Духовна складова справжніх чоловіків

В гонитві за мирськими радощами та матеріальними благами велика кількість людей, зокрема й чоловіків, забувають про духовний розвиток особистості, про вічні та всеохоплюючі поняття Любові, Віри і Надії. Розвиваючи в собі фізичну силу, лідерські якості, вміння заробляти гроші, безпробудно поринувши у сіру буденність та сліпо слідуючи меркантильним реаліям сьогодення, деякі з нас все частіше відхиляються від Десяти заповідей, відкриваючи свою душу злу, вважаючи його своїм помічником і порадником. Проте кожна людина, яка хоче стати цілісною та довершеною, не може досягти цього будучі духовно збіднілою і «темною». І чоловіки, що прагнуть бути справжніми, теж повинні усвідомлювати це, кожним своїм вчинком і помислом переслідуючи не тільки матеріальні здобутки, але й моральність та людяність. Тема вкрай складна та важлива і розібратися в ній без допомоги церкви не можливо.

За порадою та благословенням на написання цієї статті ми звернулися до архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (в миру Бубнюк Валентин Леонідович), який люб’язно погодився допомогти нам у цій справі.

Шановний Владико, скажіть, наскільки важливою є духовна складова для сучасної людини?

Моє глибоке переконання, на якому я завжди наголошую під час подібних розмов, полягає у тому, що людина – вершина творіння Божого і абсолютно ніякого відношення до мавпи не має. Ми за задумом Творця є духовно-тілесними істотами, і саме перший з цих двох компонентів найважливіший для нас. Виключно через духовну складову людина здатна спілкуватися з Богом, і не тільки може, а й повинна це робити, бо інакше втрачається сенс її буття. До речі, присутність духовної складової в людині підтверджується тим фактом, що скільки існує людина, стільки ж часу існують і різноманітні релігії (не залежно від того примітивні вони, чи розвинуті), оскільки ми постійно прагнули, прагнемо й будемо прагнути до спілкування з Творцем. Люди просто не завжди розуміли де Його шукати. Без духовності людина не може жити. І навіть ті, хто все життя відхилявся від віри, коли наступають певні критичні моменти, звертаються до Бога.

Питання духовної складової особливо актуальне для чоловіків, оскільки саме наш праотець Адам був першим духовно-тілесним творінням Бога, і вже від нього була створена жінка-помічниця Єва. Вони абсолютно рівні між собою та перед Богом, просто призначення їх в цьому світі трохи відрізняється… І, наприклад, мені дивно чути про різноманітні феміністичні рухи та підкреслене прагнення до так званої гендерної рівності. Оскільки все це є спотворенням істини. Чоловік і жінка – рівні, але вони різні. Цю різницю можна бачити в усьому. Жінка не повинна в жодному разі займати місце чоловіка, так само, чоловік місце жінки. Якщо говорити про родину, то чоловік мусить бути її головою, дбати про свою дружину, дітей, розуміти ту величезну відповідальність, що на нього покладена. Від цього, так би мовити, й залежіть право чоловіка називатися справжнім. Те, наскільки чоловік буде благородним, відповідальним, сумлінним в своїх обов’язках, напряму залежить від його духовної складової. Перш за все, необхідно жити за Божими Заповідями, не порушувати волю Господа. Насправді це дуже складно, оскільки всі без винятку люди «пошкоджені» гріхом, що сидить наче вірус в кожному з нас. Ми схильні до зла… В кожному є глибоке лукавство, лицемірство, яке буває настільки непомітним та потаємним, що людина може навіть його не помічати, щиро вірячи у свою безгрішність. І навіть роблячи добру справу та діючи, на перший погляд, за моральним Законом, ми можемо все це з легкістю осквернити пихою, оскільки ще довго будемо гордитися собою та розхвалювати свій вчинок. Саме тому необхідно розвиватися духовно й розуміти, що це наш прямий обов’язок перед Богом та самим собою. Тоді жінки будуть справжніми жінками, усвідомлюючи свою роль в цьому суспільстві, а чоловіки будуть дійсно чоловіками. Саме в такому випадку ми зможемо досягти взаємної гармонії та злагоди.

А якщо людина живе добрими справами, проте не вірить у Бога?..

Людина, що робить добро, безперечно є хорошою та заслуговує на те, щоб бути у Царстві Небесному. В Святому Писанні в Книзі Діянь апостолів є приклад римського воїна, центуріона Корнилія, що був доброю людиною та чинив благі справи. І апостолу Петру було видіння від Бога відносно цього чоловіка, який своїми хорошими діяннями наблизив себе до Всевишнього і тепер готовий прийняти хрещення. Апостол пішов до Корнилія сотника й охрестив його і всю його родину, виконавши волю Божу

Добрими справами людина наближає себе до Бога і я впевнений, що неодмінно прийде час, коли Творець відкриється такій людині та допоможе їй отримати Божу Благодать. Якщо чоловік не похитнеться у своїй праведності, незважаючи на те, що ми всі живемо у світі, де безперервно точиться боротьба між добром та злом, то все у нього буде добре. Проте темрява завжди нас випробовує та намагається зробити так, щоб наші добрі справи оберталися проти нас самих і тим самим відбивали бажання до подібних вчинків. Навіть приказка є: «Не роби добра, щоб не вийшло зла»… Тому, щоб служити добру необхідно мати велике терпіння, і без Божої допомоги буває дуже складно не збитися з цього шляху. Якщо людина буде йти дорогою добра, вона неодмінно прийде до Бога і тим самим, коли скінчиться її земне життя, потрапить до Раю.

Чи можна вберегти свою духовність у сучасному меркантильному світі?

Питання збереження духовності не залежить від часу та його обставин, бо гріх і різноманітні спокуси були завжди. Згадаємо ті ж самі античні цивілізації, римську добу, Візантію і т.д. Прагнення до матеріальних благ сидить в нас ще з «сивої» давнини. Звичайно в сучасному світі, перш за все, завдяки досягненням так званого науково-технічного прогресу, що продукує величезну кількість всіляких матеріальних «благ» цивілізації, меркантилізм значно активізувався та набув нових розмахів і проявів. Нажаль він спромігся зайняти всі щілини нашого життя, оскільки скрізь себе пропагує та нав’язує, формуючи спотворений світогляд сучасної людини і тим самим витісняючи духовну складову. Саме через це багатьом людям так складно сприймати певні речі, про які їм говорить Церква, жити за Божими Заповідями й моральними Законами. Проте необхідно це робити, всіма силами опираючись спокусам цього світу. Якщо ж ми всі будемо керуватися виключно матеріальними чинниками, пристрастю до тілесних благ, до якоїсь наживи, то в нас утвориться безодня, що поглинатиме людину із середини, руйнуючи будь-які її принципи й переконання, зокрема й чоловічі. Поступово втратять свою вагу обіцянки, «слово честі» та інші чесноти. Гріховний потяг до влади, до грошей, до насолод штовхатиме людину до зради, до зла, а такий чоловік ніколи не стане справжнім.

Що необхідно робити, щоб не допустити цього? Вірити в Бога, просити в Нього допомоги у боротьбі зі злом, розвиватися духовно… Почати можна хоча б з мінімуму: з тієї ж самої ранкової молитви, зі згадки про Творця протягом дня, з міркувань перед якоюсь справою, відносно того, чи відповідає вона волі Божій, чи ні… Саме так людина зможе перемогти зло та наблизитися до Світла, тим самим зберігаючи та підсилюючи свою духовність!

Владико, а наскільки віра людини може поєднуватися з її матеріальним добробутом? І яке взагалі ставлення Православної Церкви до бізнесу?

Багатство, бізнес і духовність співвідносяться абсолютно нормально. Є приклади цьому і в історії, і в Біблійних розповідях. Багато праведників були достойними в очах Божих людьми, при цьому мали немалі багатства. Але вони в своєму житті керувалися наступним принципом: те, що вони мають, це не їхнє майно, а Божа власність, яка дана їм в управління. І тому вони повинні виділяти із того, що їм Бог дає на добрі справи, на розвиток духовності, милосердя та ін. Прикладів цьому вистачає. Згадати хоча б наших дореволюційних київських меценатів, один з яких витрачав 80% свого доходу суто на благодійництво. Так, він будував школи для дітей, зводив храми, притулки і таке інше. При цьому він абсолютно не страждав від бідності, і в той же час, здобув собі великий Скарб на Небесах і повагу та шану в суспільстві. І сьогодні є бізнесмени, які від щирого серця, жертвують на будівництво храмів та на різні заходи, які спрямовані на розвиток духовності і моралі

Виходячи, з усього сказаного мною раніше, хочу підсумувати, що бізнесом займатися можна й християнину, хоча це дуже складно, особливо в наших сучасних умовах розповсюдженої бюрократії, корупції, недосконалості законодавчої системи та ін. Вкрай важко в нашому суспільстві вести чесний бізнес. Але це все ж таки можливо, тому необхідно надіятися на Бога, просити в нього мудрості і пам’ятати, що дане Богом тобі багатство не твоє, а Всевишнього. З собою цей статок на той світ не візьмеш, то й зациклюватись на цьому відповідно не потрібно. Роби добрі справи, поки є час, щоб тебе цінували люди, а Бог простив твої гріхи і прийняв до Себе.

Водночас, щодо бідності скажу – в ній є величезна перевага перед багатством! Бідність дає людині свободу, оскільки вона не зв’язана великими маєтками та статками. Вона може говорити правду, їй нічого втрачати, не потрібно лицемірити, чи лукавити, десь підлещуватись і т.д. І коли Церква бідна, то це запорука її чистоти. У нас в Полтаві є святий, що жив у XVIII столітті (1722 р.н.), преподобний Паїсій Величковський, який обрав чернечий шлях. Так, принципом його чернечої громади була бідність, що давала їм свободу і вберігала від заздрості. В них було все спільне. Хто приходив у монастир, все що мав, до найменшої дрібниці, клав до ніг настоятеля і передавав у володіння усій братії. Це не давало можливості дияволу чинити між ними розбрат.

У чому здебільшого проблема нашого суспільства? У заздрості! Коли хтось має більше, одразу виникає бажання в нього це відібрати та заволодіти самому. Тому бідність – це свобода… Але не завжди бідність означає святість і праведність, оскільки бідна людина може бути вкрай заздрісною, озлобленою і, відповідно, не потрапить до Царства Небесного.

Є такий вислів «Вдарили по одній щоці, підстав іншу», але його трактування пересічними громадянами дещо відхиляється від першоджерела. Чи можете Ви допомогти розібратися в цьому?

Існує кілька рівнів чи площин в яких слід розуміти ці слова: духовно-особистісний та суспільно-орієнтований. Перший варіант дійсно дещо складний у розумінні пересічного громадянина, а от другий, насправді, легко усвідомити і прийняти кожному.

Коли ми говоримо про вершину духовного життя, до якої необхідно прагнути, то людина, яка наближається до Бога, єднається з Ним, очищає свою душу та здобуває такий дар, як смирення, без якого ніхто не зможе ввійти до Царства Небесного. Смирення з’являється, коли ти виконуєш Закони Божі. Святі отці Церкви говорять, що ретельне виконання Заповідей відкриває людині хто вона є насправді. І коли ти починаєш жити по волі Божій, то тобі відкривається уся твоя слабкість і недосконалість. Це зовсім не те, що ти думав про себе раніше. Ти бачиш, що нічим не відрізняєшся від інших, зокрема й тих, до кого зверхньо ставився раніше. І тоді в тобі народжується смиренність, тобто ти починаєш бачити інших не гіршими за себе, а кращими. Здобувши смирення людина перестає ображатися на інших, а навпаки з радістю приймає критику. Бо той хто ображає справедливо – викриває твої недоліки, значить ти заслужив на це і маєш можливість виправитися. Якщо не справедливо, то це теж непогано, оскільки ти, цим самим, здобуваєш у Царстві Небесному собі Скарб, таким чином лікуючи свою хвору душу. Просто слід розуміти, що ти насправді не кращий від того, хто тебе ображає. Не відповідайте злом на зло і ви побачите скількох конфліктів, неприємностей ви уникнете.

Якщо ж говорити, про суспільно-значуще трактування цих слів, то вони значать не безглузду покірність перед обличчям ворога, а просто відсутність злоби та садизму у наших діях. І, якщо на нашу землю напали вороги, то ти повинен стати на її захист. Правда, деякі християнські конфесії все-таки забороняють тримати зброю у руках. Православна Церква, навпаки, благословляє воїнів, молиться за них, тому що, коли мова йде про війну за Вітчизну, то це не напад на іншого, а, перш за все, захист свого. Це героїзм, це подвиг, бо ти йдеш не вбивати ворога, а віддати своє життя за тих, хто не може себе захистити. Але робити це необхідно без жорстокості, тобто не катувати полонених, не знущатися з тих, хто втратив можливість чинити опір. Необхідно чітко розуміти де закінчується поле битви…

Якщо Православна Церква благословляє воїнів, то як вона ставиться до людей, що займаються контактними спортивними єдиноборствами чи навіть бойовими мистецтвами?

Якщо ми говоримо про ідеал людини, то безумовно вона повинна розвиватися гармонійно. Духовне «тренування» повинно бути на першому місці, оскільки це те, що потрібно тобі у Вічності.

Особисто я в дитинстві, як і більшість моїх однолітків, сам захоплювався єдиноборствами Сходу, дивився тематичні кінофільми, зокрема про Шаоліньський монастир, пригоди екранних героїв Джекі Чана чи Брюса Лі та ін. Карате було для нас чимось непізнаним, привабливим і загадковим, своєрідним прагненням та метою. Тому, якщо говорити про спорт, навіть про єдиноборства, то вони є корисними для розвитку людини. Але в усьому є певна межа, яку необхідно відчувати та усвідомлювати. Професійний спорт, що став у деякій мірі бізнесом та шоу, породжує азарт, гординю та інші якості, що віддаляють людину від праведного шляху. Це складне питання, оскільки є спортсмени, навіть професійні, які при цьому глибоко віруючі люди. Наприклад, відомий російський боєць змішаних єдиноборств Федір Ємельяненко.

Я сам цікавлюсь спортом, інколи можу переглянути й зокрема боксерські змагання, особливо, коли це стосується виступів наших співвітчизників, які своїми перемогами підіймають авторитет України у очах світової спільноти. Церква ставиться до цього скоріш поблажливо, ніж заохочує. Кожен спортсмен повинен сам визначити де він має зупинитися, усвідомити ту межу, яку не слід переходити. Хоча, моя відповідь на це питання також не є досконалою і скоріш виражає власну думку.

Спорт – безумовно добре, фізкультура – добре, але коли це не шкодить здоров’ю людини, як фізичному, так і духовному.

Які приклади справжньої чоловічої відваги та мужності Ви можете навести з Біблійних історій. На кого з них могло б рівнятися сучасне покоління?

Якщо говорити, наприклад, про Старий Завіт, то в першу чергу на думку спадає Давид, цар Ізраїльський, що був пастухом, але своєю героїчною перемогою над велетнем Голіафом, здобув величезну повагу серед людей. Це приклад неабиякої мужності та героїзму. Водночас, Давида знали і як дуже лагідну людину, смиренну перед Богом. Існують у Біблії приклади мужності й серед жінок, які достойні подиву й пошани. Але потрібно розуміти, що всі вони проявляли героїзм та хоробрість, в першу чергу завдяки своїй вірі та довірі до Бога.

Основні приклади героїзму в Новому Завіті, це безперечно діяння апостолів. Особливо хотілося б виділити апостола Павла, як людину, що не може не захоплювати своєю мужністю та витривалістю. Проте, знову ж таки, наголошую, що ці якості виникали в людях саме внаслідок їх глибокої віри.

Хочу сказати, що не тільки в Біблійних розповідях слід шукати прикладів справжніх чоловічих якостей та вчинків. Класична історія також багата мужніми людьми, що відстоювали свою віру та народ. Наприклад, битва на Куликовому полі, коли чернець Троїце-Сергієвого монастиря Олександр Пересвіт отримав благословення від преподобного Сергія Радонезького та вийшов на поєдинок з монгольським богатирем.

Історія українського народу є одним суцільним проявом героїзму, мужності та віри. Відомо безліч прикладів козацької відваги. Наприклад,мене свого часу зацікавила історія битви під Берестечком, яка було хоча й поразкою нашого війська під проводом Богдана Хмельницького, але скільки було там героїзму!!! Так останній з козаків, що прикривав відхід українського війська, протягом трьох годин, залишившись сам, так мужньо відбивав напади польського війська, що король хотів подарувати йому життя, якщо той здасться в полон. Козак відмовився і героїчно загинув.Польський король наказав поховати його з усіма почестями, віддаючи шану цьому сміливому чоловікові.

На мій погляд ці якості безсумнівне підтвердження духовного благородства та глибокої віри людини.

Скажіть, будь-ласка, що значать взаємини чоловіка і жінки з духовного погляду, та наскільки гріховний їх фізичний прояв?

Бог створив чоловіка і жінку для їх духовного єднання. Основна мета шлюбу полягає у тому, що двоє людей, підтримуючи один одного, вдосконалюючись духовно, йшли до Бога. Але, безсумнівно, однією із цілей шлюбу є народження дітей та продовження роду людського. Народження дитини, це, перш за все, плід взаємної любові чоловіка і жінки, тому Церква благословляє шлюб між ними. Проте зараз із Заходу йде спотворення взаємин між людьми, у вигляді одностатевих шлюбів, що є нічим іншим, як навмисним викривленням задуму Господа, з метою дестабілізації та руйнації християнських засад нашого суспільства. Православна Церква відносить гомосексуалізм до різновиду блуду, та наголошує, що згідно Слова Божого, ті, хто піддався цьому гріху, або його пропагує не увійде в Царство Боже, а потрапить у пекло, бо відкидають Бога і Його заповіді.

Якщо ж ми говоримо про нормальні, здорові взаємини чоловіка і дружини у шлюбі, то Церква не лише сприймає це позитивно, але й благословляє такі стосунки. Проте, слід розуміти, що відносини, в першу чергу, величезна відповідальність чоловіка за свою дружину перед Богом. Це необхідно усвідомлювати всім. Позашлюбні стосунки навпаки засуджуються Церквою і завжди вважались гріховними, бо вони руйнують як чоловіка, так і жінку, підриваючи основи нашого життя. Так само гріхом є і перелюб, тобто зрада своїй дружині чи чоловікові.

Хоч, на жаль сьогодні в суспільстві домінують зовсім інші мірки, Церква говорить про необхідність збереження людьми дошлюбної «чистоти», тобто уникнення плотських стосунків. Навіщо це потрібно? В першу чергу для духовного взаємопізнання та зближення, розуміння душі одне одного. Саме це дозволить потім прожити все життя разом у мирі і злагоді, насолоджуючись кожною спільною миттю. Необхідно зрозуміти, що будь який статевий потяг та «туман закоханості» рано чи пізно зникнуть, залишивши по собі виключно труднощі подальшого спілкування. Якщо ж виникла гармонія на духовному рівні, то вже наступні плотські стосунки в шлюбі тільки підсилять цю любов.

Підсумовуючи нашу бесіду, шановний Владико, який основний сенс життя справжнього чоловіка, його мета та завдання?

Мета, насправді, перед усіма стоїть одна. Людина повинна спасти свою душу, з’єднатися з Богом, наповнити свою душу Божою присутністю тобто Благодаттю. І саме для того нам дається земне життя. Це той шанс, який ми не маємо права проґавити. Необхідно розуміти, що на тому світі щось змінити чи виправити буде не можливо, тому слід прагнути до спасіння поки живемо. А це вимагає певних зусиль. Тому, якщо ти справжній чоловік чи, принаймні прагнеш таким бути, то навчися «брати себе в руки» і заставляти себе робити не те, що ти хочеш, а те, що треба робити. Коли так чинитимеш, то безсумнівно станеш достойною людиною і виконаєш ту мету, яку перед нами поставив Господь Бог.

І наостанок, які настанови та побажання Ви висловите нашим читачам?

Виходячи із назви Вашого проекту, чоловікам я побажаю з Божою поміччю стати СПРАВЖНІМИ і реалізували Задум Творця. Щоб ми поважали жінок, любили свою Батьківщину, свій народ і показували більше позитивного прикладу оточуючим, що залежить виключно від нас самих.

Бажаю всім нам сили, сміливості, мужності щоб стати кращими!

Подякувавши за вичерпне інтерв’ю, ми вкотре усвідомили всю необхідність та правильність духовного розвитку людини. А до скарбниці постулатів нашої рубрики вибрали лаконічну та вкрай змістовну настанову Владики:

«Якщо ти справжній чоловік чи, принаймні прагнеш таким бути, то навчися «брати себе в руки» і заставляти себе робити не те, що ти хочеш, а те, що треба робити!»

Думаю, зі справедливістю цієї фрази не посперечаються навіть закоренілі атеїсти, тому що мудрість її виходить далеко за рамки певної ідеології чи віросповідання і наближає нас до розуміння справжньої чоловічої суті, як тілесної, так і духовної.