Вистава "Шлюб по-італійськи" в театрі Гоголя. Фото: Михайло Михайлюк, 0532.ua
Столичний режисер Анатолій Пундик поставив у академічному театрі ім. М. Гоголя п'єсу на основі італійської комедії драматурга Едуардо де Філіппо «Філумена Мартурано», задіявши у виставі кілька поколінь гоголівців. Журналіст 0532.ua її подивився та готовий дати свою оцінку. У квітні імпрезу покажуть сьогодні та завтра, а в наступному місяці — 10 і 22 травня. Тому не варто летіти за враженнями до Італії, краще завітайте на нову виставу полтавського театру.
Уже на вході до місця видовищ на гостей чекає легкий і доволі теплий італійський антураж. Це все також прекрасно доповнюється квітами й фотошпалерами з атмосферною архітектурою.
“Перекладача не буде, граємо українською!”, - цими словами розпочав виставу персонаж народного артиста України Олега Шеремета (Альфредо Аморозо). Динамічно до першої сцени підключився сценічний головний герой Володимира Філатова — Доменіко Соріано. Актор поводить себе ексцентрично, оцінює яскраво кожні факти і деталі.
Вистава, певна річ, не про ідеали античності (хоча на сцені можна помітити декорації, які трохи нагадують риси епохи Відродження), а про родинні стосунки. Крім того, описується земне і вічне — кохання, що переплітається з комічними ситуаціями й ліричними моментами.
Не радійте так швидко, тому що ці всі італійські пристрасті забарвлюються трагічними нотками. Хоча вони все ж додають особливого шарму театральній імпрезі. Ні, якщо хочете, можете радіти, оскільки легкий прозорий італійський гумор викличе невелику хвилю веселих емоцій і різних почуттів.
Не хочеться переказувати весь сюжет, але героям вистави доведеться приймати складні життєві рішення. Якщо ви тільки збираєтеся йти на премʼєру, раджу завчасно ознайомитися з п'єсою, аби в глядацькому залі достатньо насолодитися комедією. Зрештою, опишу її так, як про неї говорили гоголівці:
“Життя Доменіко Соріано вирує від низки подій, що відбуваються під дахом власного будинку. Його дружина Філумена (в минулому повія) живе пристрастями, які постійно тримають у тонусі всіх оточуючих. Ця непередбачувана жінка надзвичайно розумна і логічна. Вона добʼється свого будь-якою ціною і отримає бажане, незважаючи на всі спроби Доменіко повернути ситуацію у свій бік”.
Зіграли актори вперше, як востаннє, з максимальною віддачею. Кожен театрал, який послідовно прямує до наміченої мети, має свою місію. Навіть хочеться відзначити персонажів другого плану, які, попри невелику кількість тексту, наносили удар своєю акторською харизмою в серце поціновувачам культури.
Якщо починати мову з головних акторів, то вони так само, як і другорядні персонажі, мали кілька завдань. Наприклад, Філумена Мартурано, вигадавши серйозну хворобу, змушує Доменіко одружитися з нею, аби її діти мали шанс на гідне майбутнє з прізвищем цього чоловіка. По суті, він просто хотів виконати останню волю Філумени перед тим, як та відправиться в засвіти. Можна припустити, що головному герою було до неї байдуже, і він давно хотів здихатися від цієї, як висловився, “відьми”.
Не буду дуже багатослівним щодо сюжету комедії, але, на мою думку, вона трохи інтерпретує з п'єсою Маргарет Мейо та Моріса Еннекена «Брехуха» або як її ще називають інакше “Як повернути чоловіка”. Не сумніваюся, що підходи на початку різняться, але в кінці — навіть трохи схожі. А все тому, що в обох випадках нізвідки з'являються троє дітей, однак тут вони постають уже дорослими, а дехто навіть має і сім'ї. Це приклад того, що вистава не депресивна, бо налічує кумедні та незвичайні епізоди. Хоча, дозволю собі маленький спойлер — чекайте хепі-енду, але інтригу щодо дітей вам не розкриють ніколи.
Тримаю парі, що після того, як покинете театр, думки про виставу ще кілька годин не покидатимуть вашу свідомість. Ось, приміром, я запитував себе: “А чи це дійсно правда...? А якщо так, то хто....? ”. На жаль, відповіді на ці риторичні питання від вистави я не отримав, але зміг намалювати свою версію. Можливо, у цьому і фішка кінцівки, бо кожен може запропонувати свої варіанти й обговорити їх з іншими глядачами, а якщо вони переплітаються – значить ви на правильному шляху.
Чесно кажучи, перо не підіймається характеризувати цю виставу якимось шаблонним клеймом на кшталт "погана" чи "хороша", "вдала" чи "сумнівна".
На сцені акторів я сприймав як людей, котрі несуть віру в красу, добро і справедливість. Вони демонструють театр як уже відому форму прекрасного, а костюми, музика, світло і декорації відіграють не менш важливу роль для наповнення цієї форми.
Говорячи про декорації, то вони чудово виглядають і місцями нагадують риси епохи Відродження, батьківщиною якого була Італія. Перед глядачами постає інтер'єр, що налічує меблі декоративного оздоблення, білі колони, тріумфальна арка замість дверей, певні архітектурні елементи з орнаментами античних часів. Усе це говорить про забезпечений матеріальний стан головного героя, який вхопився за минуле так, як країна тримається за часи втраченої величі.
Актори час від часу змінюють свої образи й тим саме застосовують нові кольори для повної збалансованості. Не впевнений, що всі їхні костюми виглядають дорого, але цілком відповідають характерам героїв і є дуже привабливими. До речі, щодо героїв. Представники різних гілок гоголівців порушують у виставі чимало проблем сучасного суспільства. І, попри давність п'єси, вони все ж залишаються актуальними. Серед них і сімейні цінності, і зображення жінки в суспільстві, і обман як альтернативний спосіб досягнення своєї цілі...
Світло та аудіовізуальні елементи у виставі відіграють особливу роль, бо тримають уяву глядача на головному і додають типового шарму. Вдаватися до подробиць музичного супроводу, гадаю, ніякого сенсу немає. Одним словом – ідіть, слухайте і дивіться. На сцені, зокрема, ви почуєте привабливі італійські пісні, які привідкривають завісу до запропонованої атмосфери, а гра акторів дасть поштовх не тільки емоціям, але й те, що муляє особисто — рефлексіям.
Є тільки одне невеличке питання щодо розвитку другої дії - це сцена вінчання Філумени та Доменіка. Вона була короткою (тривала приблизно 40 хвилин) на відміну від першої (орієнтовно півтори години), а також доволі очікувана. Ну і все ж відчувається певний дисбаланс. Це моя суб'єктивна думка як глядача. Але якби я був режисером, то завжди шукав би виправдання. І, можливо, вважав би, що хороша передбачувана історія не є великим мінусом, це такий собі художнй засіб драматурга: коротко, прогнозовано, але зі смаком.
Це все, чим хотів поділитися на сьогодні. Сподіваюся, ви щось зрозуміли після прочитання цієї рецензії. Зробіть для себе невеликий висновок і ознайомтеся з творчістю Едуардо де Філіппо. Ті, хто з книжками на “ти” - для вас це непогана нагода дізнатися про щось нове й поглибити свої знання зі світової драматургії, а ті, хто почуваються з літературою на “ви” - спробуйте її переосмислити, а театр вам у цьому залюбки допоможе!
Нагадаємо, що у Міжнародний день театру Народний театр "На Павленках" вперше в Україні представив прем'єру вистави "Світова Річ".
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
