«Таких міст в Європі одиниці»: до Дня Полтави ми дізналися, який міський ярмарок переважав Сорочинський та чому місцевих масонів не чіпала навіть імперська влада

Полтава має понад тисячорічну історію, проте з того часу залишилися лише археологічні артефакти. Однак в нашому місці дуже добре збереглися будівлі 19-го та навіть 17-го сторіччя, а це на сто років раніше, ніж почалася легендарна Полтавська битва. 

Про цінні будівлі та історію Полтави журналісти 0532.ua поспілкувалися з Вадімом Митрофановичем Вадімовим, доктором архітектури, заслуженим архітектором України та лауреатом державної премії у галузі архітектури.    

Цікаво, що історичну вагу мають не лише окремі будинки, а і ландшафт міста. Уся Полтава стоїть на трьох пагорбах, які лежать у низині Ворскли, та на високому плато її правого корінного берега. Це плато розділене балками на три виступи, які називаються, Інститутською, Івановою та Монастирською горами.

Полтава забудована за класичним квартальним типом і є, за словами Вадіма Вадімова, витвором мистецтва. Вона складається зі старого міста, яке розташовано на «дитинці», Подолу, який знаходиться нижче, та нового адміністративного центру. Соборний майдан — найстаріше місце Полтави, воно називалося «дитинцем», на цій території розташовувався Собор, Київські ворота та Петровський парк.

«Таких міст в Європі одиниці»

Загальна містобудівна композиція Полтави збереглася з початку XIX сторіччя. Її не змінювали ні в радянські часи, ані в часи німецької окупації. Хоча Лев Вайнгорт, головний архітектор міста з 1938 по 1969 р., брав участь у проведенні різноманітних конкурсів на зведення мікрорайонів на історичній території. Проте у кінці він відмовився змінювати ландшафт Полтави.  

«Коли я був у польському місті Замощі, центр якого є пам’ятником ЮНЕСКО, адже збереження автентичності споруд там одне з найвищих в Європі, я зустрівся з місцевими експертами й розповів їм про Полтаву, вони були вражені, що місто не змінило вигляд від появи генплану в 1803 році. Також у цьому році я демонстрував генплан у Братиславі, на що словаки сказали, що таких міст у Європі, які б зберегли оцю містобудівну структуру, залишилося одиниці», — зазначив Вадім Вадімов.

Тепер розгляньмо одні з найцікавіших об’єктів Полтави, які навіки вписали своє ім’я в історію не лише міста, а й всієї України.

Іллінський ярмарок

Перед тим, як розповісти про сучасні будинки, згадаємо про старовинний ярмарок у Полтаві. На диво, він був значно більший за, мабуть, найвідоміший український ярмарок — Сорочинський, котрий оспівав у своїх творах Микола Гоголь. Іллінський ярмарок один із найбільших у Лівобережної України. Він виник наприкінці XVII століття у Ромнах, що на Сумщині, але з 1852 року почав проводитися в Полтаві. Тут він проіснував до початку XIX сторіччя.

Ярмарок поділявся на кілька зон в залежності від товарів, які там продавалися. Зокрема, де зараз розташовується район Левада, біля річки Ворскла, відбувалася торгівля волами та іншою великою рогатою худобою. А на території Петровського парку торгували товарами.   

«Це був соціальний ярмарок, за своїм масштабом і оборотом значно переважав Сорочинський, який на той час вважався локальною подією. Гоголь у своїй книжці описував його трошки з іронією, охоплюючи найяскравіші моменти», — розповідає Ольга Ружицька, керівниця медіацентру Полтавської політехніки.

Полтавці та гості ярмарку могли придбати чималий асортимент продукції за значно нижчою ціною, ніж у тодішніх лавках та магазинах. Така подія була дуже вигідна місту, адже у казну поступали значні кошти від проведення цього заходу. За товарообігом Іллінський ярмарок посідав трете місце в імперії опісля нижньогородського та ірбітського.

Інститут шляхетних дівчат (Полтавська Політехніка)

Полтавський Дворянський благодійний Інститут шляхетних дівчат є пам'яткою архітектури першої половини XIX. До його заснування у 1818 році «приклали руку» Семен Кочубей, дідом якого був генеральний писар війська Запорозького Василь Леонтійович, страчений за наклеп на Гетьмана Мазепу, та подружжя Рєпніних-Волконських — генерал-губернатор Полтави Микола Григорович з дружиною Варварою Олексіївною.   

Відомо, що Рєпнін був високопоставленим офіцером, який в часи наполеонівських війн потрапив в полон до самого імператора французів Наполеона І Бонапарта.

Фото: генерал-губернатор Полтави Микола Рєпнін-Волконський

Дружина, дізнавщись про це, поїхала за ним у Францію. Вважається, що це поддружжя зіграло дуже значну роль у закінченні цієї війни. Коли вже був повоєнний віденський конгрес, то цю пару запрошували окремо.

Фото: Варвара Рєпніна-Волконська

Війна в центрі Європи мала також великий просвітницький фактор, адже російські війська, прорвавшись до Франції, побачили, як облаштовані європейські міста. До цього тогочасні жителі сучасної України так масово не подорожували на Захід. 

Перед тим, як Рєпніна призначили керувати містом і всією губернією, дружина Кочубея Парасковія Яківна Бакуринська започаткувала меценатський рух. Вона разом з іншими заможними містянами опікувалася близько 20-ма збіднілими дівчатами. Однак це ще була не школа, а маленький пансіонат.

Земля, де зараз розміщений Парк перемога, у 19 сторіччі належав родині Кочубеїв. Семен Кочубей продемонстрував губернатору Рєпніну свою «добру волю», виділивши землю на Інститутській горі та профінансувавши будівництво Інститут шляхетних дівчат. Реалізувати проєкт запросили французького архітектора. Величну споруду збудували у класичному стилі. Оскільки дівчата перебували тут цілодобово, то, крім спалень, також облаштували залу урочистостей, танцзалу та церкву. Це був третій подібний заклад у всій Російській імперії.

В інститут приймали дівчат дворянського походження, пізніше із сімей духовенства та купців віком від 6 до 18 років. Повний курс навчання тривав 7 років. У перші роки в інституті навчалося 15 учениць (по одній від повіту).

Місцева шляхта утримувала заклад власним коштом впродовж десяти років, а потім пані Рєпніна домоглася від царської корони переведення закладу на державне утримання. Це дозволило набирати більше дівчат. Кількість вихованок зросла до понад 170. Наприклад, у 1910 році в інституті навчалися 209 учениць. Плата за навчання складала 150-400 рублів на рік.

Освіта в подібному інституті мала дуже велику вагу для майбутнього дівчини, адже тут навчалися не тільки танцям і співу, а й економіці та бухгалтерії. Крім цього, учениці писали літературні твори, які представляли на зборах дворянства.

Гру на фортепіано тут викладав відомий композитор Алоїз Єдлічка, а живопис — Василь Волков. Сюди часто навідувався Іван Котляревський, який товаришував з фундаторкою пані Рєпніною.

Інститут шляхетних дівчат проіснував майже сто років, до 1917-го. На його закриття вплинула І Світова війна та Жовтнева революція. У січні 1918 року інститут був евакуйований до Владикавказу, де поклав початок міської жіночої гімназії.

У 1930 році тут започаткували Полтавський інституту сільськогосподарського будівництва. Нині тут знаходиться Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

Будинок Капніста (музей Котляревського)

У Полтаві у більш менш задовільному стані збереглися лише три дерев’яні споруди, серед них і так званий будинок Капніста, розташований на Першотравневому проспекті, 18. Вважається, що цей будинок в 1805 році спорудили на замовлення Василя Васильовича Капніста.

Капніст є автором популярного серед патріотично-налаштованих українців того часу трактату «Історія Русів». З 1802 року він обіймав посаду генерального судді Полтавської губернії, та як і більшість знаті XIX ст. займався благодійністю.

Фото: Василь Капніст

«Багато істориків зважають на те, що в той час було велике захоплення масонським рухом. Відомо, що в Полтаві діяло масонське ложе «Любов до істини», до якої належав і сам Котляревський. Для своїх засідань вони навіть возвели окрему будівлю. Розбудова та меценатство — це було їхньою філософією», — каже пан Вадім.

До цієї масонської ложі, крім Капніста та Котляревського, також належав і генерал-губернатор Полтави Микола Рєпнін, про якого ми розповідали вище.

Вона проіснувала лише рік, з 1818 по 1819 рік, адже тодішня царська влада помітила, що ця організація набуває значної політичної ваги у Полтаві. Проте завдяки своїм заслугам члени організації обійшлися легким переляком. Тим паче, що з юридичного боку вони не порушували закони.

«Любов до істини» (полтавську масонську ложу – ред.) закрили лише тоді, коли вони вже дійшли до того, що на своїх зібраннях почали вирішувати стратегічну програму зі становлення економічних зв’язків з іншими губерніями», — уточнює він.

Також на стрімкий розвиток Полтави у той час вплинув статус губернського міста, адже до цього тут здебільшого будували одноповерхові хати. Крім цього, Полтава була культурним осередком тогочасної України.

Будинок Капніста виконаний в стилі класицизму. Після російсько-турецької війни 1877–1878 років був подарований містом герою боїв на Шипці генералу Федору Федоровичу Радецькому.

Символічно, що з 1952 року тут відкрили літературно-меморіальний музей на честь друга Капніста видатного українського письменника Івана Котляревського.

Школа садівництва (корпус інфекційної лікарні)

Поміж колишнього Інституту шляхетних дівчат і Будинку Капніста знаходиться ще одна стародавня будівля — Полтавська школа садівництва, яка відкрила для учнів свої двері у 1820 році. Цей навчальний заклад готував фахівців з садівництва та паркового господарства.

Школа садівництва проіснувала лише 21 рік, а потім споруди та землі перейшли сусідньому інституту шляхетних дівчат.

Зараз у цій будівлі працює Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня.

На території лікарні знаходиться стародавній 150-річний дуб, який огороджений невеличким парканом.

Також на тут є лавочки, де в теплу погоду пацієнти можуть посидіти та подихати свіжим повітрям.

Сама будівля добре збереглася, хоча й потребує косметичного ремонту як зовні, так і з середини.

Замість аутентичних вікон тут встановили пластикові, але, як каже Вадім Вадімов, з точки зору законодавства про збереження історичних будівель, такі зміни допустимі.

Спаська церква

Церкву збудовано на честь Спаса Нерукотворного Образу. Точну дату її заснування досі не відома. Найдавніша письмова згадка про Спаську церкву датується 1669 роком.

У 1695 на Полтавщину напали татари, а дерев’яну церкву вщент знищило полум’ям. Вже в 1705 році на її відновлення не пошкодував грошей відомий полковник Війська Запорізького Іван Іскра, якого пізніше разом із Кочубеєм стратили через їхній донос Петру І на гетьмана Мазепу.

Багато, хто чув про Івана Іскру завдяки історичному роману у віршах письменниці Ліни Костенко «Маруся Чурай». У творі Іван Іскра потрапляє у любовний трикутник між Грицем і Марусею.

Фото: Іван Іскра

У 1706 році за підтримки Іскри та стараннями настоятеля церкви Іоана Світайла на тому ж місці спорудили тимчасову Спаську церкву із матеріалів, які придбали у Хрестовоздвиженського монастиря. Спаська церква стоїть на місці «дитинця», де поруч знаходилася Полтавська фортеця, між вулицею Пилипа Орлика і Соборності. 

За легендою, після Полтавської битви 1709-го тут відбулося святкове богослужіння, яке відвідав Петро І. На площі біля церкви у тому ж році поховали загиблих захисників фортеці.

Олександр II у 1837 році приїхав у Полтаву та виділив кошти на збереження храму. За проєктом відомого харківського архітектора Андрія Тона над дерев'яною церквою у 1845 році звели мурований футляр у вигляді однобанної церкви. Цей футляр зберіг її від подальшого руйнування.

Спаська церква є найстарішою спорудою в Полтаві. Богослужіння проходять тут і до сьогодні. Поруч з історичною дерев’яною церквою розміщена каплиця, яку збудували у 2009 році.  

Хрестовоздвиженський жіночий монастир

Другою за віком спорудою у Полтаві після Спаської церкви є Хрестовоздвиженський монастир, який знаходиться на Монастирській горі. Цей православний монастир збудували у 1650 році за підтримки вже загаданого козацького старшини Івана Іскри та полтавського полковника Мартина Пушкаря.

Перші монастирські споруди зводилися з дерева в лісових хащах, куди вела лише вузенька стежина. Він став найпівденнішим серед полкових монастирів Гетьманщини XVII ст.

Собор монастиря закладено у 1689 році. Будівництво розпочато у 1699 році на кошти генерального судді козацького війська Василя Леонтійовича Кочубея, меценатами виступили також Гетьман Самайлович і Іван Мазепа.

Після страти Кочубея старшого добудовував собор довелося його сину. Точних відомостей про дату завершення будівництва немає, але в різних джерелах вказується 1709 рік. Монастир освятили у 1756 році.

Цей храмовий комплекс є пам’яткою українського бароко, а дзвіниця має нашарування в декількох стилях. При будівництві собору були прийняті унікальні рішення. Він є семибаневою конструкцією, тоді як стандартом є п’ять бань. Подібних будівель немає по всій території України.

«Може є подібні церкви в якихось недовивчених глибинках, але в професійній літературі немає інформації про інші будівлі такого типу. Цінність в тому, що там є така гра світла та старовинні розписи», — розповідає Вадім Митрофанович Вадімов.

Поруч із храмом у 1786 році була побудована цегляна чотириярусна дзвіниця заввишки 47 метрів, у стилі пізнього бароко. Вона імітувала дзвіницю Києво-Печерській лаврі, яка на той час була найвищою в усій імперії.

Цікаво, що в травні 1709 року, під час Полтавської битви, монастир був резиденцією шведського короля Карла XII.

Хрестовоздвиженський монастир є пам'ятник архітектури національного значення. Його започатковували як чоловічий монастир, але з 1942 року він став жіночим.

Відтворена дзвіниця Свято-Успенського кафедрального собору

У 1748 році міський отаман Ілля Волховський, представники церковної та міської громад вирішили спорудити на головній площі Полтавської фортеці кам'яний собор, який став головним на її території. Він будувався впродовж 22 років, до 1770-го. Керував будівництвом архітектор Степан Стобенський, який, зокрема, брав участь у скульптурно-декоративному оздобленні та розбудові дзвіниці монастиря Софійського собору у Києві.

У 1774 році розпочали будівництво дзвіниці, яке затяглось через відсутність коштів аж на 27 років. Її завершили у 1801-му. У свій час стіни собору чули голос відомого тенора Івана Козловського. Однак навіть цей факт не зупинив комуністів від його знищення у 1934 році. У часи ІІ Світової війни німці використовували фундамент церкви у військових цілях — ставили зенітні установки.

«Поляки були у захваті від цієї споруди. Я їм розповідав, що там 8 радіальних планувальних осей. Якщо стати з одного боку, то побачимо Хрестовоздвиженський монастир, з іншого — дзвіницю Свято-Успенського собору, а на території сучасного ринку була церква, яку також було видно й яку так само зруйнували у сталінські часи. Кожен з цих восьми променів увінчувався якоюсь домінантою й акцентом, це є класикою містобудівельної стратегії розвитку. Тобто формальне середовище було створено зі знаком візуального сприйняття», — згадує архітектор Вадімов.

Під час повоєнних археологічних досліджень вчені знайшли на фундаменті стародавні нашарування. На початку 90-х років полтавські активісти виступили за відновлення церкви. Випускниця архітектурного факультету Полтавської Політехніки зробила дипломний проєкт по відбудові церкви. Міськбуд проєкт, у свою чергу, розробив проєктно-кошторисну документацію, після чого почалося відтворення.

«Але виникли суперечки через не відповідність креслень тим історичним архівам, що в нас збереглися, тому будівництво призупинили. Мені довелося їхати на західну Україну до експертів з цими кресленнями, проте вони сказали, що через Венеціанську хартію (міжнародний документ про збереження та реставрацію історичних пам'яток – ред.) не можна робити пряме відтворення», — пояснює доктор архітектури.

Залишки стародавнього фундаменту прийшлося вийняти, а на його місце поставили сучасні блоки, на яких був побудований цей храм. Але дзвіницю вдалося відновити за стародавніми кресленнями.

«Польські експерти мені кажуть: «це пам’ятка пам’ятки», якраз завдяки їхній рецензії у міністерстві культури нам дозволили добудувати Свято-Успенський собор. В іншому випадку на цьому місці так і залишився б газон», — додає він.

Свято-Успенський кафедральний собор, розташований на Івановій горі, є визначною пам'яткою козацького бароко 2-ї половини XVIII століття.

Як зберігають пам’ятки Полтави

У Полтаві, крім пам’яток національного та місцевого рівня, також є так звана цінна фонова забудова. Вадім Вадімов є науковим керівником останнього історико-архітектурного опорного плану — це основний документ, який регулює охоронну зону.

За його словами, внесення до реєстру будівель у статусі цінної фонової забудови дає можливість їх зберегти від знесення, при цьому орендатори або власники такої споруди мають більше можливостей переплановувати конструкції та змінювати її зовнішній вигляд, порівняно з будівлями, які визнані пам’ятками національного та місцевого рівня.

«Цінна фонова забудова — це ще не пам’ятка, але це з юридичної точки зору зупиняло подальше знищення таких будівель. Проте не всі будинки вдалося зберегти, наприклад, Будинок Бахмутського, збудований в мавританському стилі, у нього були значні руйнування, про які мало хто згадує, й вже в повоєнні часи будівлю перебудовували, адже людям було потрібно житло. Тому постійно щось прибудовували. Фасадна частина залишилася аутентичною, але в інших частинах були значні зміни, тому ми не можемо вже класифікувати цей будинок як пам’ятку», — уточнює архітектор.

Загалом у Полтаві залишилося близько 150 будинків дореволюційного періоду. Кожна з цих будівель перебуває у різному стані. Деякі майже зберегли первозданний вигляд, інші знаходяться в аварійному стані, як-от Кадетський корпус і Будинок Полтавського дворянського зібрання, котрі входять у комплекс Круглої площі.

«Ансамбль Круглої площі — це достатньо визначальна містобудівна організація. Це пам’ятник містобудування. Коли я показував її план польським колегам, вони були у захваті. Але в нас статус містобудівної пам’ятки з точки зору охоронних документів регламентується багатьма чинниками, які не завжди є продуманими», — каже Вадім Митрофанович.

Доктор архітектури розповідає, що в Польщі діють схожі законодавчі норми у сфері містобудування, але в них є більш дієвий механізм штрафних санкції щодо порушників. В Україні, на жаль, не вистачає саме інспекторів, які б усе фіксували. Однак місцеві спеціалісти докладають великих зусиль, щоб Полтава не втратила свій історичний вигляд.

«Ми зробили в електронному вигляді всю центральну частину Полтави. Після напрацювань, ми розробили карту заходів, які можна проводити в різних частинах міста. Ця містобудівна регуляція дозволяє зберегти автентичність не окремої споруди, а всього середовища», — резюмує заслужений архітектор України Вадім Вадімов.

Важливо додати, що у 2000 році Полтава отримала Державну премію у галузі архітектури за комплексну реконструкцію центральної історичної частини. Це єдиний випадок в Україні, коли Державну премію надали за роботу архітекторів і будівельників за значну по площі історичну частину міста.

Також місто у 2003 році затвердило на сесії міської ради детальні правила забудови історичної частини міста, які стали першим в Україні прикладом системного підходу збереження історичної забудови з використанням ГІС-технологій та встановленням кадастрової системи обліку.

Нагадаємо, як "розкладається" Співоче поле у Полтаві, що колись було центром масштабних заходів міста.

Стежте за усіма новинами у нашому Telegram.