«Найбільше щастя – бачити, як ходить пацієнт, якого ти складав «по частинах» - травматологи про роботу

Хоча б раз у житті, але до цих фахівців потрапляв кожен з нас. І тоді від їхньої компетентності та уваги залежить якість нашого життя. Сьогодні – Всесвітній день травматолога. «Травматологія – хірургія ушкоджень, прародителька всіх хірургічних спеціальностей, один з найдавніших розділів клінічної медицини, історія якого налічує багато століть » - таке визначення даної спеціалізації дає енциклопедія. За гучними фразами – щоденна тяжка праця людей, котрі надають допомогу сім днів на тиждень і двадцять чотири години на добу. Як це відбувається, ми дізнавалися у лікарів полтавських клінік.

« ВИКОНУЄМО БЛИЗЬКО ЧОТИРЬОХСОТ ЕНДОПРОТЕЗУВАНЬ НА РІК»

Аби зрозуміти, наскільки важливою є робота травматологів, варто звернутися до статистики ВООЗ. За її даними, від пошкоджень опорно-рухового апарату щорічно гине біля 2 млн. людей, а близько 30 млн. людей отримують травми різного ступеня тяжкості. Щорічні збитки від травматизму складають майже 4% світового валового доходу. За прогнозами ВООЗ до 2020 р., якщо не вжити радикальних заходів, смертність від травм вийде на 3 місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань.

Завідувач травматологічного відділення КП «Третя міська лікарня» Микола Кислий – у професії майже тридцять років. Нині у його відділенні – троє лікарів та четверо інтернів.

« - У нас дружний і професійний колектив. Головне – серед нас немає байдужих, медицина розвивається семимильними кроками, йдемо у ногу з часом. Спинятися не маєш право і на мить. Скажімо, у нас близько чотирьохсот ендопротезувань на рік. Ми займаємося цим близько п’ятнадцяти років. Це досить високий рівень, також у нас велика кількість ортопедичних операцій (теж близько чотирьохсот). Ми освоїли нову методику – застосування стовбурових клітин в суглоби. Це єдиний метод, який здатен відновити  суглобовий хрящ, лікує артроз, що вже почався. Раніше це не лікувалося, тільки підтримували стан. Можливо, колись зможемо рятувати уражені суглоби і їх не треба буде протезувати. Ми приймаємо хворих звідусіль, до нас приїздять за рекомендацією колишніх пацієнтів, не відмовляємо ніколи і нікому» - каже Микола Кислий.

Колектив травматологічних відділень – майже завжди чоловічий.

« - У нас теж тільки одна жінка- інтерн. Так, жінки – лікарі рідкісне явище у травматології. Передусім тому, що іноді доводиться застосовувати фізичну силу. Хоча жінки чудові спеціалісти. У нас відчувається брак кадрів – переважно молодшого і середнього персоналу. На жаль, класні фахівці виїздять за кордон, адже зарплати тут отримують мізерні» - говорить Микола Кислий.

« - Хто може стати класним травматологом? Людина цілеспрямована передусім. Травматологія полягає не лише у тому, що б зробити операцію. Хворого треба виходити. Велике значення має реабілітація. Тому правильний контакт з хворим до повного відновлення – це супер важливо. Намагаємося бути для своїх пацієнтів саме такими» - підсумовує Микола Кислий.

"ВАЖЛИВО ВІДЧУВАТИ КОЖНОГО ПАЦІЄНТА, БЕЗ ЦЬОГО НІЯК"

Лікар вищої категорії, травматолог, хірург ортопедо – травматологічного відділення ПОКЛ ім М Скліфосовського Володимир Миколайович Пінчук – полтавець, УМСА закінчив у 1995 році , і ось вже 25 років працює травматологом.

« - В принципі, спеціальність собі обрав ще на першому курсі. Тоді ж починав працювати санітаром у міському травмпункті. Тобто, починав з «азів». Моя перша операція - остеозинтез перелому кісток голені - розповідає Володимир – дуже хвилювався, навіть руки трусилися, але опанував себе і потім дуже пишався, коли хворого виписали».

У першій лікарні працював фельдшером, пізніше там же – лікарем. Згодом перейшов у обласну лікарню.

« - Будь – яка робота лікаря є важкою і фізично і психологічно. Травматологія – не виняток. Адже бувають різні ушкодження, іноді надскладні – особливо, якщо йдеться про ДТП, ураження електрострумом тощо. У травматології, як ніде існує поняття «сезонності» травм. Скажімо, кожен знає, що наплив хворих буває взимку під час ожеледиці. Тоді ж стається більше аварій тощо. Але надавати допомогу ми готові завжди. Адже є безліч випадків побутових якихось травм. На жаль, у нашій спеціальності іноді доводиться робити людям боляче. Але це той випадок, коли біль в ім’я зцілення. Тому важливо «відчувати» людей, любити їх. Інакше – ніяк» - каже Володимир Пінчук.

Наші хірурги унікальні тим, що ми здатні працювати у найскладніших випадках. Іноді і просто екстремальних.

« - От, наприклад, випадок: молодик прийшов додому , перед цим добряче хильнув. Чомусь вирішив …посидіти на кондиціонері ( п’ятий поверх!) , зірвався, зламав стегно, передпліччя. У операційній працювали дві бригади. Слава Богу, все завершилося благополучно. Іноді травма буває така тяжка, що доводиться залучати до співпраці колег – нейрохірургів та інших. Років два тому до нас потрапив юнак років шістнадцяти. Його вразив струм, він заліз на дах електрички, де травмувався. Було відсотків сорок опіків на тілі, плюс перелом стегна. Спершу був у реанімації, потім у опіковому центрі. Потім ним займалися ми. Прооперували стегно. Шансів на нормальне життя у нього було не багато. Кожна перев’язка для нього ставала випробуванням. І як приємно було побачити його за кілька років – хлопець самостійно ходив, рухався. Яке це щастя , що він ходить і живе безсторонньої допомоги. Приємно відчувати, що ти і твої колеги доклали до цього зусилля».