Переможець Всесвітніх ігор тайбоксер із Полтавщини Олег Приймачов розповів про відчуття під час переможного Гімну України, створення добровольчого формування «Легіон» та важливість підготовки в умовах війни

Олег Приймачов, 32 роки – український тайбоксер, майстер спорту міжнародного класу. Народився 11-го листопада 1989 року у Засуллі Лубенського району на Полтавщині. Дворазовий переможець Всесвітніх ігор у тайському боксі (2017 – Польща, 2022 - США). Чемпіон Європи, 4-разовий чемпіон світу.Командир добровольчого формування територіальної громади «Легіон».

-Олеже, чому і як ви обрали тайський бокс?

-Це було вже після армії. Мені було 20 років, я жив у Лубнах, займався класичним боксом. Мене помітив тренер Станіслав Звягольський, побачив, що у мене виходить. Порекомендував переїхати до Полтави, де був зал тайського боксу. Там я потрапив до головного тренера Руслана Кривуші, був чудовий зал. Наставник побачив певні задатки, бажання займатися і сказав, що у мене є перспективи через кілька років виграти чемпіонат України. Зрештою, так і сталося, як він говорив – у 2011-му я вперше виграв чемпіонат України.

-Скільки часу ви приділяєте тренуванням? Як, зокрема, готувалися до Всесвітніх ігор?

-Це були найтяжчі збори. Цикл підготовки тривав шість тижнів. Впродовж двох тижнів було по два тренування на день, потім впродовж чотирьох тижнів – по три тренування на день. Впродовж дня ти тільки їси, спиш і тренуєшся. Ранкове тренування – 1,5 години. В обід іще 1 годину 20 хвилин і вечірня – близько 2 годин. В обід – функціональне тренування для підвищення фізичної форми, вранці та увечері – відпрацювання тактики та техніки, спаринги. Ще було багато бігу, щоб підвищити витривалість.

-Чим відрізняються тренування тайбоксерів?

-Від інших бійцівських видів спорту тайський бокс відрізняється ударами колінами та ліктями. Тому на кожному ранковому тренуванні я відпрацьовував по півгодини в клінчі із застосуванням саме цих ударів.

-Чи дотримуєтеся ви спеціальної дієти перед змаганнями?

-Кожен спортсмен виборює ліцензію у своїй ваговій категорії. У мене була ліцензія у категорії 91 кілограм, а перед Всесвітніми іграми моя вага складала близько 100 кілограмів. Для спортсмена набір зайвої ваги сприяє зниженню кондицій, зростає навантаження на серцево-судинну систему, на опорно-руховий апарат. Тому за 6 тижнів треба було підготувати своє тіло у якнайкращій фізичній формі та втратити 10 кілограмів. Тому жорстка дієта була, нерідко вона полягала у тому, що ти просто нічого не їси.

(Така наполеглива підготовка спортсмена дала результат – на Всесвітніх іграх 2022 у Бірмінгемі, Алабама, США, Олег Приймачов у фінальному поєдинку переміг американця Метью Бейкера у категорії до 91 кілограма. І вдруге завоював чемпіонське золото - Авт.).

-Чи платить держава за перемогу на Всесвітніх іграх? Яка це сума?

-За перемогу у Всесвітніх іграх, так було у 2017-му, так і зараз, за І місце виплачують 480 тисяч гривень від міністерства молоді та спорту. Також міська рада Полтави відзначила мене премією у 50 тисяч гривень. На квартиру перемогами не заробив – виплачую власними силами молодіжний кредит, який взяв на 20 років.

-Наскільки у тайському боксі високий ризик серйозно травмувати суперника або травмуватися самому?

-За збірну України я виступаю серед аматорів. Там є обов’язковим використання шолому, щитків та налокітників. Це зменшує ризик отримання травми. Звісно, все одно трапляються і розсічення, і нокаути. У професійних поєдинках із амуніції на спортсмені лише рукавички та бандаж, який захищає геніталії. Будь-який професійний поєдинок – це розсічення, із якими бійці продовжують битися. У моїй кар’єрі до 2019-го року був 21 професійний поєдинок, потім через коронавірус та численні карантини довелося перервати виступи.

-Від початку повномасштабної війни багато українських спортсменів постали перед вибором – іти воювати чи продовжувати представляти Україну на міжнародних змаганнях? Якою є ваша позиція із цього приводу?

-Це була особиста дилема. Я мав вирішити для себе – що буде правильніше, щоб бути чесним перед самим собою. До Всесвітніх ігор я вже був у добровольчому формуванні, у Терешках, була необхідність себе реалізувати, не міг лишатися на місці. Потім мені сказали, що Всесвітні ігри відбудуться і тайський бокс буде на них представлений і наша делегація туди їде. Мені треба було кілька днів, щоб розібратися у цьому. Я знав, що мене у моїй категорії ніхто не замінить у складі української делегації. У 2017-му році я переміг на Всесвітніх іграх і ставив перед собою ціль зробити це знову. Вирішив все ж таки їхати. Вважаю, що кожен має приносити користь для своєї країни на тому місці, де він найкращий. Якщо ти хороший спортсмен і можеш на світовому рівні заявити про Україну – зроби це! Щоб після твої перемоги пролунав Гімн України і всі побачили і зрозуміли, що ми незламні та можемо перемагати навіть за таких умов!

-Чи повинен спортсмен співати Гімн? Що ви відчуваєте, коли він лунає на змаганнях на вашу честь?

-На наших турнірах, якщо гімн лунає, це означає перемогу! Для другого та третього місця гімн не вмикають. Співати чи ні – для мене це не принципово. Іноді я співаю, іноді – ні, можу про себе співати. Зараз, коли нагороджували, я поклав руку на серце і співав. Як на мене, у цей момент важливий не спів. А сам факт відчуття того, що ти зробив усе, щоб наш прапор піднявся найвище! І просто від того, що ти стоїш на тому місці і лунає Гімн, у тебе просто мурашки по шкірі! Це відчуття не передати. Ти згадуєш увесь той шлях, який ти пройшов, наскільки було важко усі ці шість тижнів підготовки. Але в оці короткі хвилини ейфорії, коли підіймається український прапор і лунає гімн твоєї країни, ти розумієш, що воно того було варте!

-Зараз ви є командиром добровольчого формування «Легіон»? Що це за підрозділ, чим саме він буде займатися?

Ще до змагань ми вирішили із друзями створювати добровольче формування територіальної громади. Мене після відповідної перевірки призначили його командиром. 

Треба розуміти, що часи, які були, вже не повернуться. Найближчі роки нам доведеться жити в інших реаліях. І у ці часи надзвичайно цінними будуть знання із військової підготовки. Нам відступати нікуди, ворог вже не на порозі, він у нашому домі! «Легіон» буде займатися підготовкою людей, які відчувають у собі поклик до оборони країни. Будемо допомагати у здобутті елементарних та вже складніших навиків – володіння зброєю, необхідним екіпіруванням. У нас є інструктори, які мають бойовий досвід у готові із ним поділитися. Головна ідея – людей, які далекі від війни, максимально познайомити із військовою підготовкою та тими реаліями, із якими вони зіткнуться на полі бою.

-Учасники формування будуть лише навчатися чи йде мова і про виконання якихось завдань?

-Цього тижня перша партія бійців на полігоні вже отримала особисту зброю та посвідчення добровольця територіальної оборони.

Ми безпосередньо підпорядковані батальйону тероборони, у нас уже є хлопці, які хочуть бути задіяними у виконанні бойових завдань. Але для цього потрібно володіти певними навиками, щоб бути не тягарем, а повноцінною одиницею.

-Хто саме може до вас приєднуватися?

-Це можуть бути добровольці – чоловіки та жінки – із усієї Полтавської області. Обмежень за віком немає. Звісно, має бути стан здоров’я, який дозволяє виконувати поставлені завдання. Перед вступом наші добровольці проходять відповідну комісію. Нагадую, що члени ДФТГ не є мобілізованими, це люди, які мають основну роботу, а навчання проходять у вільний час – в тиждень проводимо чотири заняття.

Загалом, є амбіційні плани, що на базі нашого добровольчого формування буде створений навчальний центр, у якому інструктори навчатимуть ДФТГ із різних міст нашої області.

-Як ваша участь у «Легіоні» вплине на ваше спортивне життя?

-Зараз я поєдную і хочу це робити у подальшому. Так, зрештою, було і раніше – я весь час паралельно працював і паралельно займався спортом. Зараз фізичні навантаження нікуди не зникнуть. У підрозділі такою спорт не на останньому місці. Буду тренуватися і тримати себе у формі. Завершувати виступи за національну збірну точно не планую.

Розмову провів Володимир Паршевлюк