Уся рідина з каналізаційної системи Полтави розподіляється між двома очисними станціями – Супрунівською та Затуринською. Що з нею там роблять, перш ніж вона потрапить у Ворсклу (нижче Полтави) та Коломак, мало хто знає. Адже побачити це може далеко не кожен. Працівники Затуринської очисної каналізаційної станції показали та розказали журналістам секрети, як зі стічної води роблять чисту.
Таємниці технологічного очищення води
Проектна потужність Затуринської очисної каналізаційної станції – 30 тисяч кубічних метрів води на добу. Щодня на очищення з міста тут приймають 22-25 тисяч кубометрів води.
– Був період 1985—1988 року, коли води було навіть більше – до 40 тисяч кубічних метрів. Зараз за рахунок того, що багато хто встановив лічильники, люди почали економити , – говорить Юлія Карабаш, провідний інженер відділу головного технолога КП «Полтававодоканал».
Воду, перш ніж спустити у річку, очищають механічним та біологічним шляхом.
Полтавці викидають у каналізацію обгортки та тушки курей
Етап 1. Увесь процес очищення на каналізаційній станції починається з приймальної камери. Сюди вода потрапляє з половини міста. Вона брудна та має спочатку неприємний запах.
У приймальній камері швидкість потоку води гальмується, вона рухається по лотку й спрямовується у грабельне відділення.
Тут у спеціальному цеху воду очищають від великого сміття. На решітках грабельного відділення осідають овочеві очистки, ганчір’я, папір, пластик та інші відходи, які потрапили у каналізацію.
– Люди викидають ганчірки, обгортки з морозива, жіночі прокладки, дрібні дощечки та гілки. Зараз у каналізацію може потрапляти опале листя, або ж згрібають його туди деякі двірники. Усе це затримується на граблях, – розповідає Юлія Карабаш.
Коли з’явилися сучасні пральні машини, із води почали відловлювати безліч різного дрантя. Найбільш неприємними ж знахідками працівників водоканалу були тушки курей, які вже почали розкладатися, трупи собак та котів.
Усе, що затримується на решітках, знімають звідти оператори. Це сміття вантажать на причеп і потім утилізують на полігоні твердих побутових відходів.
Води очищають від піску, пісок сушать та вивозять на смітник
Етап 2. Вода продовжує свій шлях і опиняється у спеціальних басейнах – піскоуловлювачах. На Затуринській очисній станції таких два. Один із них у робочому стані, а інший – у резерві. Через певний час їх змінюють, забруднений очищають, а інший пускають в роботу.
У пісковловлювачі затримуються крупні мінеральні часточки. Ці піщинки осідають на дно, і їх звідти відкачують на піскові майданчики за допомогою гідроелеватора. На двох спеціальних ділянках для піску ці забруднення відстоюються. Потім зневоднений пісок утилізують на сміттєзвалище. Він не такий чистий та дрібний, як зазвичай у природі. Після каналізації у ньому трапляюся кісточки та палички.
Вода на очисній станції парує. Потрапляє вона з каналізації теплою. Улітку температура води піднімається до +25 о С. Узимку – до +16о С, а при сильних морозах охолоджується до +14 о С.
Масні плями з води збирають у жировловлювач
Етап 3. Після пісковловлювача вода опускається під землю і далі надходить у розподільну чашу. Глибина чаші більша ніж 4,5 метра. Тут вода розподіляється на первинні відстійники. Їх три. Один знаходиться в резерві, два інші працюють.
– Первинний відстійник – це залізобетонний резервуар. У ньому за рахунок перебування впродовж певного часу відстоюється вода. Щоб бруд із дрібними нерозчинними мінеральними та органічними домішками опустився на дно, потрібно не менше 1,5 години. Унизу весь мул згрібають у приямок, що всередині відстійника, спеціальні скребки, – розповідає інженер водоканалу. – Із приямку бруд насосами відкачують на мулові майданчики.
Їх – 9, розміром 90 на 90 метрів кожен. Там сирий осад зневоднюється за рахунок дренажної системи. Потім утилізується на майданчиках для компостування, де знаходиться до п’яти років, знезаражується хлорним вапном та вивозиться на сміттєзвалище.
У первинних відстійниках брудну воду очищають і від нафтопродуктів, плям жиру та сміття, що не тоне. Із поверхні води збирають все це так званою лижею. Вона відловлює поверхневі речовини у жировловлювач. Цей бруд потім потрапляє у колодязь. Його у кінці зміни відкачують насосами. А вже освітлену воду подають на біологічне очищення.
Етап 4. Цикл біологічного очищення – мул з’їдає нерозчинні забруднення. На цьому етапі бруд розщеплюють живі мікроорганізми – так званий активний мул. Із ним вода змішується в аеротенку – великій конструкції, яка складається з трьох секцій. Кожна з них містить три коридори. Довжина одного такого – 82 метри, ширина – 6 метрів, глибина – 5 метрів.
У аеротенку відбувається біологічне очищення води
У перший коридор аеротенка подають мул яскравого коричневого кольору, який спеціальні компресори постійно насичують киснем. У наступному коридорі мул змішується зі стічною водою, і рідина стає більш сірого забарвлення. Саме тут відбуваються процеси розщеплення складних хімічних сполук. Мул починає переробляти все те, що не осіло на попередніх етапах механічного очищення.
– Мул як живий організм. Він має різноманітну структуру. Є залізобактерії, які розщеплюють залізо, є сіркобактерії, які переробляють сполуки сірки, фосфати. Хоча ці сполуки, так само як і ПАВи, дуже важко розщеплюються. Проте нам вдається довести їх показники у воді до норми, – говорить Юлія Карабаш.
Мул, як маленька дитина, потребує постійного ретельного догляду: вчасного годування та достатньої кількості кисню.
– Якщо ми мул недогодовуємо, він голодує і пухне. Якщо ми його перегодовуємо, це також недобре. Так само і з киснем, – пояснює інженер.
Бактерії та мікроорганізми переробляють усе, що приходить із міста. Раціон для них суворо розраховують – не більше й не менше, аніж їм потрібно. Якщо у воді мало забруднень, прибирають зайвий мул. Коли бруду більше, кількість мулу додають. Щодня його кількість контролюють. Роблять спеціальні лабораторні виміри.
Через 4-7 годин в аеротенку мулова суміш проходить усіма трьома коридорами і прямує на вихід у збірний лоток. Незважаючи на те, що вона ще коричневого кольору, воду вже вважають чистою.
Етап 5. Перед тим, як потрапити на вторинні відстійники, вода після аеротенка проходить під землею та під тиском опиняється у розподільній чаші.
Вода подається по трубі в центр відстійника.
– Тут за рахунок обвідного циліндра вона стримується і не розпливається. На дно осідає мул, і відбувається відділення мулової суміші від води, – розповідає Юлія Карабаш.
Очищена вода через перелив потрапляє у лоток. Вона тут вже чиста та світла.
А мул, який осідає, збирають мулососи, які знаходяться внизу, і направляють у резервуар. У компресорній мулонасосній станції знаходяться апарати, які перекачують мул по колу в аеротенк.
Чистою каналізаційною водою розбавляють річку Коломак
Етап 6. Очищена вода потрапляє далі на біологічні ставки. Їх – 15, розміром 100 на 100 метрів. Тягнуться вони до села Затурине. Після такої фільтрації чиста вода по скидному каналу долає ще 5,5 кілометра і опиняється у річці Коломак у районі Затуриного. А тим часом на очисну станцію з Полтави потрапляють нові стоки.
У водоканалі кажуть, що чистою каналізаційною водою вони навіть розбавляють забруднення у водоймі.
– За сульфатами, за вмістом заліза ми скидаємо воду чистішу, ніж у річці. Особливо у весняний та осінній період після дощів ми розбавляємо забруднення, – говорить інженер водоканалу.
Найбільші підприємства-забруднювачі несанкціоновано скидають хімікати у воду на свята, коли більшість людей не працює
Миючі засоби та пральні порошки – це незначна доля забруднень у каналізаційних водах. Найбільшої ж шкоди завдають промислові підприємства, які неконтрольовано скидають великі обсяги недозволених забруднень. Хлор, нафтопродукти з заправних станцій практично вбивають мікроорганізми активного мулу, який очищає воду. Після таких викидів мул доводиться реанімувати. На підприємстві можуть вирахувати, хто у місті «отруїв» воду, але це складно попередити. Як правило, вкидають у каналізацію заборонені речовини у свята та вихідні дні, коли більшість людей не працює.
Тепло зі стоків – у батареї
На Затуринській очисній каналізаційній станції повністю відмовилися від споживання газу. Заощаджують на цьому виді палива та зігріваються за рахунок тепла з каналізаційних вод.
– Отоплюємо самі себе тепловими насосами. Тепло утилізується зі стічних вод, які потрапляють на очисні споруди, – розповідає Сергій Мистюк, начальник Затуринської очисної каналізаційної станції. – Геотермальне опалення почали запроваджувати ще 2008 року. Це був пілотний проект, який забезпечив економію до двохсот тисяч гривень за опалювальний сезон. І при установці додатково ще трьох теплових насосів в 2009 році – наше підприємство повністю відмовилось від газопостачання.