Музикант не хоче згадувати виступ у Полтаві та зізнається, що постійно не задоволений собою
– «Бумбокс» виступав у Полтаві2005 року на «Мазепа-фесті». Ви тоді були молодими зірками. Але прийому нашому місті був неоднозначним. Публіка не дуже привітно сприйняла вашу музику. Довелося терпіти нецензурні жести, порожні пляшки на сцені. Чи пам’ятаєте той прийом?
– Ой, то було за царя Панька… Все це пусте. І згадувати не цікаво. Людей, яким подобається різна музика, багато. У кожного свій смак. Ми граємо для тих, хто любить таку музику. Не нашу, а таку. Так – аранжовану, так – зіграну, таких стилів, які зіткані в одне.
– Які цікаві виступи, прийоми можете зараз згадати?
– Нещодавно був досить цікавий концерт за полярним колом. Надворі. Було дуже тепло, класно, весело. Фестивальні досвіди дуже цікаві. Цього року їх стає більше, вони набирають обертів в Україні. Люди почали їздити більше на такі тусівки, знайомитись, спілкуватись, жити в наметах. Цей напрямок розвивається, і це дуже круто. Що ще згадати? Сольники згадувати завжди приємно. Але ви знаєте, на сольних виступах артист ніколи не задоволений собою. Люди завжди все віддають тобі. Вони слухають, веселяться – і це класно. Але ти ніколи собою на 100% не задоволений. І мало того, що тобі звук не подобається (а це жахливо для музиканта). Так ще й десь узяв не ту ноту, яку хотів, щось не розчув, послизнувся. Дуже багато нюансів. Збоку може здатися, що будь-який гурт рухає енергетикою. Але ця енергетика вже є у текстах. Насправді музиканти просто намагаються відіграти, не лажати, щоб все «липло». Є такий музикантський термін.
Андрій Хливнюк
–У вас багато країн у географії концертів. Розкажіть, де і як сприймають? Чи є великі відмінності між країнами?
– Ну чому? Всі – люди, у кожного – дві ноги, дві руки. Буває, у різних регіонах, країнах одні пісні – популярні, інші – менш знані. Але великої різниці немає.
«Мрію зробити Україну і Київ музичною Меккою»
– Чи мрієте про завоювання світової сцени?
– Ну, ми ні з ким не воюємо. Насправді, я планую багато чого. Але це ніяк не стосується масштабів і розмірів популярності команди. Це покращення технічної бази, професійного рівня, можливість возити з собою більше звуку та інше. Моя мрія – зробити Україну і Київ музичною Меккою Східної Європи і країн колишнього Союзу. Це й так, в якомусь сенсі, вже факт. Але хотілося б, щоб він був стовідсотковим. Щоб сюди їхали записуватись, бо знатимуть, що вийде винятково класний матеріал. Продюсинг, саундпродюсинг, школа – дуже важливі. У нас багато різних шоу, але школи, як такої, немає. Нікуди прийти і навчитись чомусь. Багато чого можна було б зробити класно, крім того, що стати відомими на весь світ. Будь-який музикант про таке мріє, це звісно класно. Не вірте нікому, якщо скажуть, що не хочуть виступати скрізь. Але, в принципі, ми й так багато де їздимо, і в Європі, і в Америці. Хотілося б грати і в Бразилії, і ще десь. Але чи це мета настільки серйозна? Потрібно бути просто готовим, щоб зіграти якісно всюди, де хочеш. Мене, наприклад, ніколи не цікавило, що до когось прийшли 300 тисяч осіб на концерт. Мені завжди було цікаво, чи були вони одним цілим у цей час? Чи були ці люди на одній хвилі? Коли це так – тоді просто супер.
– Ви неодноразово брали участь у навколокіношній тусовці. Озвучували фільми, випустили кілька саундтреків. Не плануєте тісніше пов’язати своє життя із кіно? Можливо, спробувати себе в ролі актора?
– Я не актор, на жаль. Якби я був актор, я б ним був. Якісь уривки ролей, можливо, я б міг зіграти. Та й то… Але поки що я не готовий про це говорити.
– Нещодавно відбулася прем’єра російського серіалу «Попіл», до якого ви написали і виконали однойменний саундтрек. Розкажіть про цей проект детальніше.
– Це безпрецедентна кількість акторів першої величини – російських і не тільки. Там ціле сузір’я. Я вже не кажу, що вони народні. Це суперзірки, які живуть і працюють по обидва боки океану. Це просто одна із наймасштабніших робіт останнього часу. Вона заслуговує на увагу, незважаючи на те, що це розважальне сімейне кіно. І от, одна з українських команд співпрацює із цим проектом. Дуже класно. Зробити запропонували нам, бо ми могли це виконати без чиєїсь допомоги, швидко і саме так, як цього потребує картина. Нам надіслали матеріали, я продивився – і була вже пісня. Написання і робота з цим фільмом співпали. Пісня справжня. І вона ідеально ввійшла. Це дуже велика рідкість.
(Плашка)
Вже після приїзду у Полтаву, на своїй офіційній сторінці у соцмережі Facebook «Бумбокс» висловив жаль із приводу того, що канал «1+1» «обрізав» титри з саундтреком гурту у серіалі «Попіл», який 27 жовтня стартував на ТБ .
Андрій Хливнюк зізнався, що гурт живе в аеропорту
– Можете розказати, чим альбом відрізняється від попереднього «Середній вік»? Що додали, що прибрали?
– Величезна купа людей, сил були витрачені, щоб записати цю платівку. Вона вся була написана в дорозі. Кілька пісень вже екранізовані, одна, як мінімум, стала хітом, дивлячись на мільйон переглядів в Інтернеті. Альбом відрізняється, перш за все, звуком. Він не відрізняється студією, але має іншу «начинку», з якою все робилося – людьми, іншим підходом. Відрізняється тим, що робився у трьох країнах одразу – Україні, Росії та Німеччині. Всі ці пісні пропущені крізь нас. Це на 80% – наше життя. Тому він і називається «Термінал Б», бо ми, в біса, там живемо. І це не жарт. Ми реально там спимо і знаємо розклад літаків, зміни майже всіх працівників, яких там зустрічаємо. Як і попередня платівка, ця вийде на вінілі. А також на електронних носіях та в мережі Інтернет. Дякуючи небесам, у нас тепер є один із легальних і прозорих порталів «Айтюнс». Відтепер українські музиканти також можуть бути частиною світу, продати альбом у будь-якій частині світу. Відрізняється також тим, що ми вперше за 10 років своєї кар’єри поїхали в тур зі своїм звуком, зі своїм світлом, відеорядом, з більшою кількістю технічного обладнання і людей. Якщо колись ми їздили – три музиканти і менеджер. То тепер ця команда тільки в Україні вже налічує 15-20 осіб. У різних країнах ще з нами співпрацюють небайдужі люди.
– Як ставитеся до того, що в Інтернеті «гуляють» пісні під вашим іменем, але не ваші? Наприклад, пісні «Романс» гурту Core Duo та «История» гурту «Куцалава». Чому стаються такі помилки? Чи намагаєтесь з цим якось боротися?
– Так, я знаю всі їхні адреси, приїжджаю до них додому і починаю душити (сміється Андрій – прим. авт.) Насправді, люди чують схожі тембри. Називають трек, відправляють своїм друзям. І це кочує Інтернетом. Це ж діти. Хай собі називають, як хочуть. Ті, хто слухає команду і цю музику, знають матеріал. Правда, нещодавно мені розповіли дуже цікаву історію, яка перекреслює всі ці мої слова. З підслуханої розмови двох людей перед концертом. Одна каже: «Ось зараз буде концерт «Бумбоксу». А інша: «Та що в них там крім «Чорних сандалів» відбулося?». Всі дуже різні. Кожен слухач – це особистість. І в кожного свій погляд. Навіть не спілкуючись, не слухаючи, хтось уже зробив висновки. І цього не змінити. Зупинимось на тому, що люди ходять на концерти – і це «Ура!»
– І останнє запитання щодо Полтави. Чи є у вас друзі, можливо, навіть рідні когось із гурту на Полтавщині? Чи пов’язані якісь історії із нашим краєм? Чи буваєте тут в приватних поїздках, чи тільки з концертами?
– На Полтавщині протікає річка Хорол. А прізвище моєї мами – Хорольська. Все, що можу сказати, – усміхається Андрій.
Досьє: Андрій Хливнюк народився 31 грудня 1979 року. Навчався у музичній школі за класом акордеону та в бізнес-коледжі на графічного дизайнера. Під час навчання на перекладача в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького почав грати в гурті «Мандариновий рай». 2001 року гурт переміг на фестивалі «Перлини сезону», і музиканти гурту переїхали до Києва. У столиці Андрій захопився джазом та свінгом, співав із клубним складом Acoustic Swing Band. Пізніше з учасників трьох гуртів – Acoustic Swing Band, Dust Mix і «Тартак» — утворився гурт «Графіт», у якому Хливнюк був вокалістом.
2004 року Андрій Хливнюк, разом із Андрієм «Мухою» Самойло, організували гурт «Бумбокс».
Одружений вдруге. Дружина – Ганна Копилова, донька першого екс-заступника міністра фінансів України Вадима Копилова. Андрій і Ганна виховують сина Івана та доньку Сашу.