«В мене зайвої дитини немає», - мама школярки про онлайн навчання

Цього року для наших діток окрім випробування війною приготоване ще одне – навчальний рік під обстрілами. Хтось зустрічав 1 вересня вдома, хтось в іншому місті чи навіть країні. Хтось у День знань побачив улюблену вчительку, а хтось має змогу спілкуватися лише через екран телефону чи ноутбуку.

Сьогодні ми розкажемо історію маленької Ксенії, яка разом з мамою переїхала до Полтави з Харкова на початку повномасштабного вторгнення росії в України.

Тетяна (мама Ксенії) розповідає:

- Коли розпочалась війна ми не одразу поїхали з дому. Ми жили в Харкові ще десь півтора місяці. Наш район (Салтівка) дуже бомбили, продовжують це робити і досі. Тож, нам довелося жити в тамбурі. Потім з допомогою соціальних мереж мені з донькою та старшим сином вдалося виїхати до Полтави. Тут ми жили у дівчини, яка власне і допомагала нам з переїздом. Але зараз ми фактично опинилися на вулиці, бо треба кудись переїжджати, а житла знайти на можемо. То ціни захмарні, то для харківських не хочуть здавати. Страшно подумати про це, але якщо житла для нас і не знайдеться – будемо їхати в Харків.

Ксенія в цьому році перейшла до 5 класу. Ми вирішили, що залишатимемось в нашій харківській школі  і будемо продовжувати онлайн навчання.

В моєї доньки проблеми із здоров’ям тож ми вже пару років навчаємось онлайн, тому ми вже до цього звикли. Але самі розумієте – війна це зовсім не те, як було до цього.

Пам’ятаю як на початку війни вчителька донечки проводила заняття з підвалу, а ми в цей час були в тамбурі. Вона розповідає матеріал уроку, а над нами усіма ракети літають. Не передати словами, яке це жахливе відчуття. 

Я взагалі не розумію чому у нас в країні ще сперечаються онлайн чи офлайн навчання. В мене зайвої дитини немає. Не уявляю, що повинно статись аби я змінила свою думку і захотіла аби Ксенія вчилась офлайн. Тим більше, що зараз ера технологій. Та і після ковіду, мені здається, діти вже звикли навчатись дистанційно.