Сьогодні 102 роки від дня смерті Володимира Короленка: яку роль в історії Полтави відіграв відомий письменник та правозахисник

Володимир Короленко народився та помер в Україні, але найбільшу славу здобув у часи проживання в Росії, також він писав виключно російською мовою. Через це його багато хто вважає саме російським письменником.

Попри це Короленко залишив величезний слід в історії України та Полтави, причому не лише як митець, який вигадував свій фантастичний світ, а насамперед як видатний правозахисник, котрий приходив на допомогу людям всупереч їхній національності чи політичним уподобанням.

На фото український краєзнавець Леонід Булава

На фото Людмила Ольховська, провідний науковий співробітник музею В. Г. Короленко

Про те, ким був Володимир Галактіонович Короленко та чому його ім’я не треба віддавати Росії, журналіст 0532.ua Алік Сахно поспілкувався з краєзнавцем Леонідом Булавою та однією з кращих короленкознавців у світі Людмилою Ольховською.

Юність та творчість

Письменник народився в Житомирі, де жив до 13 років. Потім його батька перевели по службі в місто Рівне, там майбутній письменник закінчив школу. За національним походженням його мати була полькою. Польська мова була його рідною, він її зберіг на все життя.

Вищу освіту літератор і правозахисник отримував в тодішній столиці імперії — місті Петербурзі. У 1881 році, у віці 32-х років, за відмову присягнути цареві Олександру III Короленка вислали до Якутії. 

«Він жив при різних царях, і дожив до більшовиків. Він вважав, що журналіст має бути завжди на боці народу, бо у влади є багато важелів для свого захисту, а у народу, можливо, зовсім нікого немає, крім талановитих, не підкупних журналістів, але й вони по одинці мало, що можуть зробити. Однак, якщо будуть працювати разом із суддями, прокурорами, тоді буде захист у народу», — стверджує Людмила Ольховська.

Короленко відбував 6-річне покарання за політичною статтею. Однак разом із в'язнями совісті «сиділи» й звичайні засуджені, дехто з яких відбував покарання за тяжкі злочини. Знайомство з ними допомогло письменнику надалі знаходити спільну мову навіть з людьми з темним минулим.   

Після відбування покарання, ще перебуваючи в Сибіру, Короленко розпочав свій творчий шлях. У той період на світ з’явилися його найвідоміші твори: «Сліпий музикант» та «Діти підземелля» (У поганому суспільстві).

 Полтавський період Короленка

У 1900 році, коли йому було 47 років, Короленко вже став відомим письменником, однак вирішив покинути Петербург і переїхати в Полтаву. Митець був переконаний, що творчій людині краще жити не в столиці чи великому місті, а в затишній провінції.

На його рішення переїхати саме в наше місто вплинув  його друг Михайло Іванович Сосновський, який обіймав посаду заступника міського голови. Вони товаришували ще з часів якутського заслання, де обидва відбували покарання за свої політичні погляди. 

У перший рік XX сторіччя Сосновський приїхав у справах до Петербурга, де дізнався, що Короленко хоче перебратися кудись зі столиці, й запропонував йому Полтаву. Пан Володимир погодився, хоча до цього ніколи не був у нашому місті. 

Через три роки Сосновського зняли з високої посади  за те, що він дозволив літературні читання українською мовою на відкритті пам’ятника Івану Котляревському.

Правозахисна діяльність

Перебравшись у Полтаву Короленко одразу поринув у гущу проблем пересічних полтавців, про які писав у місцевій газеті. Завдяки письменнику про всі біди полтавців дізналися в усій імперії. 

«Тоді була недостатня кількість шкіл. Якісь руїни посеред самого центру. Він писав про це. Ще тоді із міської скарбниці зник приблизно мільйон рублів. З цієї суми близько 455 тисяч були направили на покращення  урядово-військової касти, тобто на чиновників. А куди саме ділася інша частина було не відомо.

І цю проблему підіймав Короленко. Він не боявся чиновників, серед яких тоді була величезна корупція. Він повністю відповідає образу непідкупного журналіста, тому що потім уже більшовики хотіли його підкупити через повернення звання академіка», — пояснює пані Людмила.  

Статус академіка надавав би йому чималу кількість пільг, які б точно не завадили, враховуючи те, що в 1918 році Короленко був у скрутному фінансовому становищі, адже жив виключно на гонорари зі своїх книг, яких часто не вистачало для забезпечення базових потреб.

У Полтаві з кінця 1917-го року по грудень 1919-го влада змінилася 12 разів, каже Леонід Булава. За цей час симпатій до жодної з політичних сил, які приходили в місто, Короленко не мав. 

«Він завжди був в опозиції. Якщо денікінці сюди прийшли, то він відстоював тут свою точку зору та виривав людей із тюрми. Рятував і українських патріотів, і євреїв, і російських лібералів. Коли когось образили, когось посадили, якась проблема виникла, якась суперечка, як третейського суддю та правозахисника викликали Короленка. І він завжди допомагав, він кидався в бій», — розповідає краєзнавець. 

У нього була дуже висока репутація. Володимир Короленко, щоб мати змогу рятувати людей від засудження за політично мотивованими кримінальними вироками, був вимушений контактував із владою, зокрема, з першим наркомом народної освіти СРСР Анатолієм Луначарським, який був полтавцем, і головою уряду УСРР Християном Раковським.

«Він і звертався з приводу арештованих радянською владою до Раковського, який був головою комуністів України. Раковський – болгарин, але разом з тим була надія, що його можна зробити гетьманом України», — говорить Леонід Булава. 

У 1920 році Короленко написав шість листів Луначарському, в яких критикував позасудові смертні вироків НК (ЧК з російської). Ця організація проводила масові репресії в основному за класовим та ідеологічним принципом. Також Володимир Галактіонович закликав відмовитися від політики воєнного комунізму, яка руйнувала народне господарство.

Смерть

Ці буремні часи припали на останні роки життя митця. Володимир Короленко, попри свій авторитет і суспільне визнання, помирав у голоді та злиднях. Він принципово відмовився від призначеного радянською владою Полтави продовольчого забезпечення.

25 грудня 1921 року життя літературного генія та правозахисника обірвалося від запалення легень. Через місяць після відходу письменника його ім’ям назвали вилицю, яка і до тепер має назву ім. Короленка. 

Його поховали у Полтаві на Старому цвинтарі. У зв'язку із закриттям цього некрополя 29 серпня 1936 року могилу Короленка перенесли на територію Полтавського міського саду, а в 1940 році поряд була похована його дружина. 

У 1962 році встановили надгробний пам'ятник. Могила Володимира Короленка і сьогодні знаходиться на території Парку перемога, через дорогу від Літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. Ба більше, могили письменника та його дружини є частиною цього комплексу.

Нагадаємо, до Дня художника ми розповідали про видатного полтавського митця Сергія Гнойового, чий унікальний стиль підкорив світ.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.