Цього дня небайдужі полтавці вшановують пам’ять всесвітньовідомого письменника Володимира Галактіоновича Короленка. Видатний митець пішов із життя у 68 років на свято Різдва. Для родини Короленка цей день був не святковим, а сповненим скорботи через втрату дорогої людини. Проте, не лише для них він був великою постаттю — творчість і слово Короленка знали далеко за межами України.
Наразі його спадок бережуть працівники музею-садиби Короленка. Цьогоріч вони разом із творчим колективом народного театру “На Павленках” вшанували пам’ять митця, представивши сценічну постановку з його життя під назвою “Різдво у Короленка”.
Зала музею була вщент переповнена, що сміливо можна назвати аншлагом. У цих стінах музейники не лише розповідають про твори, побут і біографію письменника. За допомогою акторів, через театралізовані постановки, вони відтворюють образ Короленка, аби полтавці могли вивчати його постать якомога краще. Роль відомого митця виконує актор театру “На Павленках” — Віктор Чернявський.
У рамках заходу місцеві жителі традиційно поклали квіти на могилу письменника, після чого актори перенесли глядачів у різдвяну атмосферу його сімейного життя.
Особливим моментом стала поява “гостя” — знаменитого оперного співака Івана Козловського, який особисто відвідував Короленка. У постановці роль Козловського зіграв соліст Полтавської обласної філармонії — Руслан Христиченко. Разом із колядниками (акторами театру “На Павленках”) він виконав “Щедрий вечір” та “Нова радість стала”. Режисер-постановник театралізованого дійства — Галина Чернявська.
Завершили п'єсу музичні виступи Руслана Христиченка та Віри Олефір, які зачарували гостей своїми голосами.
Цей захід став не лише даниною пам’яті письменнику, а й справжнім культурним святом, яке нагадало глядачам про велич постаті Володимира Короленка. Щоб і для наших читачів нагадати про славетного земляка, журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк з нагоди Дня пам’яті Короленка розповідає про відомого полтавця, чиє ім’я знають у всьому світі.
В оточенні митців
Виконувачка обов’язків директора музею Людмила Ольховська розповідає, що Короленка знали багато видатних особистостей. Зокрема, сам Іван Козловський приходив привітати митця зі святами. Це свідчить про те, що середовище історичних постатей не існувало у вакуумі, адже митці активно спілкувалися між собою.
- На той час Козловському було лише 20 років, адже він народився у 1900 році. Під час служби у війську в Полтаві, він виступав в одному з полтавських театрів, демонструючи свої пісенні таланти. Більше того, Козловський організував серед своїх товаришів-артистів колектив колядників і щедрувальників, із якими вирішив завітати до Короленка.
За спогадами Козловського, вдома у Короленка тоді були його дружина та дві дочки. Родина перебувала у доволі скрутному становищі, як і більшість людей у ті часи. Короленко принципово відмовлявся від допомоги та пенсій, які йому пропонувала радянська влада, бо усвідомлював, що прийняття цих коштів означатиме залежність і вимушене підпорядкування. Він відверто заявляв: "У вас, можливо, у столицях цього не видно, але у нас ті руки, що годують літературу й журналістику, водночас розстрілюють своїх співробітників".
- Короленко мав широке коло знайомств серед музикантів, зокрема листувався з Миколою Лисенком. Ця частина його життя ще недостатньо вивчена, і було б корисно залучити молодь для популяризації його культурної спадщини.
Вічний спочинок біля рідного дому
День пам’яті Володимира Короленка щороку відзначається покладанням квітів на його могилу, яка розташована неподалік будинку письменника. Раніше Короленко був похований на міському кладовищі, але у 1936 році його перепоховали ближче до помешкання, яке згодом стало музеєм.
- Вже 46-й рік я розповідаю історію перепоховання Короленка, адже це не автентична могила у парку Перемоги. Він спочатку був похований на міському цвинтарі, але, внаслідок закриття центрального кладовища, Володимира Галактіоновича перепоховали ближче до свого помешкання. Раніше там стояв інший пам’ятник, а сам парк називався парком імені Франка, бо Друга світова ще не почалася", — зазначає пані Людмила.
Через 19 років після смерті Володимира Короленка у засвіти відходить і його дружина — Євдокія Івановська. Її поховали поруч із чоловіком.
- Під цим пам’ятником дві могили, але про це знають не всі.
У 1962 році до музею привезли брилу з коростенського граніту з Житомирщини — місця, де народився Короленко. Пам’ятник створили Лев Вайнгорт і Віталій Пасічний, а барельєф — скульпторка Надія Крандієвська. У такому вигляді меморіал зберігся й донині, і кожен охочий може підійти, щоб вшанувати пам’ять письменника.
“Відтворили образ Короленка”: креативний підхід до пізнання митця
- До Дня пам’яті Володимира Галактіоновича ми завжди готуємо літературно-музичну композицію силами співробітників музею. Та нам особливо приємно, коли до цієї місії — нести слово Короленка — долучаються полтавські митці.
Працівники музею вже не перший рік співпрацюють із народним театром “На Павленках”. Спершу обговорювали ідеї постановки таких творів Короленка, як «Діти під землею» чи «Сліпий музикант». Однак вирішили піти іншим шляхом — показувати не твори, а життєвий шлях письменника. Тому спільно з акторами театру музейники відтворюють золоті сторінки біографії Короленка.
- Ми хочемо, щоб люди знали, хто такий Короленко. Книжки можна прочитати, але повністю відчути його постать допомагає глибоке знання біографії. А життя в Короленка було справді неординарне. Він прожив 68 років, народившись у часи, коли ще не було скасоване кріпосне право. Володимир Галактіонович став свідком епохальних змін: пережив правління кількох російських царів — Миколи І, Олександра ІІ, Олександра ІІІ, а також Миколи ІІ. Його життя охопило часи Російської імперії, до складу якої входила й Україна, а також Царство Польське й Фінляндія. Короленко застав уряди Керенського, Львова-Анохіна, дожив до революційної епохи Леніна. І все це — лише за 68 років життя.
Життєва трагедія Короленка
Можливо, ви запитаєте: чи встиг Короленко багато зробити за такий короткий період життя? Відповідь не однозначна, адже його життя було сповнене мрій і великих планів. Наприкінці свого шляху він зіткнувся з особистою трагедією. Вона проявлялася у розхитуванні основи імперської державності, бо Короленко виступав за свободу і самовизначення всіх націй і народів, що входили до складу імперії.
- Письменник мріяв про щось подібне до Сполучених Штатів Америки: систему, де кожен "штат" мав би свої закони, мову та свободи. Однак, коли до влади прийшли більшовики, Короленко був вражений, оскільки зрозумів, що новий режим виявився не кращим за імперську владу, і це стало для нього глибоким розчаруванням.
Часто Володимира Галактіоновича згадують через твір у прозі "Вогники". У ньому письменник говорить, що попереду завжди є світло, до якого варто йти, долаючи труднощі.
- Але коли його запитували, де ж ті "вогники" надії, він відповідав: "Можливо, без наших зусиль було б ще гірше". Цей романтичний оптимізм ґрунтувався на вірі в силу слова – як вимовленого, так і друкованого. Короленко вважав, що через літературу та духовне виховання можна змінювати людей, пробуджувати в них прагнення до кращого, - підсумувала Людмила Ольховська.
Водночас він залишався скептичним щодо бюрократії та чиновницьких структур, не покладаючи на них жодних надій. Його переконання будувалися на особистій відповідальності та силі морального впливу.
Раніше ми писали про те, яку роль в історії Полтави відіграв відомий письменник та правозахисник.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.