Мгарський монастир відзначив 400 річчя від дня заснування

Кожен, хто під'їздить до стародавніх Лубен, не може не помітити цю старовинну, овіяну легендами обитель…  Як тільки не називали її майстри барвистого слова - і «Мгарський Фавор», і «Тишайша обитель», але незмінним залишається одне - кожен неодмінно відчує абсолютну, майже фізично відчутну ауру цього місця… Втім, ченці не люблять слова «аура», вважаючи його неправославним.

Початок історії Мгарської обителі датований 1619 роком. Її заснував видатний захисник православ'я Ісайя (Копинський), тогочасний ігумен Густинський і Підгірський на пожертви Раїни Вишневецької, яка після смерті свого чоловіка Михайла отримала у спадщину землі, прилеглі до Лубен. За легендою, на місце заснування майбутнього монастиря Раїні вказали янголи. Про цю знаменну подію навіть згадує у повісті «Близнюки» Тарас Шевченко. Раїна Вишневецька походила зі славетного роду. Достатньо згадати, що вона - двоюрідна сестра святителя Петра Могили. Відома меценатка заснувала аж три православних обителі: Густинську, Латинську ( Підгірську), і Мгарську. Протягом всього свого снування Мгарський монастир грав визначну роль в духовному житті України. А кого тільки не бачили ці стіни!

Населення монастиря переважно складали запорізькі козаки, які наприкінці земного буття знаходили тут тиху пристань. Достеменно відомо, що у 1663 році тут знаходився син Богдана Хмельницького Юрій (в постригу – Гедеон).

Чи не найвизначніша, найзнаменніша сторінка історії Мгарського монастиря пов'язана з видатною особистістю, Цареградським Патріархом Афанасієм (Пателарієм).

Він був вихідцем із знатного грецького роду Пателаріїв, які були близькими родичами візантійських імператорів Палеологів. Народився майбутній святитель у 1597 році на острові Крит. На той час отримав блискучу багатосторонню освіту. Втім, не зважаючи на світське виховання та видатне становище у суспільстві, мирська марнота не вабила вдумливого юнака. Йому миліше було суворе аскетичне подвижництво православних ченців. Після смерті батька хлопець зміг здійснити свій омріяний задум, і прийняв монашеський постриг у одному із Солунських монастирів. Пізніш подвизався на Афоні. Згодом прославився як видатний проповідник, автор духовних піснеспівів .

Саме Афанасій першим переклав на грецьку мову Псалтир. Прославився Афанасій і як талановитий місіонер, що навертав до віри Христової тисячі людей у різних куточках світу. У тогочасній церковній ієрархії святитель посідав визначні посади. Так, з 1643 року він тричі очолював Константинопольську Патріаршу кафедру, хоча й терпів при цьому неабиякі утиски . Церква константинопольська була на той час бідною , тому патріархові доводилося кілька разів просити про допомогу у російського царя. У січні 1653 року Афанасій здійснив подорож до Москви, де його  одарили щедротами. В кінці 1653 року на шляху додому святитель тяжко занедужав і був змушений спинитися у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі. Церква Преображення Господнього була на той час дерев’яною і досить скромною за своїм убранством. Промислом Божим головною дорогоцінністю монастиря, його духовним скарбом судилося стати саме святителеві Афанасію, вселенському Патріархові.

Наприкінці лютого, 1654 року, його урочисто і гостинно зустрічають ігумен та вся братія мгарська. Коли ігумен отець Петронік підійшов під патріарше благословення, святійший Патріарх зрік: «Бажає душа моя в цій обителі грішне тіло моє поховати»…

Пророцтво збулося через місяць перебування у Мгарі. Він тяжко хворів, і помер як мученик, як святитель , подаючи благословення всім християнам, яких ще за життя благословляв. Схоронили його сидячим, одягнутим у всі святкові ризи, як заведено у східних патріархів. Гробницю влаштували під амвоном перед царськими вратами. На гробниці ж викарбували такі слова:

«Син! Якщо ти поштивий, не пройди повз батька без поклону: він був чутливим до людського горя пастирем апостольського трону, і після смерті своєї молиться за паству свою перед Пастирем пастирів Христом».

Вже через вісім років блаженної кончини Афанасія, його мощі були виявлені нетлінними. Митрополит Газький, Паісій (Лигарид), який відвідав обитель, розповів ігумену Віктору про одкровення, яке йому було на шляху до Мгару. Явився йому сам святитель, і розповів про мощі свої, що почивають під амвоном. Через деякий час монахи наважилися відкрити гробницю, і дійсно, мощі були нетлінними. Таким чином, 1 лютого 1662 року здійснили чин канонізації святителя. З того часу він став заступником обителі. Не один раз вона страждала від стихійних лих та щоразу воскресала з новою силою.

У 1684 році благочестивий Гетьман війська Запорізького обох берегів Дніпра Іоанн Самойлович , на прохання Лубенського ігумена Макарія, почав зводити величний собор Преображення Господнього. Мощі святителя Афанасія перенесли тоді під дзвіницю, в малу церкву великомученика Георгія, і там залишалися аж до моменту освячення собору. У 1692 році на місці дерев'яної церкви звели мурований красень-собор.

Цікаво, що розпис стін здійснив відомий український художник Іван Максимович. Спасо-Преображенський собор і досі вважають однією з перлин української сакральної архітектури. Він поєднує риси давньоруського зодчества 11-12 століть, а також більш пізнього стилю-українського барокко. Митрополит Київський Варлаам ( Ясинський) з великими почестями освятив собор та переніс у нове приміщення нетлінні мощі сидячого Святителя, поставивши їх під аркою з правого боку. Пізніше їх знову кілька разів переносили у різні місця.

У 17- 18 сторіччі було створено літопис Мгарського монастиря. У ньому розміщені цінні відомості щодо історії обителі, та  й української історії загалом. Безцінні рукописи зберігаються тепер у різних наукових бібліотеках . Час від часу на території обителі зводили різні будівлі. Так, у 1785 році на місці, де любив молитися святитель Афанасій, вирішили збудувати дзвіницю. Будували її понад 50 років. Нині це – одна з головних окрас Мгарі. У тому ж таки 1785 році заснували скит з теплою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Післяреволюційні роки - найсумніші сторінки в історії обителі…

У 1922 році в Лубнах почали масово вилучати церковні цінності. Спочатку це відбувалося спокійно. Але одного дня з Харкова приїхав нарком Середа з листом - вимогою віддати раку Афанасія Сидячого. (Рака була надзвичайно коштовним виробом, з чистого срібла і важила майже 5 пудів). Але ця вимога викликала надзвичайний супротив місцевого населення, яке вважало Афанасія своїм заступником. Люди з усіх куточків Полтавщини поспішали до монастиря. Десятки тисяч громадян оточили собор і не дали комісарам наблизитися до мощей святителя. Церковна служба тривала цілодобово, священники змінювали один одного через кожні 2-3 години. Народ прибував щодня. Комуністичних агітаторів не слухав ніхто. І тоді влада розпочала на околицях монастиря військові навчання. Сюди нагнали до 3 тисяч солдатів. Почалися маневри з кулеметною стріляниною , криками та вибухами. Але ніщо не допомогло. Люди продовжували прибувати. Допомогли комісарам обставини. Починалися жнива, і поступово люди роз'їхалися по домівках. Протягом трьох днів звільнилися всі виходи з монастиря, і монахи власноруч перенесли мощі святителя у дерев'яну домовину. Срібну коштовну раку комісари таки забрали до Харкова. Туди ж згодом переправили і мощі святителя Афанасія. Там же, у Благовіщенському соборі вони перебувають і дотепер. Спочатку радянські вандали хотіли знищити їх, але втрутилися грецькі дипломати. Адже за походженням Афанасій був греком. Боячись міжнародного резонансу, святиню на чіпали.

Найбільших потрясінь мгарський монастир зазнав під час Громадянської війни. Це-найтрагічніша, найдраматичніша сторінка в його біографії…

В ніч з 5(18) на 6 (19) серпня 1919 року , саме на престольне свято Преображення Господня , через обвинувачення щодо надання допомоги білогвардійцям, більшовики розстріляли 17 мгарських монахів з настоятелем на чолі. Поховали мгарських новомучеників поруч з скитською церквою… На місці поховання нині-скромний дерев*яний хрест. Біля нього в будь - яку пору року – завжди квіти.

На початку 30 х років на території обителі розмістили Патронат, що в ньому жили діти «ворогів народу»

З 1937 року на території Мгарського монастиря знаходився дисциплінарний батальйон, а з 1946 року-військові склади, згодом, аж до 1985 року – піонерський табір.

Православній церкві монастир повернули у 1993 році. 8 травня 1993 року Архієпископ Полтавський і кременчуцький Феодосій призначає і першого у післяреволюційні роки намісника Мгарського Спасо - Преображенського монастиря-ігумена (згодом архімандрита) о. Філіпа (Осадченка), нині – Преосвященний Філіп, Митрополит Полтавський і Миргородський. З того моменту і почалося відродження, нова сторінка в історії обителі. Згадуючи про ті часи, владика не міг приховати хвилювання:

« - Це було у 1993 році. Я, з благословення Владики Феодосія, єпископа Полтавського і Кременчуцького , їхав у Київ, у митрополію, владнати певні єпархіальні справи. По дорозі я заїхав у Лубни, у Мгарський монастир. Там тоді ще був піонерський табір лубенського заводу лічильних машин. Там була сувора охорона. Сторож, собаки…

Я попросився подивитися, і нас туди впустили. Я подивився собор-побиті шибки. На території монастиря – купи, купи сміття. В соборі-теж сміття… Штукатурки не було ніякої. Все побито, все за роки "світлої" радянської влади собор було розгромлено вщент. Дзвіниця стояла не ремонтована з початку 20 століття. І уявляла із себе, таке як то кажуть «печальное зрелище» . Вся ліпка була обвалена, оббита …Голуби, ворони…Отаке все було на території монастиря.. Я приїхав до владики і почав йому говорити, що треба нам відродити Мгарський монастир. Владика Феодосій сказав: «А як ми будемо його робити ? У мене немає монахів! Кого я туди пошлю?» Кажу йому: «Ваше високопреосвященство! Благословіть мене щось почати робить, а монахів Господь пошле. Владика Феодосій сказав: «Якщо ви бажаєте-їдьте». І ось так почалося відновлення Мгарського монастиря, я приїхав туди 8 травня 1993 року. Там був жах…Просто жах…Нікого не було. Монахів не було жодних там, я приїхав сам. І з цього моменту почалася історія відновлення».

15 травня того ж таки 1993 року, у день пам'яті святителя Афанасія, відслужили першу літургію, а у лютому 1994 року здійснили перший за десятки років монашеський постриг. З того часу тисячі паломників щороку приїздять до Мгару.

Той, хто побував у Мгарській обителі хоча би один раз, повертатиметься сюди знову і знову. Щоб вдихнути на повнії груди вітер, наповнений п'янким чебрецем, м'ятою та липою. Щоб полинути думками у височінь-аж вище куполів собору. І щоб з першими ударами дзвонів ще раз зрозуміти - найважливіше - ось воно, тут. А за мурами монастирськими нічого важливого геть немає….

Раніше ми розповідали Козельщинська Богородиця - прадавній оберіг Полтавського краю