«Найтяжче, коли боєць помирає, не дочекавшись замовлення»: очільниця полтавської «Швейної Роти» розповіла, як у декреті виготовляла речі для реабілітації військових

Після повномасштабного вторгнення волонтерський рух в Україні став міцнішим і набагато згуртованішим. Сьогодні волонтерів сприймають як своєрідних героїв, котрі наближають українську перемогу та консолідують суспільство. Одна з таких організацій – полтавська «Швейна Рота», майстрині якої створюють адаптивний одяг для поранених військових. 

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

Нещодавно ми поспілкувався з очільницею цього осередку – 29-річною Олександрою Голенко. Вона, перебуваючи в декретній відпустці, виготовляла до 50 одиниць адаптивного одягу на тиждень. Зараз у її команді працює 10-15 людей, котрі продовжують таку надзвичайно важливу роботу.

Журналістові 0532.ua майстриня розповіла про морально важкі ситуації своєї діяльності та поділилася мрією про те, що найперше зробить після української перемоги.

«До війни була мамою в декреті»

Перед війною я просто виконувала роль мами в декреті, оскільки моєму молодшому синові на час повномасштабного вторгнення виповнилося 10 місяців. А загалом я вчителька української мови і літератури та редакторка освітніх видань. Закінчувала наш педагогічний університет, але так сталося, що за фахом не працювала зовсім. Тільки практику в школі проходила.

Я зрозуміла, що моя нервова система не готова до такої великої кількості дітей. Не скажу, що всі діти погані, але до кожного школяра треба мати індивідуальний підхід. Зрештою, дійшла висновку, що не зовсім створена для викладацтва.

«З дитиною в колясці їздила по магазинах, а потім пекли пиріжки ящиками на передову»: про шлях до волонтерства

На початку великої війни, звісно, у всіх був страх. Тим паче, що в мене двоє маленьких дітей, тож насамперед думала про них: «А що робити?», «А як їх вберегти?», «Куди заховати?». Ту зиму пам'ятатиму дуже довго: у перші дні повномасштабної в магазинах дефіцит товарів, лунають повітряні тривоги, люди вибігають в укриття… Мій чоловік одразу, як приїхав з вахти, у той же день, зранку 24-го лютого, почав волонтерити в громадському русі «Оборона Полтави», яким керувала тоді Катерина Ямщикова. А я тим часом з дитиною в колясці їздила по магазинах у пошуках продуктів, а потім разом з бабусею і її сусідкою вдома пекли ящиками пиріжки для військових на передову.

«На домашній машинці шила для військових по 50 адаптивних речей за тиждень»: про діяльність у «Швейній Роті»

Зрештою, будучи в декреті, я наполегливо шукала місце, де можу ще себе реалізувати. А так, як я захоплююся шиттям, почала виготовляти спеціальний одяг для реабілітації військових.

Так, у мене була машинка, моя домашня, не розрахована на ті промислові масштаби, які маємо зараз. Шиттям захоплювалася до війни. Тому спостерігала в соцмережах за різними швейними блогами. І в одному з них знайшла інформацію про швейну роту, яка займається пошиттям адаптивного одягу пораненим військовим. Спочатку це була нижня білизна: труси з бавовни на зав'язках для важкопоранених. Ну, якось я написала їм і долучилася. На той час шила по 50 речей за тиждень. Працювала сама. 

Звичайно, я питала, чи є ще хтось у Полтаві, хто бажає об'єднатися й працювати разом, але активних учасників не знайшла. Незважаючи на це, я продовжувала шити та викладати світлини речей у соцмережі й відкрила перші банки для збору коштів на матеріали, необхідні для шиття.

«Важливо, щоб люди розповсюджували інформацію про швейну роту не тільки, аби нам донатили, а й для того, щоб ми могли допомогти»

На сторінці в Instagram я розміщувала інформацію про діяльність нашої швейної роти та займалася збором коштів. З отриманих донатів закупляла спочатку по 10 метрів тканини, потім – по 30, а через деякий час діло дійшло вже до цілого рулону. Сама вдома, на підлозі, ножицями кроїла цю тканину. Пізніше інші жінки з Полтави дізналися про мене через знайомих і також захотіли долучитися.

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

За два роки нашої діяльності в нас сформувався сталий колектив. Звісно, є майстрині, які приходять та з різних причин ідуть з нашої роти. У нас добровільна ініціатива, і ми раді завжди зайвим рукам та будь-якій допомозі. 

«Домівки перетворюються на склад, бо тканини замовляємо рулонами»

Усі ми працюємо з дому. На жаль, у нас немає свого приміщення в Полтаві, але ми мріємо мати майстерню. Хочемо запрошувати туди інших полтавців, проводити майстер-класи і, власне, працювати, що значно підвищить ефективність нашої діяльності. Тому зараз активно шукаємо приміщення.

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

Сподіваємося на підтримку якогось мецената чи міської ради. В інших містах у нас є власні майстерні, оскільки окрім шиття там зберігаються великі коробки з матеріалами. Наприклад, ми замовляємо тканини рулонами, часто по два-три, особливо, коли йдеться про теплі тканини, що мають великий об'єм – до 50 метрів. Це великі обсяги, які складно розмістити вдома.

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

«Ми – повністю волонтерська організація»: про історію швейної роти

Історія нашої швейної майстерні розпочалася у місті Дніпро, коли наші засновниці Марина і Ксенія займалися шиттям як хобі. З часом воно перетворилося на щось значно більше. Коли почалося повномасштабне вторгнення, дніпрянки виготовляли балаклави. Потім вони зупинили вибір на адаптивному одязі, бо на той час його в магазинах не продавали. 

Співзасновниці іціативи "Швейна рота" Ксенія Самойлич (ліворуч) та Марина Пальченко (праворуч) ФОТО АРСЕН ДЗОЗДАЄВ / TEXTY.ORG.UA

Через 2,5 роки від початку нашої діяльності з'явилися комерційні проєкти, що пропонують адаптивний одяг, але рідко на безоплатній основі. Ми повністю волонтерська організація. Усе безкоштовно. У нас немає ніякої оплати праці. Волонтеримо в найширшому розумінні цього слова.

«Кожен осередок контролює свою зону відповідальності»

Наразі я керую полтавською швейною ротою. Хочу зазначити, що цей напрямок волонтерства вийшов далеко за межі України, оскільки маємо осередки і за кордоном. Ми розподіляємо обов'язки по різних містах, бо так легше все контролювати. 

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

Нашу продукцію потребують лікарні, медроти, стабілізаційні пункти на фронті. Марина і Ксенія, наші засновниці, фізично не в змозі виконувати всю роботу з пошиття, замовлення, отримання та відправлення тканин. Це дуже об'ємна робота, тому ми розподіляємо обов'язки між різними осередками, які самостійно контролюють свою зону відповідальності. Наприклад, я відповідаю за наше місто, координую майстринь у Полтаві та області, надаючи їм крій, а вони надсилають мені пошитий одяг. Я передаю його в лікарні або доставляю військовим й іншим волонтерам.

«Чоловіки у команді – запорука успіху»

У нас є один чоловік, який займається підприємницькою діяльністю. В нього і до війни було своє невелике виробництво — цех. І він шиє там одяг. Серед координаторів по інших наших філіалах – він єдиний чоловік. Їх насправді в нас не дуже багато. 

«Спрощує догляд і надає комфорт»: про адаптивність одягу 

Цей одяг адаптивний, бо він на липучках, кнопках або зав'язках. Його завдання - полегшити одягання людині з пораненими кінцівками. Такий одяг спрощує догляд за військовим і дає йому комфорт.

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

Ми шиємо весь базовий адаптивний набір одягу: спідня білизна, теплі кофти, штани, в'язані носки на ґудзиках, які можна одягати, зокрема, на апарати зовнішньої фіксації.

Протягом двох з половиною років ми розробили сталу модель одягу. Його поширюємо по всій Україні і за кордон. Бувають запити за кордон нашим військовим, які лікуються. Ми шиємо одяг і передаємо перевізниками.

«Збираємо донати, вкладаємо навіть свої кошти і закуповуємо матеріали»

Перші півтора року люди активно донатили, і не доводилося їх мотивувати робити благодійні внески. Зараз з цим проблеми, бо не всі звертають увагу на наші прохання про допомогу. Нам продовжують донатити одні й ті самі люди. Однак якщо й вони перестануть допомагати, то в нас просто не буде можливості працювати та закупляти матеріали. Якось ще викручуємося, а як буде далі - невідомо. 

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

«Наш адаптивний одяг – це вдячність військовим за їхню роботу»

Принцип нашої роботи полягає в тому, що ми не продаємо наш одяг, а віддаємо його безкоштовно. Хочу, щоб ви зрозуміли, чого саме так: поранені військові віддають своє життя і здоров'я для того, щоб ми, цивільні, могли пити каву, працювати, навчатися, ростити дітей, а найголовніше – жити. Тому наш обов'язок – допомагати воякам і наближати перемогу так, як ми можемо.  

«Державна підтримка належним чином не організована»

Війна триває вже 10 років, а повномасштабний конфлікт – 2,5 роки, кількість поранених зросла в тисячі разів, можна зробити висновок, що державна допомога в напрямку, у якому працюємо ми, ще належним чином не організована. 

Я вам чесно скажу, ходила в деякі лікарні, де військові просили звичайний одяг принести, бо їм немає в що переодягнутися. Ось мені це дуже болить. 

Знаю, що лікарні отримують медикаменти та гуманітарну допомогу, але підтримка у вигляді одягу чи предметів особистої гігієни, наприклад, зубних паст щіток або капців, є не у всіх медичних закладах.

Про результати роботи швейної роти

Останні кілька місяців ми записуємо наші результати. Наприклад, за травень майстринями швейної роти Полтави відшито 300 типів різного одягу - труси, шорти, штани, футболки тощо. І так само коли закінчиться цей місяць, ми також виставимо звіт про кількість, що ми відшили. 

Фото: instagram.com/shveina_rota.plt/

«Найскладніше — це спілкування з пораненими військовими» 

Ти ніколи не знаєш, який морально-психологічний стан у кожного з них та які правильні слова підібрати. Я завжди вважаю: щоб ти не сказав, які б ти там слова не підібрав, вони є порожніми і нічого не вартими. Хоча дуже багато захисників дякують за теплі слова.

«Морально важко, коли адресат помирає, не дочекавшись замовлення»  

Також найважчі моменти - це коли ти шиєш одяг на адресний запит конкретній людині, і коли замовлення ти вже відправила, у цей час отримуєш повідомлення: «Дякую, вибачте, але, на жаль, він вже помер, і одяг йому не потрібен». У мене таке було два рази. Я це дуже важко сприймаю.

«Якби не діти, то стала б військовим медиком» 

Коли я два роки тому долучилася до швейної роти, особисто відчула, що знайшла свою нішу в допомозі. Я можу бути корисною, залишаючись удома, але якби не мала дітей, то, можливо, б стала військовим медиком, вступивши до лав Збройних Сил. Однак я знайшла свою планку допомоги і живу за принципом: почувати себе корисною і робити щось добре. 

Робота у швейній роті мені подобається ще й тому, що я познайомилася з неймовірними людьми, серця яких завбільшки, як планети. І я дуже рада і щаслива, що ми є один в одного. 

«До війни думала над створенням бренду одягу для молодих мам»

У мене вже тоді були певні напрацювання. Я ж тоді також була молода мама, мій молодший син знаходився на грудному вигодовуванні. Власне, мені хотілося шити саме такий одяг, бо він зручний і комфортний. Кількома словами - адаптивний для молодих мам. Хотілося цим займатися, оскільки це актуально для багатьох жінок, які стали мамами.

«Після української перемоги поїхала б в Кирилівку за мідіями та рапанами»

Я б хотіла на деякий час шиття поставити на паузу і з родиною поїхати на все літо в Кирилівку. Хочу знову побачити наше українське азовське море, де кричать чайки, а продавці на пляжі тим часом пропонують мідії і рапани.

***

Для пошиття адаптивного одягу пораненим бійцям волонтери потребують тканини, а отже їм потрібна фінансова допомога. Кожен може задонатити на матеріали за цим посиланням, а вся інша інформація про діяльність швейної роти доступна на їхній Instagram-сторінці. 

Нагадаємо, історію полтавської вчительки, яка колись сяяла на музичному небосхилі з Тіною Кароль.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.