«На війні потрібні професіонали, на одному патріотизмі далеко не заїдеш» - Валентин Діброва – молодший сержант 95- ї аеромобільної бригади.
Що відчуваєте, коли бачите контраст війни і мирного життя?
Для мене це не є проблемою. Не всі там потрібні,там потрібні люди, які готові до цього, які щось вміють. Тому, що особливо на початку на одному патріотизмі далеко не заїдеш. Потрібні професіонали. Армію 23 роки знищували в Україні. Я роблю такі висновки по своєму підрозділу. В мене було кілька контрактників, які служили ще в радянській армії , війська ВДВ, там все-таки вчили. Всі інші хлопці, вони в свій час проходили строкову службу, вони хотіли, мали бажання, але багато чого не вміли. Зараз звісно навчилися.
І всім хто не фронті потрібно мобілізуватися, всій країні мобілізуватися. Кожен, хто хоче, щоб у нас була справжня цивілізована країна, треба працювати кожному на своєму місці. Навіть оті бабусі, які плетуть шкарпетки, роблять набагато більше ніж різного роду балакуни.
Коли потрапили до зони конфлікту?
Потрапив добровольцем. 2 березня ,коли тільки все починалось. Пішов в військкомат, квиток військовий поклав на стіл. Забирайте, кажу, на фронт. Мене і залишили в воєнкоматі. Потом довелося ще два місяці добиватися, через усі інстанції, щоб потрапити в бойовий підрозділ. Те, що сподівався побачити те й побачив. Я реально оцінював обстанову.
Що ви сподівались побачити?
Я побачив «тупізм» вищого керівництва. Неграмотність, не бажання. Я не кажу про весь командний склад, ні, не всі… Але дуже й дуже великий відсоток людей, які просто випадкові у армії. Я - керівник дитячого військово - патріотичного клубу, деяке відношення до збройних сил маю.
І ви все ж не побоялися йти воювати за таких умов?
Як це не побоявся, не боїться тільки дурень, або двохсотий.
Що б ви відповіли людям на репліку «Мені країна нічого не дала, чому я повинен за неї ризикувати життям»?
Цей вислів – «А що мені дала країна?» - А що ти дав своїй країні? Що ти дав Батьківщині? Взагалі усі ці розмови пусті. Боягуз завжди знайде виправдання своїй бездіяльності. Справжній чоловік, коли настає така хвилина повинен брати в руки зброю.
Чи відчуваєте підтримку українців?
Будучи пораненим довелося багато часу провести в госпіталях у Харкові та Полтаві. Мені навіть ніяково було…люди йдуть і несуть, і несуть. Наскільки це була величезна моральна підтримка. Особливо хлопцям, які молоді і потрапили у такі умови, молодим дуже важко виходити з бою, особливо в психологічному плані. Підтримка це дуже багато ,люди дають такий заряд ,що хочеться швидше стати на ноги і йти воювати.