«Золота письменниця України розповіла, як писала романи-бестселери під вибухи снарядів"

Світлана Талан входить до трійки найпопулярніших письменників України. Її роман «Коли ти поруч», що побачив світ у видавництві «Клуб сімейного дозвілля», мав рекордний наклад: 80 тисяч примірників. Авторка пише у жанрі «реальні історії», її твори – гостросоціальні, а у центрі оповіді – сильна жінка. Саме цим полонить Світлана Талан численних прихильників, які завітали на зустріч із нею до Полтавської бібліотеки – філії номер чотири.

Я почала писати у досить зрілому віці, але не шкодую про це. Всьому свій час.

Світлана Талан говорить, що у її житті два найрідніших місця на землі: це Сумська область, не вона народилася, і Луганщина, де проживає зараз. Обидва регіони – надзвичайно близькі для пані Світлани. ЇЇ батьки – вчителі, згодом і вона стала вихователем, а потім вчителькою молодших класів. Про письменство не мріяла, хоча писати любила завжди і навіть була позаштатним кореспондентом у газеті. Першу серйозну пробу пера пригадує так:

«Ми з чоловіком переживали тоді не легкі часи, доводилося вирішувати безліч проблем, і одного разу він говорить : «Світлано, мені здається, ти повинна писати книги. Скажімо, роман. Впевнений, що він у тебе обов'язково вийде цікавим». Не знаю, що на мене вплинуло. Але майже одразу я сіла за роботу. Написала один роман, потім інший. Наважилася запропонувати їх у видавництва. Скрізь, куди писала, мені відмовляли. Іноді не читаючи, адже отримувала відповідь вже за кілька годин. Деякі пропонували видатися власним коштом. Але я вирішила: або стану гарним письменником, або не буду писати взагалі. І тоді почула про конкурс «Коронація слова»».

Це було у 2011 році. Роман Світлани «Щастя тим, хто йде далі» став лауреатом та отримав відзнаку від фонду Олени Пінчук Анти-СНІД «За найкращий роман на гостросоціальну тематику». На початку 2012 року книгу видали під назвою «Коли ти поруч», вона стала рекордсменом продажу.

«Після перемоги у «Коронації слова» посипалися пропозиції з тих видавництв, як мені відмовляли колись» - сміється письменниця.

Це стало точкою відліку, відтоді вийшло більше десяти романів, у них висвітлюється найрізноманітніша тематика. Не оминула авторка і теми війни. Адже всі події, що відбувалися на буремному сході. вона бачила на власні очі. Величезний резонанс викликала книга «Оголений нерв», яку вона створила, спілкуючись з воїнами ЗСУ.

Коли Сєвєродонецьк окупували, вирішила, що нікуди з дому не поїду, і вірила, що місто обов'язково звільнять

Життя у окупованому місті – драматична сторінка у біографії письменниці. Воно було страшним не тільки через бої, що точилися цілодобово. Під прицілом опинилися всі, хто мав проукраїнські переконання. Світлана Талан пригадує: «Знала, що перебуваю у небезпеці через свою патріотичну позицію, але затято вирішила, що не поїду з рідного дому.

Саме писала черговий роман, не припиняла цього робити навіть коли починався обстріл. Навпаки, діставала ноутбук і друкувала, аби відволіктися. Вирішила: якщо на те Божа воля, нічого зі мною не станеться. Ніколи не забуду звуки вибухів, жахливе видовище, коли прямо над нашим будинком пролітав падаючий літак! І ніколи не забуду хвилювань, коли у місті точилися бої, а ми з чоловіком тихенько пробиралися до мерії, аби побачити, який прапор там майорить».

Мене часто запитують – чи буде Донбас знову українським? Вірю і сподіваюся, що неодмінно. Втім, не можу сказати, коли саме це станеться.

Після звільнення Сєвєродонецька ситуація залишилася складною. Адже на ключових посадах лишилися колишні «регіонали», а також ті, хто закликав до розколу країни. І при цьому ні в нашому місті, ні в навколишніх немає жодної книгарні. Майже не продають українських газет. За рідкісними винятками мене майже ніколи не запрошують на презентації та зустрічі з читачами, хоча я почесна громадянка Сєверодонецька!

У моєму житті не бракує містики...

Свої перші твори Світлана писала під псевдонімом Мальва. В дитинстві її оточували ці квіти, росли біля батьківського будинку. Згодом, у дорослому житті вони асоціювалися з тими світлими спогадами. Через десятиріччя пані Світлана потрапила у рідні місця: «Я побачила занедбане, заросле кущами і бур'янами пустище. Місцеві розповіли: після того, як моя сім'я припинила там жити, наступні власники довго не затримувалися. Садиба вісім чи дев'ять разів переходила з рук в руки. Останній господар навіть взявся будувати новий дім. Коли закінчив зводити фундамент... раптово помер від серцевого нападу. Відтоді вже ніхто і ніколи не купував ділянку. Я сказала рідним, що пам'ятаю, де саме ріс величезний кущ мальви. Уявіть мій подив, коли побачили, що навіть 25 років потому він все ще живий і квітне! Наче чекав мене, тримався. Я зібрала насіння і повезла його до себе на Луганщину. А коли повернулася за рік, то більше квітів не побачила. Але якась сила штовхала мене до будинку. Вірила, що як загляну у вікно, неодмінно побачу картини минулого. Заглянула, і… у голові блискавично народився задум роману «Замкнене коло»».

Загалом же, у мене завжди купа задумів, я ніколи не маю проблем з сюжетами для своїх книг, тому працюю багато, аби «вихлюпнути» все це на папір, подарувати людям, моїм пошановувачам, яких я надзвичайно ціную!»

Алла Широкова