Леся Українка нашого часу: дівчина, яка дуже схожа на видатну поетесу, розповіла для 0532.ua, як люди відгукуються на її зовнішність і чи справді має корінний зв’язок з родиною Косачів-Драгоманових (ІНТЕРВ'Ю)

Її відео в TikTok набирають мільйони переглядів та жодного дня не минає, щоб їй не сказали, наскільки вона схожа на видатну поетесу. 

Іванна Яковенко, яку деякі називають Лесею Українкою в сучасності, навіть зараз, уже будучи популярною, не розуміє такого ажіотажу в пресі навколо своєї особистості. Дівчина мешкає у Києві та живе звичайним життям: працює в столичному Музеї видатних діячів української культури, викладає математику як репетитор, займається телевізійною діяльністю. Окрім цього, є учасницею творчих об'єднань «Ніч в Університеті», а також «СОЛІТЕ», яке займається проведенням театралізованих імпрез, заснованих на літературних творах.

Що ж насправді поєднує 24-річну Іванну з Лесею Українкою, як люди відгукуються на її зовнішність, чи має вона родинний зв’язок із Косачами-Драгомановими і хто така «Іванна Яковенко не - Леся» – читайте в ексклюзивному інтерв’ю журналіста 0532.ua Михайла Михайлюка.

Михайло: Почнімо нашу розмову з того, що ви вже неодноразово розповідали в інших інтерв’ю: коли й за яких обставин ваші друзі чи знайомі почали звертати увагу на разючу схожість між вами та Лесею Українкою? Хто був першим, хто це помітив?

Іванна: Я вже говорила раніше, що не було якоїсь конкретної людини, яка першою звернула б на це увагу. І спершу це не було чимось особливим чи важливим. Але згодом ця схожість стала приводом для різних коментарів. Часом навіть доводилося чути, що я «живу чужим життям». Якби це було так, то мені б не завадили маєтки, впливова родина й достатньо коштів на видання власних творів (сміється). Але ні, цього всього в мене немає. І я точно не прагну жити чужим життям.

Та й в принципі єдине, що мене справді пов’язує з Лесею Українкою — це генетичний фактор. Адже, як кажуть, у кожної людини є щонайменше семеро двійників на планеті. Тож я не сумніваюся, що є й інші люди, схожі на Лесю.

Михайло: Але все ж ви найбільш схожі!

Іванна: Я б так не сказала. Просто в один момент це вдалося якось висвітлити, і тому ця тема стала такою резонансною. Мені захотілося заохочувати людей більше цікавитися історією. Щоб молодь сприймала видатних діячів не лише як стереотипні образи з підручників. Наприклад, Тараса Шевченка зазвичай змальовують старим дідом у кожусі, і здається, ніби він жив лише журбою.

Михайло: Але його образ у кожусі — це ж символ народного батька. До того ж цей кожух був дуже дорогим. Насправді ж він одягався, як справжній лондонський денді, і дуже любив гарний одяг.

Іванна: Звичайно! Та й Леся Українка також мала чудовий смак і можливість гарно вдягатися. І це нормально.

Але головна задача полягає в тому, щоб не залишати цих постатей забронзовілими та не зводити їхнє життя до кількох усталених штампів. Адже за їхніми іменами стоять реальні люди, зі своїми почуттями, переживаннями, стосунками з близькими. Ми, звісно, не можемо знати всього напевне. Але, аналізуючи їхні спогади й листи, можемо відтворити, скажімо, їхню присутність разом з нами. І саме така історична реконструкція заохочує людей до вивчення літератури.

Михайло: Це якраз помітно через театралізовані екскурсії, які ви проводите разом із творчою молоддю.

Іванна: Насправді багато хто говорить, що ТО "Ніч в Університеті" - це більше ніж екскурсії, адже вони занурюють нас в сторінки історії, ми ніби проживаємо їх наяву. І люди, які мене там оточували, надихнули на ідею більше розповідати про літературу. Тому, завдяки цим однодумцям, вдалось також створити ще одне літературне обʼєднання.

Михайло: Ви зараз говорите про «СОЛІТЕ»?

Іванна: Так.

Михайло: А чим саме ви там займаєтеся?

Іванна: У «СОЛІТЕ» я пишу сценарії, режисую та виступаю як акторка. Наша діяльність зосереджена на літературі: ми беремо твір автора й запрошуємо самого автора, який виступає як оповідач, а його фантазія оживає наяву. В нас були такі програми як: "Як Старицький зайців ловив", на основі пʼєси Михайла Старицького "За двома зайцями", "Різдвяна ніч", "Осіння меланхолія" на основі новели "Меланхолійний вальс" Ольги Кобилянської, де оповідачками виступає Ольга Кобилянська та Леся Українка. 

Попереду ще багато творчих планів, зокрема хочемо висвітлити твори письменників «Розстріляного відродження», які творили нашу українську історію.

Я добре пам’ятаю свої уроки історії в школі — вони здебільшого зводилися до міжнародної політики, а на культуру залишалося мінімум часу. Вона часто виглядала як щось другорядне, не надто важливе. Можливо, й не таке захопливе, бо навіть викладачам це було не так цікаво.

Хоча уроки літератури мені дуже подобалися. Я не можу сказати, що маю величезну бібліотеку вдома, але читаю багато різних книжок і відкриваю для себе авторів, яких хотілося б популяризувати. Адже саме вони творили нашу історію — культурну історію.

Михайло: Проте не дуже хочеться, щоб про їхню історію були хибні уявлення. Наприклад, багато хто вважає, що через Лесю Українку всі дізналися хто така Олена Пчілка, хоча саме вона була головним «режисером» Лесі — мати не лише підтримувала доньку морально, а й вкладала в її розвиток власні ресурси. 

Іванна: Але, не зважаючи на це, інтерес до Олени Пчілки менш помітний, на відміну від її доньки. Хоча минулого року «Український Парнас» презентував виставку, присвячену Пчілці, де, зокрема, були представлені її зібрані вишиванки. Це був справді цікавий проєкт, де можна було не лише переглянути експозицію, а й послухати лекції на цю тему.

Я знаю, що ви зараз опікуєтеся над встановленням пам’ятника Олені Пчілці, і це надзвичайно важлива ініціатива. Мене здивувало, що досі немає такого пам’ятника в Гадячі, на її батьківщині. 

Михайло: І це справді дуже сумно. Тому до Дня народження Лесі Українки в Полтаві відбулося літературно-музичне дійство, де говорили про творчість геніальної доньки та її величної матері – Олени Пчілки.

Творчий захід це як підтримка національного проєкту по збору коштів на пам’ятник Олені Пчілці в м. Гадяч. До речі, на це дійство тоді приїхали краяни письменниці - працівники редакції «Рідний край». Її свого часу в Гадяцькому земстві очолювала Олена Пчілка, а рік тому газета знову відновила своє існування.

Іванна: Так це взагалі чудово.

Продовжуючи свою думку, хочу сказати, що Олена Пчілка активно спілкувалася з ключовими діячами свого часу, зокрема з Іваном Франком. І можна припустити, що без підтримки її матері популярність Лесі Українки могла б бути значно меншою. 

У той час було багато талановитих жінок-письменниць, наприклад, Грицько Григоренко, про яку нині майже ніхто не знає. Причина проста — вона не мала ні достатніх коштів, ні необхідних зв’язків. Адже в Російській імперії жінкам було вкрай складно видаватися, особливо українською мовою. Без фінансової підтримки й можливостей друку навіть найталановитіший автор залишався невідомим. У випадку Лесі Українки вирішальну роль відіграла родина — і мати, і батько, які, наприклад, надавали фінансування на вихід її творів і поетичних збірок.

Михайло: Говорячи про мистецьку спадщину Лесі Українки, то, безумовно, вона була талановитою письменницею. Її поезія завжди глибоко мене вражала. У ній — і радість, і щастя, і сум, і меланхолія. Це, можливо, віддзеркалює її внутрішні переживання, зокрема ті, що спричинені хворобою.

Пам’ятаю ці її рядки з "Contra spem spero":

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать...

У цьому вірші ніби промовистий образ її життєвого шляху — боротьби, стійкості та внутрішньої сили.

Михайло: А взагалі, хто ваш улюблений поет чи поетеса? Ймовірно, якась поезія Лесі Українки вам особливо близька? Чи ви більше цікавитеся іншими авторами? Просто багато хто може стверджувати, що якщо ви маєте схожість із Лесею Українкою, то нібито вона вам і подобається. Можливо, ви віддаєте перевагу якимось іншим фундаторам мистецтва? 

Іванна: Звичайно, я більше віддаю перевагу іншим письменникам. Я не ідентифікую себе з Лесею Українкою і завжди це підкреслюю. У нас просто схожі риси — зовнішність, можливо, щось у характері. Але ж це як із гороскопами: схожість не означає тотожність. 

Я не можу сказати, що є надто великою поціновувачкою творчості Лесі Українки. Деякі її твори мені подобаються, інші – не дуже. Взагалі, мені ближча лірична поезія, особливо сучасників, але друзі жартома пропонують подарувати мені 15-томник Лесі Українки. Чесно кажучи, мені було б цікаво мати повне зібрання її творів, листів, статей — не для себе, а для колекції. Взагалі я більше захоплююся творчістю письменників розстріляного відродження. А ще дуже подобається Іван Франко — була на кількох виставах за його творами, і це здавалося дуже романтично.

Михайло: О, ви згадали Франка, і я одразу пригадав ці рядки:

Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер…

Іванна: Ви цитуєте саме такий уривок. А мені Франко видається значно глибшою особистістю — так само, як і Леся Українка. У неї чудова інтимна лірика: дуже гарні слова, метафори, порівняння. Шкода, що їх не вивчають у школі. Чому? Ну, можливо, міністерство освіти вважає тему кохання не такою важливою для програми.

Михайло: Іванно, ми з вами вже багато що обговорили, і, чесно кажучи, мені дуже сподобався формат цього інтерв’ю. Обговорювати наших класиків – це моя особлива любов, і мені приємно, що ви теж намагаєтеся їх популяризовувати. Це чудово, що молодь так глибоко цікавиться українською історією та великими постатями. До речі, якраз наступне питання про них. Чи доводилося вам чути закиди, що ви нібито лише користуєтеся своєю схожістю на Лесю Українку і крім неї більше нікого грати не можете?

Іванна: Так, бувало, що люди казали: «Ти нічого не вмієш, нічого не знаєш, нічого не робиш – просто користуєшся своєю зовнішністю, і все дається тобі легко». Мовляв, я лише «граюся» в Лесю Українку. Але ж я і не хочу бути нею... 

Михайло: Іванно, я переконаний, що ви ніколи не прагнули стати точною копією Лесі Українки. Вам просто випало народитися з такою зовнішністю – ви цього не обирали, але тепер це частина вашого життя. Так, вас можна порівнювати з Лесею лише зовні, але ваші погляди на життя, світосприйняття – зовсім інші.

Іванна: Звичайно. Ми, як мінімум, живемо в різних століттях.

Михайло: Ну і на завершення цього інтерв’ю спеціально для наших читачів хочу поставити вам питання – чи справді ви маєте родинний зв’язок із Лесею Українкою? Чутки вже ширяться Україною – мовляв, ви можете бути далекою родичкою з роду Косачів-Драгоманових. Тож розвійте або підтвердьте їх для нас (посміхається).

Іванна: Знаєте, мені самій дуже хотілося б, щоб в мене були якісь дворянські коріння, але це не так. Ми з моєю двоюрідною сестрою нещодавно зайнялися побудовою генеалогічного дерева, і я можу вам впевнено сказати, що жодних дотиків до дворянського коріння в нас немає. Якби вони були, ми б давно про це знали. Та, звісно, уявити можна все, навіть якусь таємничу позашлюбну лінію, що веде до Косачів чи Драгоманових. Хто знає? (сміється) Але це лише фантазії.

Михайло: Тобто офіційно підтверджених фактів немає?

Іванна: Немає. Хоча історія знає чимало прихованих сторінок. Бували ж випадки, коли позашлюбні діти не записувалися в родовід. Тож можна будувати різні теорії та розігрувати уяву. Але факт залишається фактом – документальний родинний зв’язок відсутній.

Нагадаємо про головного українського денді, що любив стильний одяг, жінок і елітний алкоголь - ким насправді був Тарас Шевченко?

Раніше ми також записували інтерв'ю з поетом Михайлом Мерсі, якого порівнюють із легендарним Симоненком. 

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.