Тяжка праця та пошуки сенсу буття – у Полтаві презентували фільм про життя монастирю Дохіар (ФОТО)

Вчора у Полтаві презентували документальний фільм “Де Ти, Адаме?” про чернечі  будні  громади одного з древніх монастирів Святої Гори Афон – Дохіар. Творці фільму - Олександр Запорощенко і Олександр Плиска.

Продюсер фільму

Неймовірні краєвиди, традиції та звичаї ченців, мудрі та філософські роздуми про смиренність  та віру – усе це тримало увагу глядачів протягом 80-ти хвилин.

Віддалене від мирської суєти та цивілізації, усамітнене чернече життя сповнене виняткових реальних персонажів, дійсних «несвятих святих» — ось яким воно постає на екрані з-під нашарувань світських скороминущих пріоритетів. Глядачі долучаються до абсолютно безпрецедентного способу життя чернечої громади, який виник тисячі років тому і збережений дотепер.

Події фільму «Де Ти, Адаме?» розгортаються у монастирі Дохіар, що стоїть на південно-західному узбережжі півострова Афон, що омивається водами Егейського моря. Цей півострів ще з Х ст. переданий у  користування монахів . Величні образи природи чергуються з картинами майже безперервних чернечих трудів і молитов - це все змальовує та стверджує динамічний взаємозв’язок людини та природи, а ще нагадує про рай, за яким усі ми в глибині душі потай тужимо.

Проте перлиною розкішного візантійського ландшафту є монахи, адже фільм делікатно відхиляє завісу, яка зазвичай приховує чернече життя на Афоні - особисті радості, сподівання та слабкості кожного монаха. Завдяки цьому персонажі постають перед глядачем у всій їхній живій, теплій самобутності. Запросивши до свого середовища авторів стрічки, а з ними і глядачів, монахи сподіваються нагадати кожному про його особисте воскресіння.

- Сьогодні п’ять з половиною років з моменту першої знімальної експедиції, - розповідає продюсер фільму, Олександр Плиска. – Всього їх було десять і вони продовжувалися протягом 4-х років і тривали від двох тижнів до двох місяців. Взагалі пройшло тринадцять років з моменту народження ідеї проєкту. В якийсь момент я злякався, що режисер і оператор фільму - Олександр Запорощенко, захоче там залишитися. Мене самого переслідували такі думки і якщо б не дружина, то, можливо, я б і залишився там. Але я розумів, що для цього потрібно померти для всього іншого життя. Люди, які там живуть, принесли себе у жертву, аби знайти себе у просторі буття та зустрітися, поговорити з Богом. Вони пішли на крайні міри, аби знайти гармонію. Саме тому фільм і називається «Де Ти, Адаме?» - люди, які живуть у тому монастирі не ховаються від Бога, як це робив Адам. Це конкретно біблійське питання Бога до Адама – Де Ти? Назву придумав Олександр Запорощенко – саме так він побачив ченців. Тема Адама близька всьому людству і звучить в усіх східних релігіях. Це питання, яке люди задають собі на протязі всієї історії – звідки, куди та навіщо.

- Прийшов на фільм з сім’єю, бо ми православні.Також бачили досить багато реклами в інтернеті, зацікавилися, тож захотілося переглянути, - ділиться один з глядачів – Олександр Шевченко. - Думаю, отримаємо багато корисних знань та гарних емоцій.

- Прийшов на фільм, бо він дуже незвичний та корисний, - говорить глядач - Павло Федій. – Вважаю, що все-таки це фільм для вузького кола глядачів – православно-віруючих людей. Але разом з цим, гадаю, що він несе неабияку мудрість та користь для пересічних громадян.

Олександр Плиска продовжує:

- Ми нічого не хочемо сказати цим фільмом – просто хочемо поділитися тим, що побачили самі. Тому посил тут відсутній. Ми вирішили дати можливість глядачу познайомитися з героями фільму так, як ми самі це зробили. Ми хотіли аби сприйняття фільму було персональним та індивідуальним. І нам це вдалося. Сьогодні зйомки у монастирі заборонені, тому ми розуміли усю відповідальність, яка лежить на нас. Нам самим дозволили знімати тільки після десяти років знайомства. Тому ми намагалися, аби фільм вийшов максимально честним та щирим. Ми живемо у шумовому просторі – не бачимо ані сходу та заходу сонця, ані лісу, ані роси на вранішньому лузі, ані зграй журавлів у своїх мегаполісах. Ми нещасні люди і тому постійно самі шумимо – намагаємося зробити ближнього кращим, але давимо на нього і не даємо цій людині самій зустрітися з Богом. Тому ми у фільмі намагалися прибрати усі шумові перешкоди. Головний герой фільму довго не давав дозвіл на зйомку і тільки почувши, що ми не будемо робити з нього ідола, дозволив. Це скромна і гідна людина, яка ніколи не бажала слави.

Ключовою постаттю фільму є старець монастиря, ігумен Григорій (Зуміс), нині покійний. Багаторічний досвід пастирського служіння збагатив його глибоким і проникливим розумінням ввірених його піклуванню душ, із їхнім непозбувним прагненням відновитися до стану, властивого Адаму до гріхопадіння. Настоятель монастиря на горі Афон наближається до кінця свого довгого життя та розмірковує про фізичні та духовні труди, навіть і про біль, спричинений зневагою, котрі є необхідними для мирного життя в земному, а колись і у небесному раю. Ігумен і вся громада православного монастиря Дохіар на Святій Горі приймають на себе всі труднощі, карколомну працю і страждання, притаманні життю в ім’я Христа та за ідеалами монашеського служіння. Життя ченців, як і їхня музика, — це зворушливе, щире благання до Бога від імені людини та світу, благання, що глибоко схвильовує глядача.

У дощі, морі, землі і деревах вчувається заклик до найглибшого умиротворення, яке монахи обертають на радість через поклоніння Богу. Подібно до того, як вони будують стіни з дикого каменю та добувають прожиток з того, що їм дає природа, так і своє духовне життя монахи вибудовують з послуху, всенічного бдіння та виснажливої фізичної праці. Ми бачимо, що монахи — загартовані люди, здатні трудом і молитвою зводити міцні підпірні стіни для захисту від невгамовного моря. Море — це метафора світу, а стіна — метафора чернечої держави або ширше – монашеської цивілізації. Дзвін ковальського молота перегукується з ударами дерев’яного била, що закликає до молитви, за якою знову треба повертатися до праці.

Ігумен Григорій розмірковує над життям монахів і веде бесіду з режисером на камеру. Потрібні величезні зусилля і труд, каже він, інакше монастир обернеться на «купу каміння». Старець визнає, що шкодує про багато речей у своєму житті, передусім, про те, що став священником і настоятелем, на котрого лягає відповідальність за гріхи і гріхопадіння інших. Щодня він плаче над браттям і над монастирем. Отець Григорій також пояснює сенс монашеського життя. Триває будівництво підпірної стіни, щоб убезпечити монастир від натиску моря. Ми уявляємо собі оазуі, створену на землі, відвойованій у моря, та щиро захоплюємося колосальною працею, якою вимагає все в монастирі. Всенічне бдіння відкриває зоряну ніч в усій її величній славі та зворушливій красі.

Святість, уклінна молитва, молитовна підготовка та нарешті чудотворну ікону монастиря, його перлину, відому в усьому Православному світі та поза ним, несуть у головний храм. Це виняткова подія. Хоча в монастирі зберігається ікона Діви Марії Скоропослушниці, та настоятель нагадує нам, що відповідь на нашу молитву надається не миттєво, а своєчасно. Проголошується Воскресіння Христа, і все навколо — радість і світло. Лунають урочисті дзвони, їм вторить щасливий сміх. Ми рушаємо до вершину гори Афон і входимо до каплички, занесеної снігом. Нам знову нагадують про істинність слів настоятеля. Без великих зусиль монашеський спосіб життя неможливий. І у фіналі стрічки відбувається дещо вражаюче: монастир міняється з глядачем місцями та звертається до нього з питанням: «Де Ти, Адаме?».

Довідково, Дохіа́р (гр. Μονή Δοχειαρείου) — православний грецький чоловічий монастир на Святій Горі Афон у Греції, десятий у ієрархії двадцяти афонських монастирів. Монастир заснований у десятому столітті преподобним Євфимієм Афонським. Знаходиться на південно-західному узбережжі півострова Афон, поміж садами і гаями. В обителі живуть близько 50 ченців.

Бажаєте отримувати найважливіші новини Полтави у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram