчата кращі, ніж росіянки – завжди посміхаються і добре готують. Після анексії Криму у 2014-му ми завжди підкреслюємо, що ми українки.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про нігерійку, яка живе у Полтаві.