Учасники пластунської організації Полтавської області відвідали заходи, присвячені вшануванню Героїв Холодноярської Республіки. Приймаючою стороною виступив курінь ім. Героїв Холодного Яру, що на Черкащині, поїздку наших земляків організував регіональний представник Пласту в Полтавській області Євген Янкевич.
Полтавська делегація відвідала славетну Іллінську церкву (яка зображена на 5-гривневій купюрі), хутір Буда, де росте давній унікальний дуб Максима Залізняка, якому чотири роки тому видали сертифікат 1000-літнього дуба та побували на концерті кобзарів-лірників і бандуристів.
Також молодь мала нагоду спробувати себе в ролі пластунів-вихованців – з ними проводили різні ігри, конкурси, наприклад, імпрези (невеличкі театральні постановки), проводили вечірню ватру. «Це пластова традиція, що має на меті обмін враженнями за день, спілкування, знайомства з новачками і знову ж таки підняття настрою, розваги тощо» - пояснює Ярослав. Тільки цього разу замість вогнища запалили свічку. А вранці рганізатори влаштували гостям справжню муштру (по-пластовому – впоряд) говорить хлопець: «Вишикували всіх і вчили карбувати крок і головним командам: Струнко! Ліворуч! Праворуч! Обернись! Спочинь! Якщо чесно карбування кроку хіба тільки трохи було в нас на фізвихованні, на ДПЮ я не пригадую…»
А перед виїздом додому, пластуни провели традиційне закриття подорожі, на якому всі бажаючі мали честь бути присутніми при урочистому пов’язанні хусток. Вибрали пагорб, вишикували там всіх. Далі два пластуни-хорунжі в одностроях тримали синьо-жовтий прапор, ще троє стояли збоку. Головні пластуни (комендант і бунчужний) між собою прийняли звіт і викликали з наших лав юних пластунів, які склали присягу і отримали пластові хустки (одного із них відразу прийняли до куреня, а другого просто іменувалиюнаком). Це все виглядало настільки круто, що перехожі не втримувались і знімали на відео.»
Після завершення офіційних урочистостей було урочисте співання гімну Закарпатських Пластунів і закриття заходу. Тоді ми продовжили шлях до меморіального каменя на честь хороброго отамана, що загинув у бою з комуністичними окупантами, Василя Чучупака. Там, біля місця його загибелі, ми ушанувавши його пам’ять і закарбувавши в фотках ті пейзажі і краєвиди земель, які народжували таких героїв, ми ще довго милувалися тими, майже карпатськими, місцинами.
Також ми відвідали Свято-Троїцький (Мотронин) жіночий монастир та Гайдамацький став, а також бачили зарості рослинки із запахом часнику… Виявилось, що це – черемша (левурда, ведмежа цибуля або дикий часник). Далі було завантаження в автобус, обід в польових умовах і через годинку, напрочуд швидко, ми наблизились до Кременчука. Попрощавшись з полтавськими пластунами і пообіцявши тісну співпрацю ми врешті ступили на кременчуцьку землю… Все було цікаво і весело, хай і попри негоду, та, на жаль, поки ситуація в країні не обіцяє нам хорошої погоди, тож випробування за таких умов має подвійну ціну.