«Для нього гроші нічого не значили, він жив мистецтвом»: до Дня художника розкажемо про видатного полтавського митця Сергія Гнойового, чий унікальний стиль підкорив світ

Три дні тому Сергію Миколайовичу Гнойовому могло б виповнитися 69 років, на жаль, він пішов з життя у 2019-му. Але пішов, залишивши по собі неоціненний слід у культурі не лише регіону, а й всього світу. Сергій Гнойовий створив унікальний художній стиль, через який він передавав красу й біль України. Його картини мали великий попит. Сергій міг жити будь-де та стати доволі заможною людиною, проте, як справжній митець, він обрав шлях аскета, який жив у віддаленому селі в Полтавській області.

Про неординарну особистість і творчість видатного художника Сергія Гнойового наші журналісти поспілкувалися з його дружиною Наталею та директоркою Полтавського художнього музею імені М. Ярошенка Ольгою Курчаковою.  

Сергій Гнойовий народився 5 жовтня 1954 року у звичайній робітничій сім’ї у селі Рибці під Полтавою. Ще з юності Сергій зрозумів, що його покликання — це художнє мистецтво. Причому ця думка закралася в його свідомості при дуже надзвичайних обставинах, які, мабуть, вартують екранізації.

«Сергій казав, що його з дитинства тягло на берег, він дуже полюбляв рибалку, яка надавала усамітнення та концентрацію. Одного дня він прокинувся близько 4-ї ранку, батьки ще спали, а він пішов на ставок, що був недалеко від будинку. Коли присів біля води, каже, що бачив перед собою двох великих, світлих янголів, які звернулися до нього з такими словами: «Ти, Сергійку, будеш малювати, і ми тобі даємо наставника». Сергій потім казав, що цей наставник вів його», — ділиться спогадами дружина Сергія Гнойового Наталя.

Пані Наталя додає, що мати Сергія Миколайовича не сприйняла його захоплення мистецтвом, казала, що це не серйозна професія, але він наполягав, тому зрештою батьки здалися та відвели його в художню школу, яка розташовувалася досить далеко від Рибців. Наталя стверджує, що там він не пропустив жодного заняття.

«Він пройшов великий шлях. Колись Сергій вчився у Ленінграді. Довго викладав і працював у Росії, але при цьому він завжди залишався неймовірно глибоким українцем. Його поєднання високого професіоналізму, відчуття своєї історичної причетності до своїх коренів дало приголомшливі результати в його творчості. Його картини стоять осібно в мистецтві не лише України, а й у світу», — каже Ольга Курчакова, директорка Полтавського художнього музею імені М. Ярошенка.

Вона відмічає, що художній стиль Сергія Гнойового поєднав у собі риси епохи Відродження та трипільської культури. Він, за словами пані Ольги, зображав простих сільських жінок наче святих дів. 

«Його мадонни та Мона Ліза, образ якої він створив з такою загадковою посмішкою, всі вони прості українські жінки та дівчата. У нього є робота «Дівчата», і ці дівчата ніжні й вишукані, але водночас з дуже трагічними поглядами через те, що в них невідома доля. Зараз, у час війни, ці образи мають особливий зміст… Раніше я їх сприймала суто декоративно, а тепер розумію всю глибину задуму», — додає жінка.

На полотнах Сергія присутня опішнянська кераміка, квіти чорнобривці, які є одним із символів України. А на деяких роботах позаду жінки стоять два леви, котрі виглядають немов крила. Як каже Ольга Курчакова, підібрані кольори, які переважають в його картинах, також мають великий сенс.

«Білий — це колір чистої віри та Христа. Червоний колір символізує кров, воїна та борця за ідею. Можна сказати, що це справжній стиль іконописної традиції, який він поєднує з полтавськими орнаментами, котрі датуються ще часами трипілля. В той же час жінка в нього — справжня Мадонна. Я коли дивлюсь на цих жінок, в мене зразу виникає аналогія з епохою Відродження, з творами Мікеланджело, особливо з його П'єтою. Неймовірна скорбота, яка живе в кожній нашій матері», — пояснює пані Ольга.

У створенні жіночих образів Сергію Гнойовому допомагала власна дружина, яка позувала для нього в їхньому будиночку у тихому та малолюдному селі на краю Полтавщини.

«Все його життя — це робота. Ті теми, котрі він обирав для картин, мені спочатку здавалися дивними. Працював він уночі, а лягав спати вже під ранок. Сергій дуже не любив, коли на нього хтось дивився під час малювання. Показував лише готові картини, і якщо йому не подобався результат його роботи, він брав і спалював картину», — каже вдова Сергія Гнойового.

Жінка додає, що в митця був важкий характер, Сергій Гнойовий був категоричним до людей й в першу чергу до самого себе. Пані Наталя стверджує, що він гарно відчував оточуючих. Сергій був прямолінійною людиною, тому якщо йому хтось не подобався, він завжди казав про це в очі.

Його картини користувалися великим попитом в Україні та за кордоном, але Гнойовий обрав усамітнений спосіб життя, який не відволікав його від головного захоплення — малювання. 

Вдова пригадує, як один колекціонер пропонував за картину суму, якої на той час вистачало для придбання кілька кімнатної квартири, проте Сергій Гнойовий просто відмовився від пропозиції, а дружина нічого не могла з цим зробити, адже розуміла, що для нього художнє мистецтво — це більше ніж робота чи творчість.

«Він мені казав: «Наталочка, я тебе дуже люблю, але для мене на першому місці робота, на другому місці робота, на третьому — робота, й на четвертому — робота, а потім ти. Якщо витримаєш, то будеш найщасливішою жінкою на світи», — розповідає вона.

При цьому здоров’я митця було суттєво підірвано, коли після повернення з Росії йому виділили майстерню в підвалі одного з будинків Полтави. Приміщення, де творив Сергій Гнойовий, не опалювалося, а під час дощів зі стелі текла вода. Через ці умови художник почав страждати від хвороби легень. Надалі майже всі кошти від продажів картин шли на лікування.

«У Сергія був сильний напад і клінічна смерть. У реанімації розповіли, що є певний проміжок часу, в який людину ще можна врятувати, і він вже минув. Однак потім виходить лікар у сльозах і каже, що Сергій «повернувся». Коли вже пустили в палату, я його питаю: «Сергію, що ж на тому світі бачив?», а він мені каже: «Наталочка, від мене пішов мій наставник… Я більше не буду малювати». І він дійсно більше не брався за пензля», — підкреслює Наталя.

Дружина Сергія Гнойового запевняє, що він ще давно відчував скоре настання жахливої війни. Ці думки викликали в нього сильне хвилювання, яке також вдарило по здоров’ю видатного митця. 

«Я переконана, що кожний художник є пророком, тим більше такий як Сергії Гнойовий, який глибоко знав та вивчав історію нашого роду», — запевняє Ольга Курчакова.

Картини Сергія Гнойового зберігаються в багатьох колекціях по всьому світу. Одну з його робіт придбав Митрополит ПЦУ Єпіфаній. Але він часто даром віддавав свої твори. Вклад, який зробив цей художник в українське та світове мистецтво, є неоціненним.      

Нагадаємо, у Полтаві до Міжнародного Дня художника відбулася ексклюзивна виставка картин відомих полтавських митців.

Стежте за усіма новинами у нашому Telegram.