«За кілька років через травматологію проходять всі жителі Полтави» - завідувач кафедри дитячої хірургії з травматологією і ортопедією ПДМУ Олександр Пелипенко

Сьогодні своє професійне свято відзначають лікарі, за допомогою до яких так чи інакше хоча би раз у житті звертався, напевно, кожен. 20 травня — Всесвітній день травматолога. Історики стверджують: перші спроби систематизувати відомості з лікування травм були зроблені ще Гіппократом. Як працюють сучасні травматологи і які методи лікування застосовують? Про все це ми дізнавалися у травматологічному відділенні КП «Перша міська лікарня ПМР». Про все нам розповів один з відомих полтавських лікарів —завідувач Кафедри дитячої хірургії з травматологією і ортопедією ПДМУ, голова Полтавської філії Української організації ортопедів-травматологів, кандидат медичних наук, доцент Олександр Пелипенко.

«МИ РОБИМО ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ НА РІВНІ СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ»

- Травматологічне відділення відкрилося у першій міській лікарні в 1971 році, тобто цьогоріч воно відзначає ювілей, — розповідає Олександр Пелипенко. — На базі відділення базується кафедра дитячої хірургії з травматологією і ортопедією ПДМУ, у відділенні працює шість лікарів, а також інтерни.

Відділенням керує Артем Гончаров. Кілька років тому провели капітальний ремонт і переоснащення відділення травматології. Звісно, нас це не може не радувати, адже раніше, до реконструкції, тут все мало похмурий вигляд, а тепер пацієнти можуть отримувати необхідну допомогу та лікування у чудових умовах.

Це важливо, адже обдерті стіни та штукатурка, котра сиплеться на голову точно не сприяють швидкому одужанню. Зараз все по-іншому. Тим більше відділення наше специфічне: у нас використовують каталки, рами, ходунки та безліч інших засобів та приладів, — тож важливо, аби умови було зручними. За час керівництва головного лікаря Ганни Селькіної, місто нам придбало і сучасне обладнання. Це дає нам змогу виконувати операції на рівні світових стандартів. Скажімо, ми чуємо і читаємо про досвід колег з-за кордону, то, в принципі, нас вже нічим не здивуєш — ми можемо все те ж, що й вони. Ми виконуємо всі види остеосинтезу, ендопротезування, ортопедичні операції та безліч інших втручань.

Чим особливе відділення? У нас командна робота. Всі ми універсальні бійці. Але у кожного є напрям, який він посилено відпрацьовує все життя.

Дмитро Кувічка — суперовий фахівець, який багато років спеціалізується на лікуванні кисті.

Юрій Півень займається плечовим суглобом вже понад десять років. Це цікава тема. Можна розповідати про кожного з колег годинами.

Від початку пандемії потік пацієнтів до травматологічного відділення значно скоротився. Але ургентних пацієнтів ми приймаємо всіх та надаємо їм допомогу в повному обсязі.

- Які травми серед полтавців є найбільш поширеними і чи спостерігаєте ви певну «сезонність»?

- Напевно, взимку все ж таки людей до нас потрапляє більше. І переважно це травми, пов’язані з ожеледдю. Весна — період, коли травмуються під час дачних і польових робіт: порізи, забої. А далі відкривають сезон мотоциклісти, велосипедисти та скутеристи. Отож роботи не бракує. За рік надаємо допомогу більш ніж двадцятьом тисячам пацієнтам. Тобто за кілька років через руки травматологів проходить чи не кожен житель міста. Найбільш часті травми у Полтаві — це переломи рук та ніг. Зауважу, у нас місто не є промисловим, тому доволі рідкісне явище — виробнича травма.

« ЗА ДВАДЦЯТЬ РОКІВ У ТРАВМАТОЛОГІЇ СТАВСЯ СПРАВЖНІЙ ПРОРИВ. МЕГАЗАВДАННЯ ЛІКАРЯ — НЕ ТІЛЬКИ ПОЛІКУВАТИ ТРАВМУ, А І ПОВЕРНУТИ ПАЦІЄНТА ДО ЗВИЧНОГО ЖИТТЯ»

- Скільки років ви у професії? І як за всі ці роки далеко просунулася медична наука в травматології?

- Першого разу я не вступив до медичного інституту і рік працював санітаром у дитячому ортопедичному санаторії (нині санаторій для дітей з порушенням опорно-рухового апарату – ред.). Це був 1984 рік. Потім працював фельдшером на травмпункті під час навчання в інституті. Тобто пройшов усі щаблі, на власні очі бачив усі процеси. Мій висновок: за останні двадцять років у медицині стався шалений прорив. З’явилися нові засоби, функціональні методи лікування. Нині мегазавдання для лікаря — не тільки якісно вилікувати травму. Лікар прагне, аби якомога скоріше пацієнт повернувся до звичного життя і відновив працездатність. І засоби лікування дозволяють нам цього досягати. Скажімо, перелом стегна. Раніше воно зросталося приблизно 4 місяці. Зараз ми ставимо спеціальний стержень, і теоретично людина може ходити за день-два. Зрозуміло, що існує післяопераційний больовий синдром, але процес лікування і відновлення протікає в рази швидше.

У нас є всі можливості, аби підвищувати свій фах: багато семінарів, тренінгів, безліч інтернет-порталів, де можна отримати будь-яку консультацію колег, перейняти їхній досвід тощо.

- Які у вашій практиці траплялися рідкісні випадки травм?

- Зараз, практично, відсутнє поняття рідкісних травм. Якщо ще кілька років тому для нас було рідкістю травми від вогнепальної зброї, то нині цим не здивуєш. Інша справа, у травматології спрацьовує закон парності. Скажімо, доставили якогось тяжкого пацієнта з певною травмою — а через  проміжок часу трапляється подібний або ідентичний випадок.

- Чи правда, що у жінок кістки ламаються рідше, ніж у чоловіків?

- З цього приводу можна багато розмірковувати. Зважаючи, під яким кутом глянути на питання. Зрозуміло, що чоловіки частіше травмуються, з огляду на більш, так би мовити, травматичний спосіб життя. Однак з віком у жінок, особливо після початку менопаузи, починається остеопороз. І тоді кістки стають крихкі і схильні до переломів та пошкоджень. У чоловіків остеопороз більш рідкісне явище. Він якщо і є, то виявляється приблизно до вісімдесяти років.

- Остеопороз — це спадкова хвороба?

- Насправді причин виникнення дуже багато. Передусім це віковий фактор, однак існує і безліч інших першопричин: це хронічні недуги і спосіб життя. Скажімо, закордонні колеги свого часу вивели «класичний портрет» жінки з остеопорозом: це жінка літнього віку, з чашкою кави в одній руці і з цигаркою в іншій.

- Тобто на наші кістки шкідливі звички теж мають вплив, як і на будь-який інший орган?

- Однозначно. Хоча і здається, що кістки — це тверда і міцна тканина, однак це орган, котрий потужно постачається кров’ю. Тому якщо людина має погані звички — страждають кістки. Скажімо, трапляються пацієнти з переломом п’ятки. Ми одразу попереджуємо: якщо курите, краще одразу кидайте. Бо лікування буде менш ефективне.

- Онкологія кісткових тканин зараз дуже розповсюджене явище?

- Це дуже актуальне питання і дуже болюче. Це проблема загальнодержавна. Онкологічні диспансери — це заклади, що є у кожному обласному центрі, їх по Україні багато. Але мало хто звертає увагу на те, що в цих закладах не існує відділень онкотравматології. Єдине таке відділення є у Національному інституті раку. У Харківському НДІ патології хребта і суглобів теж є відділення онкології. І тому коли виникають складні випадки, ми звертаємося до тамтешніх лікарів і нам надають допомогу. А так загалом в Україні парадоксальна ситуація: в онкодиспансерах не можуть лікувати онкопатології кісток хірургічним шляхом, а у нас у травматологічних відділеннях можна оперувати, але немає ні променевої терапії, ні хіміотерапевтичних відділень. Ось так роками триває, питання час від часу піднімають, але з мертвої точки його так і не можуть зрушити.

МІФИ І ПРАВДА ТРАВМАТОЛОГІЇ

- «Широка кістка» — це міф чи правда?

- Тут усе індивідуально. І від генетики нікуди не подінешся. Тому так, широка кістка — це генетично обумовлена особливість. Так само, як існують люди високого і низького зросту.

- Чи можна пошкодити суглоби, коли хрустиш пальцями?

- У світі існує так звана «Шнобелівська премія». Її вручають людям, котрі зробили якісь відкриття, що не мають практичного застосування для людства. Так от, був «шнобелівський» лауреат, який десятиріччя поспіль клацав пальцями однієї руки, а іншу не чіпав. Потім обстежився і виявилося, що жодної різниці між кистями рук не існує. Отож ніякої шкоди від хрусту пальцями собі заподіяти не можна. Звісно, все залежить від того, з якою силою ви це робитимете. Більше того, вчені дискутують з приводу того, від чого взагалі виникає хруст. Вважається, що це таким чином проявляється повітря у суглобовій капсулі. Тому при клацанні виникає певний звук.

- Ортопеди вважають, що пласка підошва — це погано, але високі підбори — теж погано. То що ж носити?

- Передусім скажу, що наша стопа — це дуже і дуже складна природна конструкція, така геніальна архітектурна модель, що обиватель не може собі навіть цього уявити. Офіційно вважається, що для стопи оптимальна висота підборів — чотири сантиметри. Стопа реагує на потреби організму. Якщо людина набирає зайву вагу, стопа «розпластується»; якщо людина ходить по м’якій поверхні, розробляється склепіння стопи і так далі. Тому однозначно не рекомендую взуття на плоскій підошві. Тим більше, зараз мільйони варіантів і вибір широкий.

- Від чого виникає п’яткова шпора і чи можна її вилікувати не оперативним шляхом?

- Стопа в нормі має вигнуту, аркоподібну конструкцію. Від п’яти і до переднього відділу стопи натягнутий підошовний апоневроз: це схоже на зв’язку, сполучно-тканинне утворення, яке з’єднує п’яткову кістку з проксимальними (основними) фалангами ступні. Він подібний до тятиви лука: коли стопа починає розпластуватися, то виникає загроза, що ця «тятива» не витримає. Запальний процес виникає у місці «прикріплення». Зокрема, в п’ятковій кісточці. І там з’являється так звана п’яткова шпора. І якщо це місце закостеніло, то, як правило, лікуванню консервативному воно не піддається. Люди відзначають, що з часом біль проходить. І це відбувається саме тому, що місце запалення закостеніло. Подальшого розвитку не відбувається, больовий синдром минає. Але сама проблема нікуди не дівається.

- Якщо від народження людина має криві ноги (не внаслідок захворювання), чи можливо для сучасної медицини виправити цей дефект?

- Нині дійсно існують методики для вирівнювання ніг. Але це складний, болючий процес, травматичний. Ці операції не стоять «на потоці», але вони доволі поширені. Інша справа, показання до операції. Можливо, простіше змінити своє ставлення до цього, ніж робити операцію. Адже недарма видатний хірург Пирогов говорив, що найкраща операція та, якої ти уникнув.

- Раніше плоскостопість була вироком для юнаків: з таким діагнозом не брали на строкову службу. Чим небезпечна плоскостопість?

- Організм людини працює, як єдина система. І не може бути такого, що маєте проблемні стопи, а все інше в нормі. Якщо є зміни у стопі, котра, як ми вже згадували, дуже складна конструкція, то це опосередковано вплине на увесь організм загалом. Першочергово на суглоби. От зараз у нас на кафедрі аспірант пише роботу щодо зв’язку розвитку плоскостопості, сколіозу і порушеного прикусу.

Якщо у людини плоскостопість, то вона схильна до больового синдрому. А якщо схильна до больового синдрому — фізично не витривала. Тому і не потрібні були такі солдати.

- Протягом дев’яностих років справжній бум популярності переживала мануальна терапія, що вважали панацеєю буквально від усього. Відкривалися тисячі приватних кабінетів, а фахівці, які там працювали, називали себе учнями відомого Касьяна. Чи потрапляють до вас пацієнти після лікування у таких «фахівців»?

- Нині це явище, на щастя, пішло на спад. А от у дев’яностих, дійсно, «мануальні терапевти» були чи не в кожному під’їзді. І справді, всі називалися учнями Касьяна. До речі, ми з колегами їздили до Миколи Касьяна. Колись вирішили провести у Кобеляках конференцію. Найцікавіше, що сам Микола Касьян, розповідаючи про свою методику, казав нам, лікарям: «Хлопці, не робіть так, як я». У нього була шалена інтуїція. Як і що він робив — я науково не можу це обґрунтувати й досі. Я можу приблизно щось пояснити про триггерні зони, але ж їх треба знайти, правда? Чому Касьян не радив нам робити так, як він? Бо він казав: ви працюєте у лікарнях, у вас є обладнання, рентген-апарати тощо, тому у вас немає потреби переймати повністю мою методику. Тому до мануальних терапевтів я ставлюся дуже насторожено. Тричі подумайте, ніж вдаватися до їхніх послуг. Касьян був самородком, чого про інших «мануальщиків» ми сказати, мабуть, не можемо.

Тому при перших симптомах: якщо вас щось турбує чи болить, — все ж таки звертайтеся до лікарів. Не затягуйте і не чекайте, доки «пройде саме». Чим скоріше звернетеся за фаховою допомогою, тим більша ефективність лікування. Бережіть себе та будьте здорові!

Читайте також: У Полтавській дитячій лікарні сім годин боролися за життя хлопчика. який потрапив у ДТП.

Як лікують у Полавському кардіовасулярному центрі