Гурт «Фіолет» в Полтаві: «Якби в нас було все гаразд з музичними смаками, Янукович ніколи б не став Президентом»

12 грудня луцький гурт «Фіолет» виступив у Полтаві на підтримку нового альбому «Пісні любові на полі бою». «ГромадськеТБ.Полтава» розпитало соліста команди Сергія Мартинюка про перенесення концерту, конкурентоспроможність української музики та майбутній фестиваль «Бандерштат».

Читайте також: В Полтаві я ще раз переконався, що ворог №1 - це наші українські ідіоти, а не зовнішні вороги - Сергій Мартинюк

На сході люди спраглі україномовної музики

В.Н.: Зараз Ви в рамках туру на підтримку нового альбому. Скажіть, будь ласка, як проходив тур, в скількох містах вже були, чи були якісь цікаві моменти під час концертів в інших містах?

С.М.: Уже майже завершення туру, зараз Полтава, лишився Дніпропетровськ ― і можемо сміливо їхати додому відпочивати. За цей час ми об’їздили більшість куточків України від сходу, де ми були і в Харкові, і в Сумах, до півдня і більшості обласних центрів Західної України. За 6 років існування гурту в більшості міст ми були вже неодноразово, за винятком Черкас, в яких вперше побували.

Приємно, що незважаючи на події, які зараз відбуваються в країні, коли для багатьох культура відходить на третій план, коли багато хто говорить (особливо з числа юзерів «фейсбуку») про недоречність концертів, недоречність будь-яких капіталовкладень в культурний фронт як такий, люди ходять на концерти, вони цього потребують. Я не втомлююся зазначати, що на сьогоднішній день, на мій погляд, музиканти в цій країні відіграють роль своєрідних емоційних кризових менеджерів. Музика лишається справжньою віддушиною, в якій обиватель різного віку може дистанціюватися від того негативу, який на нас просто потоками океанськими ллється зі стрічок новин в інтернеті, радіо, з телеефірів.

Приємно, що в кожному місті нас відвідує наша публіка, попри ще декілька турів інших українських команд. Коли реально перед молоддю (нашою цільовою аудиторією) постає питання: на що брати квитки? Бо ресурси насправді обмежені — всі ми це розуміємо. Тому є нагода, хочу подякувати всім тим, хто з нами ці 6 років, хто в цьому турі дав нам можливість таким чином представити наш новий альбом.

В.Н.: Як сприймають, як реагують слухачі в різних містах, різних куточках України на музику, який зараз у них настрій?

С.М.: Загалом всі ідуть на концерти, як на свято. Приємно відзначати активність публіки по лівий берег Дніпра. Ми — команда, яка 6 років мала волинську «периферійну» прописку. Тобто ми більш розкручені на Заході. І само собою публіка, за винятком хіба що Києва, завжди найбільше ходила на концерти в обласних західних центрах. Але відмічаю, що концерти в тих же Сумах, Харкові, де хай були не крайньо великі зали, але це були аншлаги. Були концерти на сході — місцеві люди спраглі україномовної музики. Не так часто команди Західної України катаються туди. Для цих людей грати по-своєму приємніше. Західний люд, молодь, розбалувані і величезною кількістю фестивалів. Чимало молоді західного регіону вже спокійно собі катаються на фестивалі в Польщу, в Угорщину на «Sziget». Тобто вони вже набагато вибагливіші. Те саме про Київ можна сказати, хоча Київ концертно дуже активний. Тут же публіка менш балувана фестивалями, крутими імпрезами. Хоча їдеш вулицями Полтави, Черкас, а там «Monatik», якийсь російський реп, «Каста», «Каспийский груз», і дуже мало насправді якоїсь альтеративної української музики, максимум «ONUKA», хоча це теж поп-музика, хоча і сучасна українська актуальна поп-музика. Тому в принципі задоволені однією й іншою публікою. Західні українці типово не підвели — зустрічали як рідних, як своїх. Східна Україна, південь зустрічали, як очікуваних гостей, яким завжди раді.

Ми стикнулися з не дуже адекватною реакцією якихось правих середовищ в Полтаві

В.Н.: Знаю, Ваш концерт у Полтаві мав відбутися 28-ого листопада. Чому довелося перенести його на 12 грудня?

С.М.: Вийшла делікатна ситуація: домовлялися з місцевим організатором, це більше менеджменту стосується, і якось вилетіла з поля зору та обставина, що якраз на цей день припадає День пам’яті жертв Голодомору. Попри те, що в Україні у цей день все таки маса різних заходів, ми завжди належали до когорти тих команд, які активну громадянську позицію займають. Тобто з початку 2009 року, часу заснування гурту, чимала частина нашої творчості присвячувалась саме соціально-патріотичним пісням.

Я вже 9 років є організатором фестивалю «Бандерштат», тобто тема історичної минувшини України, без перебільшення, таких чорних сторінок — для мене це не просто слова, не просто дати в календарі. Більше того, ми стикнулися, на мій погляд, з не дуже адекватною реакцією якихось правих середовищ у Полтаві. Ми і самі збиралися відмінити концерт, але ультиматуми, погрози почали писати нашому менеджеру, мені на «фейсбуці» погрожувати актом розправи, бо ми — зрадники, бо поставили на цей день. Я ще раз переконався, що в цій країні ворог №1 — це наші українські ідіоти, а не якісь там зовнішні вороги. Зовнішні вороги — це вже друге. Тобто для початку нам зі своїми внутрішніми проблемами треба розібратися і тоді все суттєво поліпшиться.

Тому ми і перенесли концерт, і слава Богу, що все є так, як є. Не провокували тих, кому просто не було чим займатися, і вони тільки шукали приводу, щоб собі чи піар зайвий зробити, чи ще якісь речі, незрозуміло які.

В.Н.: Щодо творчих планів — вже є якісь примітки, чим треба займатись в першу чергу? Можливо, це будуть репетиції старого матеріалу з новими учасниками?

С.М.: Все дуже просто. Наш новий альбом «Пісні любові на полі бою» вийшов незадовго до туру і, крім офіційного його викладення на Google Play, на iTunes, у нас на сторінках, ми фактично не займалися промоцією. Тобто він обійшов українські музичні ЗМІ — стандартна процедура з прес-релізом. Але якоюсь серйознішою промоцією ми не займалися, тому що були задіяні концертами в містах, бо менеджер з однієї точки всією Україною займався. Це величезний кавалок роботи.

І зараз основне завдання — перепочити після туру і зайнятися зйомками кліпів для просування нового матеріалу. В нас команда з менеджменту поповнилася новими людьми, новий прес-секретар з’явився, ще кілька людей, які в нашій малесенькій рідній «Фіолет»-family займаються хто питаннями роботи в соцмережах, хто ще якимись такими речами.

Після туру проводитимемо нараду в Києві. Бо, за винятком мене, ще 5 людей менеджментом гурту займаються. І ми хочемо намалювати нові напрямні, щоб за найближчі півроку в підготовці до концертів, які весною будуть, хоча б на щабель вище піднятися в плані промоції у всеукраїнських медіа.

Є й інші плани. Наприклад, мій сольний проект разом з клавішником Петром Свістом. У лютому я їду ще в один тур. Це буде десь 25 місць. Тобто більше трьох тижнів ми проведемо в турне з ним вдвох, будемо справді як скаути-похідники.

В.Н.: Полтава є у планах?

С.М.: Є, звичайно. І в лютому вперше за 6 років ми презентуємо піано-акустику. Бо до цього ми з гітаристом «гітара-голос» робили, а це спробуємо тепер «піано-голос». Тому чекайте анонсів, і в Полтаву ми обов’язково в лютому завітаємо.

Хто в цій країні працює, той отримує

В.Н.: Взагалі, займатися музикою — вдячна справа, приносить воно прибуток?

С.М.: Займатися музикою в Україною — це величезна авантюра. Особливо, коли в Тебе вдома сім’я, діти. Мені, рок-н-рольщику, в якого вдома дітей, які просять їсти, немає, можна такими авантюрами займатися. Нашому басисту, в якого четверо дітей вдома, трошки важче, але він усе поєднує. Та мова не про те.

Попри цю авантюрність, як і в кожному бізнесі, про заняття музикою потрібно говорити у вимірі творчості і у вимірі просування свого продукту. Це вже бізнес. Це капіталовкладення, що дає відповідний вихлоп. Мені здається, хто в цій країні працює, той отримує.

Почну з загального в двох словах: команди, які з’явилися за останні два роки, наприклад, «Hardkiss», «ONUKA», які дуже правильно з початку підійшли. Вони не проходили щаблі розвитку з провінційних команд до якогось рівня. Вони відразу почали круті комерційні проекти. І це відразу дало вихлоп. Так, «ONUKA» не по всіх містах аншлаги збирає, бо ситуація в країні досі лишається нестабільною — і фінансово, і культурно. Але це є величезний рух.

За останні 3-4 роки існування «Фіолету» більшість видатків на запис альбому, зйомки пісень, на зарплатню музикантам — це все наші заробітки з концертів. Тобто фактично ніхто не вкладав гроші зі своєї кишені. Це вже, на мій погляд, досягнення — вдається щось мінімальне відкладати. Але все таки ситуація далеко не така, якою її б хотілося бачити.

Спілкуюся зі старшими колегами, з музикантами, які ще грають з кінця 90-х – початку 2000-х, вони переживають теж далеко не найкращі часи — ті ж «С.К.А.Й.», «Друга ріка» — вони фактично не концертують Україною в плані сольних концертів, тому що не збирають людей. Люди не ходять — на це є різні причини. Але це не означає, що треба покладати руки, чекати, що мине чорна смуга — настане біла. Треба наближати цю білу смугу.

Ми не покладаємо рук, поки є ентузіазм — їздимо. Люди приходять на концерти по парі сотень, десь може менше, десь більше, як у Львові, Києві, Харкові. Але це все таки рух вперед. А коли в час інформаційних технологій, коли Ти випадаєш на півроку з інформаційних полів, то це вже три кроки назад у Твоєму розвитку. Як би це технічно не звучало, постійно маєш нагадувати про себе, не зникати з поля зору своєї цільової аудиторії — тільки тоді це дасть результат. Ну і працювати: записувати пісні, знімати кліпи ― тільки в цьому для потенційного Твого слухача є розуміння того, що Ти рухаєшся, що є причина ходити на концерти, купляти Твою музику на iTunes, Google Play і так далі.

Дуже багато людей обернені лицем до української музики

В.Н.: Щодо інформаційних технологій, засобів рекламування музики, радіо — важко потрапити молодому колективу, або зокрема Вам в ротацію?

С.М.: Не важко. Тобто з 6 років 4 ми крутимося на радіостанціях українських: і центральних, і місцевих. Це не є тотальна присутність музики. Тотально присутній і далі російський поп, навіть на західноукраїнських fm-ках. Сашко Положинський писав, що вмикає радіо «Луцьк», наше місцеве, з 5 пісень, які чує, три російські і дві українські. І це Західна Україна. Що тоді казати про інші регіони?

Але тим не менше, за всі ці роки ми не заплатили ні гривні за перебування в ефірах. Якийсь час ми робили через ФДР розсилки — є така контора київська, яка займається радіопромоцією пісень. По багатьох західноукраїнських радіо ми точково працювали, бо переважно знайомі з музичними редакторами, ведучими. І дуже багато людей, хочеться відмітити, обернені лицем до української музики. Вони, якщо продукт якісний, готові його брати в ефір. Так, він не звучить настільки часто, наскільки хотілося б, але звучить.

Що стосується музичних ЗМІ, то все залежить від концептуальності продукту, від яскравості його. Якщо це цікаво новинним стрічкам якихось видань, то Ти потрапляєш в них. Дуже багато людей з творчої сфери останні роки робили собі гарну рекламу на темі АТО. Це гарно «хавається» ЗМІ, що б там хто не казав. Але загалом, навіть написання професійного прес-релізу по будь-якій події, анонс, концерт, вихід синглу, релізу — все це теж робота. І мені здається, що професіонали з того боку, якщо перед ними професійний прес-реліз з цікавинкою, з «родзинкою», особливо, якщо це музичні ЗМІ, які зацікавлені в ньому, яких не так багато в Україні, вони це приймають без різних проплат. Все чесно робиться.

В.Н.: Як Ви вважаєте, в Україні достатньо конкурентноспроможного продукту в порівнянні з російським, який теж наповнює радіо і телепростір?

С.М.: В Україні достатньо якісного матеріалу, але я б не хотів його порівнювати з російським, тому що російський і український поп – це одного поля ягоди. Тобто всі ці полякові, які з кокошниками їздять містами, які фактично використовують у своїй творчості мотиви російської етніки — це просто маразм, це чисто антитворчий, антимузичний маразм. Я не хочу нічого чути про те як Полякова співає, скільки там у неї октав — мені це абсолютно нецікаво, це для мене вторинний продукт, який просто робиться для задурювання мозку людей. Тому не те, що не хотілося б конкурувати з російською сценою, не хотілося б навіть звертати на неї увагу. Потрібно зосереджуватися на нових і нових хвилях української музики.

В.Н.: Я веду до того, що якщо брати 5 пісень на радіо, то три з них російською, дві українські. Чому не можна змінити це навпаки, щоб було хоча б три пісні українські, а дві — російські?

С.М.: Про масу гуртів пересічний музичний редактор не знає. Є купа команд, які роблять якісний продукт, але не вміють навіть прес-релізу написати. Вони не розуміють того, що музику можна надсилати, що є контори, які займаються промоцією Твоєї музики. В того ж ФДР є щотижнева розсилка нових треків. Безоплатна.

Зрештою, можна прийти зі своєю музикою на місцеву радіостанцію, Тебе ніхто не вижене, ніхто. Так, не факт, що Тебе поставлять, але є маса методів, як все це доносити. А музичні редактори, що вони мають робити — сидіти і кожного дня моніторити, в кого там що виходить? Це теж не варіант.

В.Н.: Але, знову ж таки, їм на пошту сотні листів надходять…

С.М.: Ні, я спілкуюся з масою знайомих від Луцька до Львова, Хмельницького, Вінниці, знайомі в Києві, вже років 3-4 такого немає. Тобто команди зосереджуються на соцмережах. Серед більшості музикантів давно вже побутує поняття, що радіо давно недієвий спосіб донесення музики до слухачів, особливо, коли в Тебе якась альтернативніша музика, що набагато цікавіше «ВКонтакте» зі своїм медіаплеєром, «YouTube» з кількістю переглядів і так далі.

Я все таки не те, щоб не порівнював, я б закликав музикантів іти на зустріч, а музичним редакторам бути більш відкритими. Я в цьому бачу проблему відсутності комунікацій. Тому що продукту багато робиться хорошого. Зайти на якийсь музичний сайт — щодня по 8-10 новин, молоді інді-гурти, електроніка, дуже часто це англомовна музика, етніка. Так, воно далеко не все форматне для радіо — це інше питання. Бо є певні радіо стандарти, по звуку, по всьому-всьому, певні принципи, прайм-тайм, має звучати відповідна музика, яка не змушуватиме слухача в машині перемкнути станцію і так далі. І маса цієї музики, насправді альтернативної попу, просто не підходить.

Натомість україномовного попу не так багато. Не знаю, добре це чи погано, бо зараз легко «Pianoboy», «ONUKA», «Hardkiss» збирають зали і натомість дуже важко ― якісь інші україномовні поп-виконавці, не чутно їх. Все дуже неоднозначно, але останні роки показують, що є певний бум в українській музиці і це схоже на початок якоїсь нової сторінки.

На музику, творчість всі дивляться як на щось вторинне

В.Н.: Наступне питання більше як до організатора фестивалю «Бандерштат», арт-директора: на державному рівні є якась підтримка музикантів і таких музично-соціальних програм, проектів?

С.М.: Про музикантів не доводилося чути, щоб якихось чином підтримували, десь можливо точково, локально є такі речі. Так у нас є містечко Острог, Острозька академія, там якийсь дирекція за свій кошт обладнала репетиційну базу, щоб команди з числа студентів могли репетирувати. Це єдине, що за всі роки пам’ятаю, щоб десь зверху проявлялися ініціативи і десь так гроші вкладалися.

Зазвичай, державі мало цікаві такі речі, особливо в нашій, коли по рівню смертності, по ряду болючих питань ми в перших місцях, коли маса соціально незахищених верств населення, сиротинці в нас далі стабільно переповнені і на все це грошей не вистачає.

Тому само собою на музику, творчість всі дивляться як на щось вторинне. Хоча дарма, тому що з культури починається культура кожного індивідуума. Якби в нас все було гаразд з музичними смаками, Янукович ніколи б не став Президентом цієї країни.

А щодо якихось заходів, то з цим набагато простіше — на рівні місцевому і державному. Незалежно від того, фестиваль чи якась інша подія, завжди є бюджети на молодіжні заходи в міських радах, в обласних управліннях сім’ї, молоді та спорту. Завжди є конкурси проектів, вони широко оголошуються. Кожен громадський діяч може прийти, ознайомитися з порядком подання документів, заповненням аплікаційних форм для подання проектів. Якщо в Тебе дійсно цікава ідея, що відповідає якимось критеріям, цілям, то гроші виділять. У нас принаймні Луцька міська рада, обласне управління чимало років підтримують все, що стосується «Бандерштату» і маси інших заходів від екологічних до культурно-просвітницьких та.

Треба було для скейтеристів побудувати якісь рампи ― вкладалися кошти. Виділяються гроші на мурали, розмальовки стін. Те саме можна сказати про Міністерство сім’ї, молоді та спорту і культури — це всеукраїнський рівень. Ми з «Бандерштатом» на ряд заходів в рамках фестивалів писали проекти, вони підтримують, виділяють гроші. По багатьох заходах. Просто далеко не всі не те, щоб громадські діячі, а люди, які починають займатися реалізацією якихось проектів, знають про певний обсяг коштів, які виділяються на молодіжні заходи. Влада особливо не займається популяризацією цього, тобто якщо лишається надлишок коштів невикористаних, то вони легко перекидають їх на якісь інші актуальніші на їх погляд питання Але ці гроші є, вони забиваються щороку в бюджеті області, міста, міністерств. Треба йти, стукати, вимагати, писати проекти і освоювати ці гроші.

Фестиваль пройшов цілу еволюцію. Ми разом з колегами еволюціонували

В.Н.: Останнє питання: чого чекати від «Бандерштату» у 2016 році? Знаю, що вже йде підготовка до нього.

С.М.: Важко повірити, що «Бандерштату» вже 10 років. Фестиваль пройшов цілу еволюцію. Ми разом з колегами еволюціонували. Добре пам’ятаю 2007 рік: перший фестиваль, сцена малесенька, яку зривав вітер, десь людей 500, в наметовому містечку один намет. Але з чогось треба було починати.

Коли Ти починаєш без досвіду, а навколо був 2007 рік — тільки-тільки починає зароджуватися якась фестивальна культура як така. «Тарас Бульба», фестиваль «Мазепафест» десь були в тих роках, але вони вже помаленьку гасли в своєму розвитку, з’явилися етно-фестивалі, наприклад, «Шешори», «АртПоле», «Під камінь», і вигулькнув «Бандерштат». Своєю провокативною назвою на той час, особливо пізніше, коли Янукович став президентом і місцеві губернатори призначалися ним, для влади фестиваль був справжньою кістковою в горлі. Але ми з кожним роком набирали обертів.

Зараз можна сказати, що ми — один з наймасовіших українських фестивалів. Останній рік в нас було десь 8 тисяч відвідувачів. З платним входом ми були найбільшим фестивалем Західної України. Хочеться відзначити безалкогольну тему — у нас не продають алкоголю — й тематику, присвячену історії українського визвольного руху ХХ століття — все це знайшло за ці роки величезну цільову аудиторію. І на десятий рік ми поки що зараз займаємося тільки музичною частиною, бо величезна частина програми, яка складається з лекцій, формуватиметься в наступному році. Ми шукатимемо людей, які так чи інакше в різних сферах життя будуть трендовими.

Поки що не хочеться спішити. Але вже оголошено близько восьми гуртів. Це українські команди: «Брати Гадюкіни», «Brutto», «Тартак», «O.Torvald», «Jamala». І зараз ведемо перемовини з європейськими командами — хочемо як мінімум дві привести.

Здається, що все буде добре. Буде круто і дійсно один з кращих фестивалів за всі роки організації «Бандерштату». Тому всю Полтаву запрошую до нас 5-7 серпня в місто Луцьк на фестиваль «Бандерштат». Зустрінемося!

Розмову вів Віталій Нестеренко, «ГромадськеТБ.Полтава»

Над текстом працював Роман Повзик, НМО «Magnum Opus»