Спогади полтавського бійця про «Іловайський котел»

Рік тому в Іловайську, що на Донеччині, йшли запеклі бої, які в історію увійшли як «Іловайський котел». Тоді українські війська потрапили в оточення до збройних формувань терористів з ДНР та регулярних військ РФ. Запеклі бої відбувалися протягом майже місяця з 10 серпня по 3 вересня. В результаті 1200 українських військових потрапили в оточення з якого, за даними Міністерства оборони, так і не вийшли 108 бійців. Сотні були ранені, стільки ж наразі вважається зниклими.

Свою історію про бої в Іловайську розповідає Анатолій Ханко - заступник голови Полтавської обласної організації ВО «Свобода», а рік тому - боєць батальйону «Азов»:

Для нас все почалося 9 серпня - саме тоді ми прибули під Іловайськ. Десятого серпня вже прийняли перший бій. Того дня у нас загинуло двоє хлопців, зокрема "Береза" - Микола Березовий, чоловік Тані Чорновол. Витягли з "червоної" зони його інші хлопці, а ми у "жовтій" надавали першу допомогу, перев'язували. В нього втрапила тільки одна куля, але в стегнову артерію і поки його витягли з поля бою, він вже стік кров'ю. Фактично помер у нас на руках.

Потім відійшли під Старобешеве, робили виїзди звідти. "Азов" тоді стояв разом із "Кривбасом" у живописній місцині поруч із річкою. Разом зі мною було десять хлопців-свободівців із Полтави. Нас назвали "Полтавськими куркулями". Просто решта хлопців думали, що ми там ненадовго, тож спали де прийдеться - в машинах, під машинами. А ми одразу почали по-полтавськи "хазяйнувати": рити окопи, будувати халабуди, навіси, інші пристосування. Потім до нас у цих діях почали підтягуватися й інші хлопці.

Скоро нашу точку почали обстрілювати чи-то з "Граду", чи-то з "Урагану", і наші "куркульські" халабуди нас рятували. Обстріл був доволі точним - наводив, як потім виявилося, місцевий священик Московського патріархату, колишній військовий. Але ми встигли скотитися і відносно захистилися від обстрілу.

Наступного разу в супроводі танку і БТР ми зайшли в Іловайськ вже з боку Шахтарська. Ми закріпилися на вуличках спального району і там тримали оборону. Нас почали "крити" в першу ж ніч - ми ще не встигли нічого спорудити. Літо в мене завжди асоціювалося з археологічними експедиціями, я постійно брав участь у розкопках, але так швидко, як в ту ніч, я не рив ніколи.

У мене і в напарника було тільки по автомату і штик-ножу. Останнім знаряддям у темряві ми за півгодини вирили неглибоку ямку - майже по пояс. Тоді по нас бахнуло п'ять-шість 122-міліметрових снарядів. Можна сказати, що та ямка врятувала нам життя.

По тому нас почали оточувати - десяток наших на вулицях міста вийшли проти 20-30 бойовиків із банди "Моторолли". Ми прийняли ближній бій, у хід пішли гранати. Щоби вони не підходили ближче, треба було постійно вести вогонь, тож я відстрілювався з-за дерева. Та це був ненадійний сховок - отримав 9 уламків від розриву гранати. У цьому бої трьох наших було поранено.

На підкріплення прийшли хлопці з нашого батальйону і з "Шахтарська", тож ми могли винести поранених і відійти до Старобешевого - там тоді базувалася 51-ша бригада. Зі свободівців там були Андрій Олефіренко, Андрій Гостилів, Юліан Матвійчук, Сергій Химич, Сергій Антонець, кулеметник Сергій Литвиненко. Нас рятувало те, що знали: ми можемо покластися один на одного. Дуже сильно відчували взаємопідтримку і свободівський дух побратимства. Мабуть, тому під Іловайськом всі наші залишилися живі.