Чередніченко: «Мер повинен бути генеральним двірником Полтави»

Сергій Чередніченко в ексклюзивному інтерв’ю 0532.ua розповів про свою громадську організацію, про вибори, про владу та трохи поділився особливостями діяльності «полтавської громадсько-політичної кухні».

Розкажіть про громадську організацію «Відродження Полтави»: коли воно засноване, скільки налічує людей? Тому що народ знає тільки Сергія Чередниченка.

Воно засноване ще в 2013 році. Мета організації походить з її назви – ми займаємося виключно проблемами міста. Я не буду казати, що організація виключно громадська і не має політичного підтексту. Він є. Чому? Тому що люди, на жаль, не розуміють, в чому суть громадського об’єднання. Є благодійні організації, які займаються благодійною допомогою. А є громадське об’єднання, яке є тим фундаментом, яке допомагає активістам виростати в політиків. Це всесвітньо поширена практика. Всюди, в Голландії, в Німеччині, в Канаді, в Австралії всі політики починали з громадських об’єднань. У нас так також не буває, що була людина, вибачте, в школі фізруком, і – бац! – стала політиком. Треба пройти шлях становлення, шлях формування від громадського діяча до політика. Або ж навпаки, людина приходить в громадське об’єднання, займається, спілкується і розуміє, що це не її. У нас були такі люди, котрі до нас приєднувалися, але потім побачивши всю нашу полтавську кухню, казали, що цим займатися більше не будуть.

Громадське об’єднання це що? Це, по-перше, контроль влади. По-друге, доброчинні ініціативи у вигляді суботників, прибирань, вирішування нагальних питань міста. Це, знову ж таки, комунікаційний місток спілкування громадянина з владою. Тому що іноді, ні - практично завжди - громадянин не має можливості зайти та поспілкуватися з владою – у ГО є більше можливостей для цього. А враховуючи те, що ми живемо в місті Полтава, де влада знаходиться за сімома дверима, іноді ми, громадська організація, не можемо достукатися до міського голови чи його заступника. Навіть не уявляю, як може це зробити проста людина.

З чого ми почали? Перше. Ми – створили свою програму. Друге. Ми – задекларували план на наступний рік. Ми повели прес-конференцію, де я чітко розповів, що ми задалися такими-то цілями і що в 2014 році будемо робити. Якщо ви подивитесь мою першу прес-конференцію рік тому, то ви переконаєтесь, що ми виконали все, що декларували. За виключенням одного єдиного проекту. Ми не змогли встановити в Полтаві станцію молекулярної очистки води. Завод по виготовленню цієї молекулярної води знаходиться в Луганську. У нас навіть вже контракт був. Але ми не змогли домовитися з «Полтававодоканалом». Я ходив і до директора, і до головного інженера, і до профільного заступника у облдержадміністрації, до кого тільки не ходив – але люди не розуміють важливість проекту. Пробити цю бетонну стіну нереально… Наприклад, директор «Полтававодоканалу»  завіряв, що п’є воду з крану, що у нас чистіша вода в Україні. При цьому, коли готували каву, воду брали зі спеціального помпового бутилю. Тобто проблема молекулярної води буде вирішена тоді, коли у мене будуть важелі впливу.

Люди не розуміють, чому Чередніченко йде до влади. Тому що Чередниченко при владі зробить набагато більше, ніж Чередниченко без влади. Всі ці проекти, які я анонсував, я робив би у 10 разів швидше, якби була можливість впливати на ці процеси з позиції, скажімо, заступника міського голови чи начальника якогось управління.  В Полтаві треба міняти систему управління влади, яка за 20 років вичерпала свій ресурс, її механізм управління є неефективним. Це ми бачимо, як тільки виходимо на вулицю: їде тролейбус перекошений, до зупинки, яка напіврозвалена. Проблема не в компанії-перевізнику, а в системі управління. Приїжджаючи, наприклад, до міста Кременчук, ми бачимо зовсім іншу картину, хоча та сама законодавча база. Тобто проблема в команді мера, відсутності фахівців, тотальній корупції, кумівстві, хоча його можна назвати скоріше «корпоративними правами» компанії «Інтерагро», яка перетворилася  з мамаївської фірми в міськвиконком.

Ви відразу відповіли на декілька наступних питань, які нас цікавили. Розкажіть про реальні досягнення? Ви казали, що вони є, тож розкажіть про них більш конкретно?

Чередніченко – один із небагатьох полтавських активістів, який не тільки розповідає про свої досягнення, а ще й не приховує, скільки грошей на проекти витратив. Дивіться, сам процес виборів – дуже гарний для людей, тому що можна пізнати «кто есть кто». Ці вибори (парламентські – прим. редактора) надали можливість показати, що зробив Сергій Чередніченко. Ми зробили листівку, де перелічили наші досягнення. Тут неповний перелік, бо досягнень значно більше. Причому можна по кожному пункту не тільки розповісти, а й реально поїхати подивитися. Не заяви, типу «я поверну ядерний статус» чи «долар по 8 гривень поверну», ми робимо прості речі. Наприклад, покрасили в’їзний знак Полтави в національні кольори одними з перших в Україні, створили соціальну аптеку, прибрали паркову зону в Гришкиному лісі і так далі. Але про це якось всі забуваюсь. Тарас Токар зі своєю організацію нічого не створив окрім опитування в Фейсбуці «Хто найбільший популіст Полтави?» і поставив Чередніченко на перше місце. Хоча я йому казав, що якщо порівняти наші ГО, то досягнень у «Відродження Полтави» буде набагато більше, ніж у того ж Токаря.

Чи співпрацює «Відродження Полтаві» з іншими громадськими організаціями?

В мене вже місяців 8 є така мрія – об’єднати усіх полтавських активістів. Більше того, влітку я хотів зробити велику сходку, таке собі віче, запрошував туди всіх відомих мені активістів та громадських діячів. Я хотів, щоб ми об’єдналися не навколо Сергія Чередніченка, а навколо пам’ятника Слави. Я казав: «Приходьте. Ми зробимо одну велику силу, яка впливатиме на життєдіяльність міста». Є багато способів взаємодії в владою. Якби ми тоді об’єдналися, ми б досягли набагато більшого. На жаль, є специфіка міста Полтава – тут ніхто ніколи не об’єднається. Можуть об’єднатися або навколо грошей, або навколо якоїсь проблеми, щоб її «добити». Але для створення, побудови чогось – того в Полтаві не буде. Тому що всі різні люди і у всіх нереальні амбіції. Ось є Віра Маслак, Вася Ковальчук, Лещенко, куча-куча активістів, які ведуть нібито бурхливу діяльність. Але якщо подивитися прозоро, вони нічого не роблять. Вони, наприклад, заробляють кошти для себе у вигляді благодійного збору на АТО (це зараз модно, вигідно, популярно).

Розповім як ми збирали кошти на АТО. Ні в якому разі ми не збирали гроші. Продукти харчування, які ми збирали, ми актували та передавали нашим правоохоронцям, які вже відвозили їх нашим хлопцям. Одні з найперших в Полтаві – наприкінці травня – ми почали розставляти корзинки біля торгових центрів. При тому, ми воювали з торговими центрами, бо нам не дозволяли корзинки ставити. Це зараз в ТЦ спокійно стоять корзинки, а спитайте у керівництва ТЦ, чому у травні місці ви не дозволяли цього робити «Відродження Полтави»? Чому доходило до маразму, коли нашу машину виганяли біля «Екватора»?

Об’єднати громадських діячів неможливо, ще тому, що 99% громадських організацій працюють під конкретними  проектами. Василь Григорович Ковальчук, якого я поважаю, він є технічним кандидатом Матковського на окрузі №145. Вже двічі. Як тільки наближаються вибори, Василь Григорович бере «суму» та починає «бомбити» Бублика. Віра Маслак – де взяла гроші? Сергій Каплін дав їй. Надрукувала газету, зареєструвалась. Віра Маслак ходила, розповідала який Чередніченко поганий. У нас на 144 окрузі будо 4 технічних кандидат від Сергія Миколайовича Капліна. Люди не дуже розуміють це, їм це не розповідається. Приїхав В’ячеслав Науменко, зняв офіс у нас за стіною. Він дав гроші Ляшку за бренд Радикальної партії, а з Капліним була домовленість в ранку до ночі «бомбити» нас. От як би ми об’єдналися, то у нас би не приїжджали і не вигравали заїжджі гастролери. Давайте будемо чесними – Каплін навіть не з Полтави.

Він з Глобинського району…

В Глобинському районі є свій народний депутат. Ми ж не поїхали у Івано-Франківськ балотуватися? Я сам з Лохвицького району. Депутат повинен представляти ту громаду, в якій живе. Чого я до цього так відношусь? Це народний депутат по 144 виборчому округу. Він повинен представляти інтереси громади в Верховній Раді. Він не повинен воювати за кар’єр (в Комсомольську – прим. ред.), не повинен людей у Врадіївці водити. Вибачте, у нас тут проблем багато. Я не проти людей з Врадіївки, не проти людей біля кар’єру, але в них є свої народні депутати. Дзвоню Бублику: «Юра, приїдь до нас, ми віче з людьми проводимо». «У мене зустріч з людьми в Оржицькому районі». Я йому кажу: «Юрій Васильович, вибач, ти балотувався по 145 округу. До чого тут люди в Оржицькому районі?» Не приїхав, хоча ми запрошували Бублика, Капліна, Головка – трьох народних депутатів від Полтави. Нікому об’єднуватися не треба. Уявляєте, якщо б об’єдналися? Ми б того Мамая за місяць вигнали. Я механізм дав. Зібрав 70 тисяч підписів, прийшов до Капліна, до Бублика, написав їм офіційні листи, де вказав, як можна внести законопроект по позачергові вибори міського голови в Полтаві. Громада проти цього міського голови. Але ж ніхто нічого не зробив.

Можливо, їм вигідно на Мамаєві піаритись?

На Мамаю зараз лише хворий не піариться. Ось наприклад, Олександр Шамота. Його я знаю вже не один рік. Що його втягнув в свої афери Сергій Каплін, це виключно проблеми Олександра Шамоти. Він зараз хто? Безробітний депутат міської ради, помічник народного депутата. Без питань, нехай. Вони займаються юридичними питаннями, борються в судах – це все добре. Але маразм в чому? Один не може прийняти закону в Верховній Раді, а інший бореться з цими законами через суди. Журналісти про це не кажуть. В чому проблема МШЕДа? В тому, що там порушується трудове законодавство. І Шамота цих людей звільнених відновлює через суд на роботі. У людей життя зміниться, якщо вони відновляться на роботі? Там як були, так і будуть затримки в зарплатні. Якщо в бюджеті немає грошей, затримки будуть. І хоч ви поновлюйте людей, не поновлюйте – вони працювати не будуть, техніка завтра нова з Німеччини не приїде. Тому це боротьба з вітряками.

Що робимо ми. Ми зараз опікуємося Гришкиним лісом: хочемо зробити там зону відпочинку. Запровадили юридичну безкоштовну консультацію. Хочемо відкрити проект «Соціальна гарантія». У нас всі проекти налаштовані не на боротьбу з вітряками, а на вирішення реальних проблем. Будівництво тих же самих зупинок, вдосконалення руху і мінімізація втрат громадського транспорту, є гарний проект по реформуванню медицини.

Ви торкнулися теми виборів. Чи аналізували ви їх результати, чи зробили висновки? Чого не вистачило для перемоги?

Звісно робили. Але треба розуміти, що ми не планували перемогти у виборах. Це політичні вибори в великими бюджетами. Громадська організація в місцевим лідером з бюджетом в 85 тисяч гривень не могла виграти у національного блоку або партії з бюджетом 3-5 мільйонів. Так не буває, що людина чесно надрукувала календарики, пішла їх роздала та перемогла. Справжні вибори – це змагання великих бюджетів та технологій. 15 років тому було таке, коли людина перемогла випадково, без бюджетів, без активної участі. Просто два фаворита між собою билися, але вибрали ні того, ні іншого. Але це єдиний випадок на моїй пам’яті. Вибори це дуже складний технологічний процес. Щоб перемогти, треба врахувати дуже багато складових частин. Можна приїхати за місяць у місто і виграти. Наведу приклад. Олег Мейданович Бабаєв. Хтось пригадує, як він виграв вибори? Він виграв їх за півтора місяці у людини, у якої був рейтинг під 60%. Тому людина, коли йде на вибори, повинна розуміти чітко ті задачі, які вона перед собою ставить.

З нашого боку це було: а) взяти участь у виборах , б) підготувати команду, в) сформувати команду спостерігачів. Ми ці завдання виконали. Нашою метою н було зайняти перше, друге чи третє місце. От з’явилась в Полтаві Балибіна, людина-бібліотекар. І вона зайняла третє місце. Телебачення, газети, інформаційна підтримка Костянтина Жеваго дали третій результат. Далі. «Народний фронт», Юрій Кривошеєв – кількість палаток с Яценюком, реклама  на телебаченні, газети, жовто-блакитні кольори. А ми випускали, випускаємо і будемо випускати кожного місяця інформаційний листок. Каплін випускав свою «Іскру» кожного тижня. Якби я випускав свою газету кожного тижня, якби в мене стояло не 5 інформаційних кубів, а 35, якби в мене в офісі працювало не 5 людей, а 534, якби в мене було 32 бігборда, а в мене не було жодного, якби я заклеїв кожен стовп своєю фотокарткою – у мене результат був би не гірше за Капліна. А так ми жили звичайним життя. Почалися вибори – звичайним життям жили і під час виборів.

Тобто це можна назвати «перевіркою боєм»?

Звісно. Це була, скажу чесно, підготовка до наступних виборів.

Ви казали, що будете балотуватися всюди на всіх виборах. І на депутата міської чи обласної ради, і на мера.

А що тут поганого?

Річ не в поганому чи не поганому. Ви хочете прийти до влади. Чому?

Я хочу прийти до влади тому, що хочу змінити своє місто. Я хочу відкрити комунальні аптеки, поміняти зупинки, хочу поставити станції молекулярної очистки води, зробити гарні парки, відремонтувати дороги, створити ОСББ і так далі. Хтось скаже – іди створюй, що тобі зараз заважає? Наведу приклад того, що відбувається в нашому місті. Люди цього не знають, це треба доносити. Маразм в нашому місті зайшов настільки за межі, що громадська організація може просто опустити руки і сказати «досить». Ми можемо скласти руки та поїхати жити в нормальну європейську країну, де не вимикають світло, де немає  стрибків долару, де є гарна постійна зарплата, де є робота. І можна приїжджати раз на рік до Полтави і казати «боже-боже, як ви тут живете?» і їхав би далі жити нормально. Всі мої знайомі, що покинули країну, живуть щасливими людьми. Чомусь щоб там не казали про Росію, там жити комфортніше, ніж в Україні. Ось дивіться (показує документ), 27 березня пишемо лист начальнику управління с питань містобудування головному архітектору міста Полтави: «даним листом прошу знайти час для зустрічі, мето якої є обговорення за участю нашої організації «Алеї мам», де буде влаштоване місце для відпочинку: лавочки, освітлення, клумби, дитячий майданчик». Незважаючи, що в нас є закони, отримуємо 7 травня. Не за 30 робочих днів, а значно більше. «Шановний Сергій Іванович, управління архітектури в межах даних повноважень розглянули ваше звернення і повідомляємо: враховуючи питання, викладені в листі та його обговорення з начальником управління з питань архітектури головного архітектора, вважаємо, що пропозиція створення «Алеї мам» є досить актуальна для міста Полтава, адже існує потреба в облаштуванні місць відпочинку та дозвілля для населення. Завдяки вашій участі у благоустрої і облаштуванні ми зможемо досягти значних успіхів у покращенні вигляду та створенню сучасних та охайних ландшафтів. Дозвольте засвідчити нам своє розуміння та підтримку вашої пропозиції щодо розвитку благоустрою міста». Все нормально. Тепер дивіться. Вчора (22 грудня – прим ред.). Припис. Зняти лавки та шлагбаум, який ми встановили. Те, що ми попросили і нам дали місце, влада цим приписом (це інспекція за благоустроєм та екологічним станом міста) забирає дозвіл. Тобто «приберіть лавочки, бо вони є незаконними».  Не треба в Полтаві ставити лавок. Це не маразм? Більше того, приходить інспектор. Я до нього по-людські звертаюсь: «Те що ми прибрали в лісі, зробили лавочки, відремонтували дитячий майданчик – це нормально?» «Так». Це краще, чим коли там був смітник?»  «Краще». «В чому проблема?» «Ви розумієте, у вас же немає документів на лавочки…» «А документи на МАФ біля ЦУМу є?» Тобто МАФ біля ЦУМу без єдиного документу з рішенням суду про демонтаж працює, а лавочка з урною, яку я поставив біля лісу – є незаконною!

Які риси повинен мати мер?

Мер повинен бути генеральним двірником Полтави. Він повинен знати кожну адресу, він повинен знати, що відбувається на Леніна,59 у дворі, куди рухається 12-ий тролейбус, шкулькі в місті маршрутів, скільки ліфтів, де течуть дахи, все повинен знати – тобто він повинен бути господарником. Ні в якому разі не політиком, не представляти політичні партії. Політикою повинні займатися політики українського масштабу. Тому що сьогодні партія одна, завтра – друга, післязавтра партія третя, а місто Полтава живе 1100 років. Якщо ми зараз забудуємо історичний центр міста 5-поверхівками, прийде нормальний мер і задасть питання: 300 років центр міста не забудовується, є архітектурний ансамбль – хто дав право побудувати оцю «шпаківню» в центрі міста?

У нас є нереально активна громадська організація «Останній бастіон». На Ляхова, 12а ставить машини, робить акції протесту, бореться з забудовником. Жовтнева,5 – Генадій Сікалов (голова «Останнього бастіону» - прим. ред.) будує там будинок. Отаким мер ніколи не повинен бути. Мер, у якого калейдоскоп в очах: отут він проти, а отут – будує… Більше того, він будує з порушенням законодавства, тотально плюючи на думку громади, і він заявляє – з мене буде гарний мер. І журналісти в Полтаві, які зранку до ночі в Фейсбуці воюють, отакі питання не висвітлюють.