Як полтавці в Глинському толоку робили

Все почалося традиційно. Зателефонував активіст «Глинської ініціативи» Іван Чабан і запропонував поїхати до села Глинського. «Обдивитися, ну і трохи попрацювати. Ти не проти?»

Побувати в Глинському, про яке довелося чути ще зі студентських часів, давно було моєю мрією, тому навіть не роздумував. Справа в тому, що знайомий ще з 5-го класу похід персидського царя Дарія проти скіфів на початку VI ст. до н.е., яскраво описаний «батьком історії» Геродотом, безпосередньо стосується саме Глинського.

Довго йшли перси по степам Скіфії, намагаючись змусити непокірних скіфів вступити з ними у битву. Проте скіфи всіляко ухилялись, знекровлюючи нападників раптовими набігами. Настала осінь, дарієве воїнство доповзло до старовинного скіфського городища, на місці якого стоїть Глинське. Побачивши величезні порослі лісом горби, через які не те що кіннота, але й піхота не пройде, Дарій наказав повернути назад, вперше за всю історію персидських загарбань не завоювавши непокірну землю. Було це 516 року до Р.Х.

Хто з істориків не захоче подивитися на місця, які зупинили одну з найстрашніших навал давнього світу?

Вранці в неділю я чекаю на мікроавтобус, обіцяний Іваном. Полтавців, бажаючих подивитися і попрацювати виявилося багато – в 14-місну «ГАЗель» залізло 23 чоловіка. Так я ще не їздив, хоча доводилося долати вздовж всю Україну по кілька разів на рік. Проте мені ще повезло – для мене знайшовся стільчик у проході, тому їхав чи не найкраще з усіх.

Перша зупинка – в Опішні (або Опішному, як наголошують його патріоти – покійний вже політолог Іван Майстренко і директор Національного заповідника гончарства Олесь Пошивайло), де, як кажуть, що не двір – то гончарська майстерня.

На жаль, ті часи пройшли. Зараз гончарів на всю Опішню можна по пальцях перелічити. Однак ми зупинилися саме біля такого майстра. У майстерні чого тільки нема – глечики, макітри, чашки, кружки, навіть стакани – все дбайливо обпечено, деякі з орнаментами. Ми купуємо – хто чашку, а хто свищика. Далі наша «ГАЗель» повзе по дорозі на Глинське – дорогу розчистити відповідні служби забули.

Нарешті «ГАЗель», то піднімаючись, то опускаючись, гальмує, і наша строката кампанія вивалює з автобуса. Йдемо по сніжній цілині, майже по коліна в снігу, до недалекої хати, несучи з собою інструменти.

Середня за розмірами кімната наповнилася різним за віком народом. П`ємо трав`яний відвар з печивом і знайомимось. «Глинська ініціатива» зібрала вчителів, держслужбовців, студентів, петеушників , школярів, навіть ріелтора та інженера-будівельника. Відома по багатьох акціях в Полтаві «Студентська Свобода» на чолі з очільником міської «Свободи» Романом Чабановським представлена майже повністю.

Після чаювання висуваємось на роботу. Глинське – звичайне село на північно-східній Полтавщині, хати розкидані по древніх горбах. Дороги розчищені жителями вручну.

Біля крайньої хати зупиняємося і беремося до роботи.

Тепер про «Глинську ініціативу». Кілька років тому група полтавців, яким не байдужа наша історія, а значить, і наше майбутнє, вирішили відкрити у Глинському музей під відкритим небом , нагадати собі та іншим давні народні промисли, якими займалися наші прадіди на цій історичній землі. Бажаючі можуть пройти майстер-клас з народних ремесел – ткацтва (знайшли станок ХІХ століття), гончарства тощо. Глинське у 6 км від Опішні, тому при нагоді дістатися Глинського, яке має історію куди тій Опішні, можна без проблем. Можна при нагоді і рибку половити – колись в улоговині предки зробили греблю, в результаті утворилося невелике озеро з джерельною водою. Одна з студенток, член «Глинської ініціативи» каже, що купатися в озері навіть влітку холодно.

І ще ентузіасти планують відродити церкву, зруйновану комуністами 1936 року. Фото церкви збереглося, про неї писав невтомний історик Віктор Міщанин. Та церква постала на місці давньої козацької, свідка походів Хмельницького та Дорошенка. Але на церкву треба немалих коштів, тому активісти шукають спонсорів.

Хата, біля якої ми працюємо, збудована у ХІХ столітті, і сама являє собою музейний експонат. В ній і буде відкритий музей.

Півдня на дворі визчать пили і гукають сокири. Стародавні сараї наповнюються дровами (для пічки для обжигу горщиків). До речі, той опішнянський гончар, до якого ми заїхали дорогою, погодився давати майстер-клас з гончарства. Закинутий двір очищується від чагарів. Під час відпочинку (курців з ентузіастів не виявилося, тому просто відпочиваємо, без перекуру) мені показали старезні жовна, як добре збереглися, хоч зараз засипай зерно. Цей раритет доводилося бачити тільки на картинках.

Час від часу заходимо до хати пити гарячий чай. Натикаюсь на колекцію мідних монет від Катерини ІІ до перших, ще мідних, доволі рідкісних, монет СРСР.

- То нам археологи подарували, знайшли під час розкопок біля колишньої церкви. – пояснюють ініціатори.

Ще знайшов старезний, як і сама хата, горщик, чи опішнянський, чи місцевого виробництва, невідомо. До революції у Глинському також кожне подвір`я було гончарною майстернею.

Гуртом за півдня роботи вичистили двір і старезний сад від сухих дерев. Було таке в селах до колективізації – толокою звалося, коли всім селом виходили робити корисну справу.

Скоро тепло – сніги зійдуть, і можливо Глинське знову очікуватиме толоку патріотів рідного краю. Особисто я готовий.

Приєднуйтесь, роботи вистачить.