Його персонажі – яскраві, гострі, подекуди навіть відразливі, але завжди такі, що зачіпають за живе й змушують замислитися. Актор театру та кіно Михайло Кукуюк – майстер перевтілення, для якого сцена є не просто місцем дії, а простором експериментів та сміливих творчих рішень – перед виступом у Полтаві поділився з журналістом 0532.ua роздумами про феномен вистави «Конотопська відьма», роль негативних персонажів у театрі, необхідність самокритики в акторському ремеслі та про те, чому на сцені, як у спорті, головне – не думати, а діяти.
«Конотопська відьма» зачепила людей, але я не став її заручником
Михайло Михайлюк: Подібне запитання я вже ставив Назару Задніпровському, але хочу запитати й вас: чи не відчуваєте ви себе, як актор, заручником «Конотопської відьми»?
Михайло Кукуюк: Ні, не відчуваю… Ми з Назаром вже давно працюємо разом, і доля постійно зводить нас у різні чудові проєкти. Проте деякі глядачі, побачивши нас у тих чи інших фільмах, чи серіалах, часто запитують: «Ви не відчуваєте себе заручниками цього образу?» Але такого відчуття ніколи немає.
Можу погодитися, що «Конотопська відьма» – це особливий проєкт, який з’явився у непростий час, але став своєрідним лакмусовим «папірцем». Так, є багато інших проєктів, але саме «Конотопська відьма» асоціативно зачепила людей. Можливо, це сталося випадково, але жодного відчуття «заручництва» у мене немає.
Гівнюки, ухилянти й корупціонери: про негативних персонажів, які змінюють хід подій
Михайло Михайлюк: Ви вже досвідчений актор, і маєте великий сценічний шлях. Чи стала ця «Конотопська відьма» для вас чимось особливим або новим? Чи це та вистава, про яку можна тільки мріяти?
Михайло Кукуюк: З одного боку, так.
Михайло Михайлюк: Чи можна її назвати однією з найкращих вистав, у яких ви грали?
Михайло Кукуюк: Так, безперечно.
Михайло Михайлюк: Кого ви граєте у цій виставі?
Михайло Кукуюк: Граю справжнього гімнюка. Я разом із Назаром з’являюся на початку. Ми – наче два хробаки, що повзуть по виразці. Наші персонажі огидні, ниці, але водночас цікаві. Глядач завжди стежить за негідником, думаючи, що він утне наступної миті? Позитивний герой просто веде свою лінію, а от рушієм подій у виставі зазвичай стає саме негативний персонаж.
У нашій виставі є два гівнюки, два ухилянти, два корупціонери – типажі, яких українці впізнають без зусиль. Ми грали цю виставу, і все виглядало ніби добре. Але згодом постало питання: а навіщо це глядачеві? Хіба ми цього й так не бачимо в соцмережах? Хіба не маємо поруч 140 мільйонів таких от на кордоні? Тому ми зрозуміли, що необхідно щось змінити у виставі, аби вона не викликала у людей почуття огиди.
«В акторів є соціально структурований біполярний розлад»
Михайло Михайлюк: Чи завжди ви залишаєтеся задоволеним своєю грою?
Михайло Кукуюк: Ніколи… Але будь-хто отримує радість від гри, від самої дії. Розумієте, в акторів є соціально структурований біполярний розлад – спочатку ти у захваті, а згодом починаєш все розбирати, критикувати, бачити недоліки.
Я знаю акторів, які впевнено кажуть: «Прийди подивися, я там блискучий». Але я радше скажу про себе якусь дурню, ніж дозволю собі самозакоханість. До того ж у цьому є певний прагматизм: невдоволення власною грою дає простір для аналізу, а будь-який аналіз – це крок до розвитку.
«Мистецтво без самокритики – шлях у нікуди»
Михайло Кукуюк: Усі нормальні суспільства, підприємства, культурні явища будуються на критичному осмисленні – як зовнішньому, так і внутрішньому.
Михайло Михайлюк: Кажуть, що актори завжди дуже самокритичні. Вони постійно себе аналізують і сумніваються у власній грі.
Михайло Кукуюк: Але я знаю багатьох акторів, яким це не властиво. Вони повністю задоволені собою й тим, що роблять. Не буду називати конкретні телепроєкти чи фільми, які викликають багато питань, але їхні учасники задоволені тим, що там відбувається. І я це точно знаю. Але ми туди й на гарматний постріл не наблизимося (сміється). Мабуть, саме тому зараз такий важливий момент чистоти й правди в мистецтві. Краще зайвий раз поставити під сумнів і сказати: «Тут щось не те», ніж заплющити очі.
«На сцені, як у спорті: головне — не думати, а діяти»
Михайло Михайлюк: Скажіть, а як би ви описали світ, створений у виставі? Які художні прийоми допомагають передати атмосферу гри?
Михайло Кукуюк: Так ви самі все побачите. Навіщо мені вам це розповідати? Ми не аналітики, ми інтуїти. Це вже хай театрознавці розбираються, які там прийоми можна побачити. Ми самі до кінця не знаємо.
Є багато речей, які працюють на рівні відчуттів. Це як воротар у київському «Соколі»: якщо він почне аналізувати кожен момент – траєкторію шайби, силу удару, напрямок вітру – він просто не встигне зреагувати. Під час гри працюють не розрахунки, а інстинкти. Так само й на сцені – головне не думати, а діяти.
Нагадаємо, що раніше ми записували інтерв’ю з актором театру і кіно Назаром Задніпровським.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
