Дайвер із Полтави у Туреччині занурився в «Париж» (ФОТО, ВІДЕО)

Це солодке і адреналінове слово «дайвінг» постійно кличе нас до Туреччини. Хоча, слід відзначити, що індустрія дайвінгу у Туреччині далеко не так розвинута, як у тому ж Єгипті. Це обумовлене і самим Середземним морем, яке не таке багате і цікаве своїм підводним світом, як Червоне море або Індійський океан, так і сезонністю туристичного бізнесу. Тут майже немає таких, як у Єгипті, океанських яхт для дайвінгу. У Туреччині їх функцію виконують великі катери із палубами, обладнаними для дайвінгу.

Скільки коштує?

За один день дайвінгу у турецькому місті Кемер із вас візьмуть 25-35 доларів. За цю суму ви візьмете у оренду спорядження, двічі зануритесь та отримаєте обід на борту. Кава-чай, інші напої – за окрему плату (приміром, баночка «Пепсі»коштує 2 долари). Якщо порівнювати із Єгиптом, то там вартість дня дайвінгу – близько 50 доларів.

«Париж» на дні

Окрім звичних красот прибережних вод, гротів у скелях та маленьких островків, найбільш відомим та цікавим для дайверів об’єктом є рек «Париж» (Рек, англійською Wreck– затонуле судно).

«Париж» - це вантажний корабель, збудований у Франції у 1896 році, а в Першу світову переобладнаний для військових дій. На ньогопоставили дві гармати і відправили воювати з Туреччиною, яка у той час підтримувала німців. У грудні 1917-му року «Париж» обстрілював місто Кемер,а турки з берегової скелі зі своєї артилерії потопили його. Тому зараз цей 65-метровий уламок Першої світової війни лежить на глибині 30 метрів десь за 1 кілометр від входу до порту Кемеру.

Хороший дайвінг під «Північною зорею»

На дайвінг ми вирушаємо разом з дайвінг-центром MDC diving centerна їхньому катері «NORTH STAR» («Північна зоря»). До речі, трансфер від готелю до порту безкоштовний – за рахунок дайв-центру.

Робимо перший чек-дайв (пробне занурення) недалеко від берега і вирушаємо до «Парижу». Перевіривши спорядження, разом з місцевим дайв-гідом Озгюром спускаємося до носа судна.

Тут дуже добре видно дірки в бортах – сліди від обстрілу турецьких гармат. Ми обходимо судно по лівому борту до корми, спускаємося до гвинта і йдемо далі на палубу. На палубі досі лежать кілька артилерійських снарядів та залишки керамічної плитки. А взагалі усе дерево вигнило і залишився лише залізний корпус судна із балками перекриття.

Обпливаючи цей уламок 100-річої давнини, у синій тиші 30-метрової глибини у вухах, здається, відчуваєш відголос тих часів, тієї війни.

А виринувши на поверхню, бачиш яскраве турецьке небо, нових турецьких друзів-дайверів і обмінюєшся враженнями від занурення: «Its wery nice, my frend! Good dive!!!»