Розташований на північно-східній околиці Полтави на території Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», Інститут свинарства і АПВ НААН має свою цікаву, славну і дещо тернисту історію. Це ж можна сказати і про саму будівлю інституту, якій в 2014 році виповнюється 115 років, що теж заслуговує певної уваги.
Головний корпус, в якому нині функціонує інститут, було збудовано ще в 1899 році. У цій же будівлі 17 жовтня того року, згідно рішення училищної ради при святому Синоді, відкривається Олександро-Миколаївська трикласна церковно-учительська школа, метою якої була підготовка вчителів у церковно-парафіяльні школи. Побудована вона на землі, яку пожертвувала для цієї мети дочка місцевого купця М.К.Прохорова. Училищна рада при святому Синоді виділила на будівництво школи 15,0 тис. карбованців, а ще 19,2 тис. карбованців були взяті з «Капіталу Й.С.Судієнка».
У 1918 році церковно-учительська школа була реорганізована в учительську семінарію ім. Бориса Грінченка з 4-х річним курсом та викладанням українською мовою. Проте, з приходом денікінців влітку 1919 року всі постанови попередніх урядів були визнані недійсними. Саме тому, щоб зберегти «2-гу Полтавську учительську семінарію», рішенням Міністерства освіти УНР її було переведено у м. Білики Кобеляцького повіту Полтавської губернії, а її приміщення перейшло в підпорядкування губернського карального відділу Губюсту, реорганізованого в жовтні 1921 р. в губернський виправно-трудовий відділ. Будинок учительської семінарії в подальшому використовувався для обслуговуючого персоналу, а згодом триповерхова будівля семінарії перейшла до 1-го дитячого містечка. Тут було розміщено основну масу безпритульних дітей. Це була установа закритого типу, в якій виховувалися так звані «дефектні діти», в тому числі й з інших регіонів, котрі потрапили до Полтави в роки війни та голоду (1923 рік).
На початку 1930-х років цей заклад був реорганізований у дитячий будинок, а згодом у 4-річну школу. З 1937 року школа стала семирічкою і її розмістили в двоповерховому приміщенні, де раніше був гуртожиток для працівників Науково-дослідного інституту свинарства (нині це старий корпус 24-ї загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ рівнів).
Що ж до становлення самого галузевого наукового закладу, то тут теж своя історія. Фактично він бере свій початок ще з середини ХІХ ст. Першою структурною одиницею, яка цікавилась виробництвом сільськогосподарської продукції, у тому числі і свинарства, поправу слід вважати Полтавське сільськогосподарське товариство, яке розпочало свою діяльність ще в 1865 році.
Ініціаторами створення цього товариства були заможні землевласники, в особі князя Кочубея С.В., який і став його першим Президентом. Близько 20 років цю посаду обіймав Квітка Д.К. – місцевий землевласник і дворянин за походженням, військовий за освітою і математик за природним даром. Він багато сил і енергії віддавав саме розвитку сільського господарства Полтавської губернії.
Товариство неодноразово зверталось з проханням до Уряду про відкриття на теренах Полтавщини Дослідного поля. Спільними зусиллями губернського земства і уряду воно й було відкрите у 1884 році. Саме Полтавське Дослідне поле й стало в числі перших дослідних сільськогосподарських установ Південних районів Росії.
Турбуючись про розвиток сільського господарства, товариство займалось і питаннями розвитку свинарства. Так, ще в 1888 році Президент товариства Квітка Д.К. у своїй доповіді «О производстве свиного мяса, как средства подъема доходности хазяйств» зазначив, «что гораздо выгоднее экспортировать за границу хлеб в виде свиного мяса, чем в виде зерна».
Знову ж таки за ініціативою Квітки Д.К. на Полтавському Дослідному полі в 1889-1893 роках організовуються перші досліди по відгодівлі свиней беркширської породи, місцевих безпородних свиней та їх помісей (метисів). Кошти для проведення цієї важливої роботи надавались Товариством у сумі 3 тис. крб. щорічно протягом 3-х років.
Проведеними дослідженнями було встановлено, що «по оплате корма на первом месте из культурных пород беркширы, к ним приближаются линкольны; к культурным породам, иногда превосходя их, приближаются метисы и значительно отстают от культурных пород местные простые свиньи».
Саме з цього часу, мабуть і небезпідставно, із Англії до заможних землевласників починають завозити культурні породи – йоркшири, беркшири та інші генотипи, які розводились як у чистому вигляді, так і схрещувались із місцевими свинями.
Починаючи з 1883 року, на Полтавщині нарощується поголів’я свиней. У 1893 році їх налічувалось 217,7 тис. гол., а в 1910 році – 504,8 тис. голів. Полтавська губернія стає центром свинарства, що було зумовлено значним попитом на свинину як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Так, якщо в 1905 році із губернії до Англії було завезено 30245 гол., то в 1910-му – 90979 гол., а в 1913 році – 185499 голів. У середньому за п’ять передвоєнних років вивіз свиней на ринки Європи щорічно становив 145581 гол., тоді як ввозилось у губернію лише 596 голів.
У 1910 році Полтавське Дослідне поле реорганізується в Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію. Враховуючи великий обсяг робіт з тваринництва, що був проведений Дослідним полем, у 1912 році при дослідній станції відкривається відділ тваринництва, який з 1913 по 1928 роки очолював професор О.П.Бондаренко.
Відділ тваринництва організував цілу низку наукових досліджень у свинарстві, вівчарстві, птахівництві, кролівництві. Але особлива увага приділялась саме свинарству, як найбільш розвинутій галузі тваринництва.
З 1923 року відділ тваринництва (Матієць М.І., Анісімов В.М.) на чолі з професором О.П.Бондаренком спрямовують наукову роботу з вивчення миргородських покращених свиней (МПС) з метою створення першої вітчизняної породи сального напрямку продуктивності.
У 1926 році в Полтаві урочисто відкрили новозбудовану беконну фабрику, яка дала можливість реалізовувати на ринки Європи високоякісний бекон та інші продукти переробки свиней. Для покращення місцевих свиней співробітниками Полтавської сільськогосподарської станції на чолі з професором О.П.Бондаренком створено цілу мережу парувальних пунктів, де використовувались великі білі англійські свині, вирощені в племрозпліднику «Яківці».
У 1927-1928 роках розпочала свою роботу і Кременчуцька беконна фабрика. За рік обидві фабрики переробляли на бекон близько 200 тис. голів свиней. Полтавський бекон високо цінився на ринках Європи. У 1927 році беконна продукція на виставці у Парижі одержала гран-прі. Названі досягнення стали можливими завдяки сумлінній роботі вчених Полтавської сільськогосподарської станції.
Враховуючи такий великий обсяг наукових робіт у галузі тваринництва, за рішенням Народного Комісаріату Земельних справ від 5 вересня 1928 року на базі відділу тваринництва Полтавської сільськогосподарської станції було створено Полтавську зоотехнічну дослідну станцію на чолі з професором О.П.Бондаренком. Саме він першим в Україні розробив технологію беконної відгодівлі свиней, організував масову підготовку спеціалістів з виробництва беконної свинини та інше.
Такий розвиток і стан свинарства на Полтавщині був основою для створення на базі Полтавської зоотехнічної дослідної станції Українського інституту експериментальної зоотехнії (1.02.1930 р.), який на підставі Постанови Президії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна від 1 серпня 1930 року реорганізували у Всесоюзний науково-дослідний інститут свинарства.
З моменту організації інституту адміністративним і науковим директором був професор О.П. Бондаренко, а вже з 1 серпня 1930 року адміністративним директором працював Ф.П. Денисенко, а науковим – професор О.П. Бондаренко.
До 1934 року інститут знаходився у підпорядкуванні ВАСГНІЛ, а з 1934 року на підставі Постанови Раднаркому Союзу РСР від 16 липня 1934 року він був переведений у підпорядкування Наркомземлерадгоспів СРСР.
Аналізуючи шляхи становлення галузевої наукової установи, слід зазначити той важливий факт, що із створенням інституту фактично одночасно була організована зональна мережа спеціалізованих науково-дослідних закладів по свинарству: Мінський філіал інституту, 7 зональних дослідних станцій (Сибірська, В’ятська, Середньо-Волзька, Нижньо-Волзька, Центральних чорноземних областей, Північно-Кавказька, Нечорноземних областей) та 42 опорних пункти в господарствах – основних свинарських районів країни.
Такі організаційні заходи забезпечили створення відповідної бази наукових досліджень ще в довоєнні роки. Так, експериментальний пошук інституту із вивчення перетравності та особливостей шлункової секреції стали теоретичною основою розробки норм годівлі і раціонів для свиней різних вікових, статевих та виробничих груп. Значні дослідження з питань годівлі здійснювались на основі спеціальних експериментів з використанням оригінальної респіраторної камери. Тут розроблено спосіб дріжджування кормів, за який його автор професор Б.Г. Левицький у 1936 році був удостоєний високої урядової нагороди – ордена Леніна.
У цьому науковому закладі в ті роки виросла ціла плеяда вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняного свинарства. Серед них: академіки О.В. Овсянников, О.В. Квасницький; члени-кореспонденти М.О. Симон, С.І. Кутіков, Ф.К. Почерняєв; професори О.П. Бондаренко, М.Т. Балашов, Д.І. Войтко, М.А. Коваленко, Д.Я. Василенко, І.Г. Брюшинін; кандидати наук М.І. Матієць, Д.К. Білогуб, А.Х. Кащенко, А.І. Виноградський, М.А. Топчій, Ф.І. Роденко, І.Т. Скорик, І.Л. Борц, О.М. Бакеєва, В.О. Конюхова, Т.С. Журженко, Л.О. Конюхова та інші.
На основі телеграфного розпорядження Наркому від 20 липня 1941 року Всесоюзний НДІ свинарства тимчасово призупинив свою діяльність і був евакуйований у м. Курган. Після визволення м. Полтави від окупації Постановою Ради народних Комісарів СРСР від 22 січня 1944 року науковий заклад було відновлено, але вже як Полтавський НДІ свинарства, хоча функціональні обов’язки Всесоюзного галузевого інституту за ним залишились.
У 1991 році він отримує статус Українського науково-дослідного інституту свинарства. З 1993 року інститут підпорядкований Українській академії аграрних наук (УААН). У 2000 році йому присвоєно ім’я академіка О.В. Квасницького У різні роки директорами інституту були такі відомі вчені і вмілі організатори, як О.П. Бондаренко, Ф.Г. Денисенко, С.М. Коваленко, А.С. Мар’янов, І.І. Михайлов, П.К. Решетник, К.Ф. Веденін (довоєнні та воєнні роки) та в післявоєнні роки – Н.С. Телешев (1947-1948), П.І. Михалин (1949-1950), М.А. Коваленко (1956-1962), М.Т. Балашов (1962-1970), Ф.К. Почерняєв (1970-1987), В.П. Рибалко (1988-2007), А.А. Гетя (2007-2011). З 27 жовтня 2011 року інститут очолює доктор сільськогосподарських наук В.М. Волощук.
Як і в колишньому Радянському Союзі, нині – це єдиний в Україні спеціалізований науково-дослідний заклад з функцією координації наукових досліджень, а також по безпосередній розробці теоретичних і практичних проблем ведення галузі свинарства.
Головними напрямками діяльності інституту є: вдосконалення існуючих, виведення нових генотипів свиней, пошук найбільш ефективних їх кросів та методів відтворення, використання генетичних, фізіологічних, а також біохімічних факторів підвищення продуктивності тварин, вирішення проблем кормовиробництва та годівлі, розробка сучасних технологічних рішень реконструкції та будівництва малих, середніх та крупних промислових свинокомплексів по виробництву свинини з підготовкою відповідних бізнес-планів з використанням спеціальних комп’ютерних програм, підготовка наукових кадрів і пропаганда досягнень науки та передового досвіду.
Нині в інституті працює 148 чоловік (93 безпосередньо в інституті і 55 – на станції), у тому числі 44 наукових співробітників, з них 5 докторів наук, один академік (НААН і РАСГН), один член-кореспондент HAAH та 28кандидатів наук.
У 2011 році напрямок роботи істотно розширився, оскільки до складу ввійшли Інститут агропромислового виробництва ім. М.І. Вавилова (нині Полтавська державна сільськогосподарська станція ім. М.І. Вавилова Інституту свинарства і АПВ НААН) і Полтавська дослідна станція Інституту ветеринарної медицини (після реорганізації – відділ ветеринарного забезпечення Інституту свинарства і АПВ НААН). Це дало змогу ефективніше вести роботи по розробці сучасних технологічних методів ведення рослинницької галузі, зокрема кормовиробництва, а також по захисту свиноферм від паразитарних та деяких інфекційних хвороб свиней.
Науковці інституту надають методичні консультації з питань селекції, відтворення стада, годівлі та утримання тварин, реконструкції та будівництва свиноферм, бізнес-плануванню і методично-консультативну допомогу з проблем ветмедицини і ведення рослинницької галузі, а також при організації і проведенні науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів, днів поля та ін.
Наукові підрозділи інституту очолюють відомі науковці: доктори наук: В.М. Волощук, М.Д. Березовський; кандидати наук: К.Ф. Почерняєв, В.М. Балацький, А.Ф. Курман, С.О. Семенов, І.Б. Банковська, О.Ф. Сагло, А.М. Шостя та інші.
Інститут упродовж багатьох років є головним координатором державної науково-технічної підпрограми «Свинарство», співвиконавцями якої є 25 науково-дослідних інститутів, обласних державних дослідних станцій і ВНЗ.
В активі інституту є ряд важливих селекційних досягнень. Так, в останні десятиріччя науковцями інституту разом з вченими інших наукових і вищих навчальних закладів, а також селекціонерами племінних господарств створено й апробовано полтавський заводський тип м’ясних свиней (1974 р.), полтавську м’ясну породу (1993 р.), три внутрішньопородних типи у великій білій породі: УВБ-1 (1985 р.) – з високими репродуктивними показниками, УВБ-2 – зі значними відгодівельними та м’ясними якостями (1998 р.), заводський материнський тип «Дніпровський» (1999 р.); заводську лінію Мирного та заводську родину Матіоли у миргородській породі (2003 р.). У 2007 році завершено роботу з її створення на семипородній основі вітчизняних і зарубіжних генотипів червонопоясої породи м’ясних свиней, селекційно-племінний процес з якою було розпочато в 1976 році [3].
Взагалі ж, за роки функціонування інституту його науковцями та спеціалістами племгосподарств створено близько 60 заводських ліній та родин різних порід свиней.
З метою раціонального використання існуючих і нових генотипів свиней, систематично на визначений період часу, окрім перспективних планів з конкретними племінними стадами, розроблялась селекційно-технологічна система виробництва свинини в Україні, яка ґрунтувалась на тісному взаємозв’язку всіх категорій господарств кожного регіону за принципом триступінчастої піраміди з широким використанням методів чистопородного розведення, схрещування, гібридизації та штучного осіменіння.
Як відомо, з ім’ям академіка О.В. Квасницького пов’язаний розвиток в Україні фізіології травлення та обміну речовин у свиней. Ще на початку 40-х років ним були здійснені оригінальні експерименти з вивчення цих питань. О.В. Квасницьким уперше в світі (1950 р.) одержані хірургічним способом поросята-трансплантанти. Дещо пізніше ним же розробляється і впроваджується в широку виробничу практику технологія фракційного методу штучного осіменіння свиней. Саме за вирішення цієї проблеми він став лауреатом Державної премії України.
У 1976 році одержано поросят у результаті використання замороженої сперми кнурів. Уперше серед країн СНД у 1996 році отримано поросят-трансплантантів уже нехірургічним шляхом. Розроблено осциляторний метод культури «invitro» ембріонів, який у подальшому удосконалений і забезпечує досягнення мейозу на рівні 90 відсотків.
Винайдено принципово нові методи оцінки генотипів свиней, які ґрунтуються на аналізі безпосередньо досліджуваного матеріалу ДНК. Запропоновано сучасну технологічну концепцію ведення свинарства в різних за розміром і власністю господарствах на підставі модульного типу. Вперше в історії України на експериментальній базі інституту проведено породовипробування різних генотипів свиней при чистопородному розведенні і різних варіантах поєднань.
Розроблено методичні рекомендації оцінки свиней за фенотипом і генотипом в умовах контрольно-випробувальних станцій і безпосередньо в господарствах, а також нові положення і необхідні форми обліку по бонітуванню та штучному осіменінню свиней. Проведено значний обсяг досліджень з питань годівлі і технології утримання свиней, спрямованих на підвищення продуктивності тварин, поліпшення якості та здешевлення виробленої свинарської продукції.
Згідно з урядовою постановою за № 314 від 16 червня 1981 року наш науковий заклад визначено Головним селекційно-генетичним центром по свинарству. Він тісно співпрацює з «Укрплемоб’єднанням», корпорацією «Тваринпром», а також багатьма племзаводами, племрепродукторами, державними, приватними колективами і фермерськими господарствами.
Роботу науковців інституту високо оцінено урядом нашої країни: за ряд фундаментальних і прикладних розробок та їх впровадження в галузеву практику в різні роки (1974, 1985, 1999, 2004) десять науковців стали лауреатами Державної премії України та Російської Федерації.
У перспективі багато планів і напруженої праці. Колектив інституту, а також його експериментальної бази, дослідних господарств прагнуть і надалі примножувати свої здобутки та всі свої дослідження доводити до розумного завершення. Ми завжди готові співпрацювати, а також надавати кваліфіковану допомогу і консультації всім, кого цікавлять проблеми з питань галузі свинарства, рослинництва та ветеринарного захисту свиноферм.