У Полтаві відзначили 330-річчя останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського

13 листопада в день упокоєння (за православною традицією-день народження у вічності) з ініціативи Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті у полтавській Свято-Покровській церкві Православної Церкви України (ПЦУ) за участю курсантів Полтавського Полтавського військового коледжу сержантського складу військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, вірян ПЦУ та обласної громадської організації всеукраїнського козацького війська відбулися заходи з вшанування пам’яті останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського (1690-1803).

У нижньому храмі пам’яті святого праведника Петра Калнишевського священики ПЦУ відслужили літургію. По її закінченні у приміщенні недільної школи Свято-Покровської церкви ПЦУ присутні переглянули тематичний короткометражний документальний фільм.

Просвітницькі виступи виголосили регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар та протоієрей ПЦУ о. В’ячеслав Рукас.

«Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році» 330 років з часу народження Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі відзначається цьогоріч на державному рівні. Важливо розуміти історичний контекст, в якому жив і боровся Петро Калнишевський»,- зауважив Пустовгар.

Під час війни з Туреччиною 1768-1774 рр. українські козаки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, кошовий Калнишевський показав талант полководця. Перемога у війні стала поштовхом для російського царизму в реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Вищі урядові чиновники вважали, що Запорізька Січ є небезпечною для Російської імперії, а як бастіон проти турків - тепер непотрібною. Характеризуючи дії Катерини II, Олег Пустовгар процитував Тараса Шевченка : «лютий ворог України, голодна вовчиця» і нагадав, що у 1775 р., за наказом цієї російської імператриці Запорізьку Січ загарбали війська під керівництвом царського генерала Текелі загальною кількістю близько 60 тис. осіб, що поверталися з російсько-турецької війни. Агресори зайняли Запоріжжя завдяки підступному і віроломному нападу. Росіяни захопили з січових сховищ боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового суддю Павла Головатого арештували і закували в кайдани. У 1776 р. згідно з указом Катерини ІІ останній кошовий Петро Калнишевський був відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир. «Російському віроломству і підступності немає меж! Урок історії полягає у тому, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився, тож настав час це усвідомити усьому українському суспільству! Адже російський імперіалізм ніколи не зупинявся ні перед чим для утвердження і збереження колоніального статусу України. 245 років російська імператриця Катерина II знищила Запорізьку Січ, а нині її послідовник Путін теж нічим не гребує у постійних намаганнях підкорити Україну. Знову, як і у часи Петра Калнишевського, але вже у 21 столітті агресія проти українців. Знову російсько-українська війна. Тільки сильна армія, а ще такі фактори ідентичності, як мова, національна пам’ять і Помісна церква є гарантами єдності нації, нашої незалежності і безпеки», - підсумував Олег Пустовгар.

Протоієрей ПЦУ о. В’ячеслав Рукас зазначив, що останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський канонізований як Петро Багатостраждальний Православною Церквою у 2008 році. «У сирому напівтемному приміщенні Соловецького монастиря він просидів понад 20 років у кайданах. Але кошовий не втратив міцності духу, не гнівив Бога і все зносив. Петро Калнишевський помер у листопаді 1803 року на 113 році життя у Соловецькому монастирі. ПЦУ вважає його покровителем Українського козацтва. Петро Калнишевський також славний тим, що будував багато церков»,- розповів священик. Одну з них (дерев`яну) козаки спорудили у місті Ромни. З часом парафіяни Ромен збудували кам’яну церкву. Тож дерев’яну розібрали й перевезли до Полтави - на територію, де жив полтавський архієрей (нині там по вул. Козака, 2 розташовано військовий госпіталь). Але у 1934 році російсько-комуністичний окупаційний режим спалив дерев’яний храм. Його відродила Свято-Покровська парафія. Полтавський Храм пам’яті святого праведника Петра Калнишевського оздобили у нижньому приміщенні Свято-Покровської церкви ПЦУ. Громада збудувала його за свої кошти : полтавські різьбярі вирізали царські врата, а парафіяни-столяри зробили іконостас. Це єдине місце пам’яті Петра Калнишевського у Полтаві і єдиний нижній козацький храм обласного центру, відтак на служби сюди приходять представники сучасного Українського козацтва.

Тож саме поруч із храмом Калнишевського наказний отаман всеукраїнського козацького війська у Полтавській області, генерал-хорунжий Ігор Пометун та настоятель Свято-Покровської церкви ПЦУ о.Миколай Храпач провели церемонію посвяти у козаки курсантів Полтавського Полтавського військового коледжу сержантського складу.

Заходи відбулися у межах вимог Постанови КМУ про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Публікація за матеріалами  Північно-східного  міжрегіонального  відділу УІНП

Світлини: Олександр Розум