У Полтаві за провул. Шевченка, 5А працює Центр адаптації для безпритульних та звільнених з місць позбавлення волі БО «Світло надії», який надає прихисток і допомогу різним соціальним групам населення. Наразі тут проживає тридцять п'ять людей. За словами керівниці Центру пані Марини, переважну більшість осіб у закладі складають безпритульні, переселенці та колишні ув’язнені. Серед них є і Світлана Санжарова. Жінка потрапила до Центру адаптації у березні 2020 року після відбування покарання у Божковській виправній колонії, що на Полтавщині.
У в'язницю пані Світлана потрапила 2015-го року та відбувала покарання за крадіжку. Однак, за її словами, ніякого відношення до злочину вона не мала, а за ґрати вирішила сісти замість своєї доньки.
-У стані алкогольного сп’яніння хлопець моєї доньки подарував їй смартфон, а на ранок забув про це. Чоловік звернувся до поліції та написав заяву про крадіжку. Справа взяла оберт. Забрати заяву чоловік вже не зміг, адже правоохоронці вже відкрили кримінальне провадження. Тоді я вирішила взяти провину на себе, щоб не посадили мою доньку, — поділилася Світлана Санжарова, клієнтка Центру адаптації для безпритульних та звільнених з місць позбавлення волі БО "Світло надії".
Пані Світлана родом з тимчасово окупованого Лисичанську Луганської області. Тому після відбування покарання в колонії — повертатися не мала куди. Після початку повномасштабного вторгнення окупанти неодноразово «бомбили» місто, винищуючи все на своєму шляху. На питання журналіста, чи відомо, в якому стані знаходиться помешкання жінки, та відповіла, що, воно, ймовірно, перетворилося на руїни.
Зруйнований ворогом Лисичанськ. Фото з відкритих джерел
-У Центрі адаптації я познайомилася зі своїм земляком з Лисичанська. Там на той час ще проживала його мати, яка надсилала йому світлини повністю зруйнованого міста. Через це я і подумала, що, мабуть, мого будинку більше немає, а повертатися мені, власне кажучи, нікуди, - говорить жінка.
У Центрі пані Світлана проживає в комфортних умовах і намагається у своїй кімнаті створювати невеликий домашній затишок. Ну, а маленьке чотирилапе створіння, на прізвисько Боцман, цьому активно сприяє, бо додає спокійної атмосфери.
-Усі клієнти центру проживають у досить непоганих умовах: люди знаходяться в теплих кімнатах, тут можна прийняти гарячий душ, вони мають постійне триразове харчування та безкоштовні ліки першої необхідності. Також ми маємо склад одягу на будь-який сезон, який, завдяки небайдужим громадянам, поповнюємо для наших клієнтів. Тобто у людей є все, що потрібно для старту. Надалі працюємо з ними, щоб допомогти адаптуватися у суспільстві, - говорить Марина Переверзева, керівниця Центру адаптації для безпритульних та звільнених з місць позбавлення волі БО «Світло надії».
Жінка говорить, що завдяки Центру змогла адаптуватися, знайти нових друзів, та, зокрема, коханого чоловіка, який також проживає в Центрі й працює будівельником. Пані Світлана розповідає, що дізналася про заклад від волонтерів, які приїжджали до неї в колонію й розповідали про можливість у разі відсутнього помешкання або документів звернутися саме сюди.
–Якщо люди звільняються з місць позбавлення волі і їм немає куди йти,то зазвичай фахівці колонії звертаються до нас. Потім людей перенаправляють вже до Центру або ми допомагаємо їм приїхати сюди. Тут вони проживають, поки проходять соціальну та психологічну адаптацію. У разі необхідності, їм допомагають у відновлені документів та працевлаштуванні, - говорить Юлія Бардиш, PR-менеджерка БО «Світло надії».
Вже тут працівники центру адаптації «Світло надії» відновили жінці втрачені документи, надали їй роботу, забезпечили житлом та, врешті-решт, допомогли соціалізуватися до життя після трагічного минулого. Крім того, волонтери беруть активну участь у пошуках дітей пані Світлани. Відомо, що її син зараз на війні, боронить Україну. Він проходить службу в розвідці одного з батальйонів, а дві дочки раніше перебували в Лисичанську. Їхня доля тепер — поки не відома.
Наразі пані Світлана працює на кухні центру адаптації “Світло надії” та готує їжу на весь заклад. Жінка задоволена своєю роботою та разом з адміністрацією закладу намагається хоч якось вирішувати його побутові проблеми. Серед них — поламаний дах, який уже давно потребує капітального ремонту. Жінка говорить, що під час великих дощів її робоче місце на кухні перетворюється на суцільну “Венецію” й затоплює весь простір. Щоб уникнути “потопу”, постійно розставляє відра по тих місцях, де протікає поверхня. Це все триває вже більше ніж пів року. Мешканці центру скаржаться, що через дах вода потрапляє навіть у сусідні кімнати й залишає за собою мокру підлогу й “пам'ятні” відбитки на стелі.
Адміністрація закладу робить все необхідне зі свого боку, щоб забезпечити комфортне життя мешканцям центру. Через це неодноразово звертається до різних установ з проханням виділити кошти на капітальний ремонт даху. Питання — чи знайдуться гроші на розв'язання цієї проблеми — досі залишається відкритим.
Жінка говорить, що попри всі перипетії її життя в Центрі змінилося на краще. За її словами, заклад знову навчив вірити в себе, щоб навіть у свої п'ятдесят сім років продовжувати досягати закладені цілі. Серед них — придбати окреме житло. Жінка дуже хоче мати власне помешкання, щоб обладнати там свій домашній простір. Тому на реалізацію даної цілі збирає кошти разом зі своїм коханим чоловіком.
-Збираємо потроху гроші, щоб десь придбати невелику домівку. Хочеться комфорт створити домашній. Ціни зараз дуже великі. Наразі ми таких коштів ще не маємо, але з часом мрія повинна здійснитися, - говорить жінка.
Наостанок пані Світлана поділилася, що попри те, що Лисичанськ майже вщент зруйнований, її все одно тягне до рідного краю, в якому пройшли роки щасливого дитинства. Однак, зважаючи на це все, для себе вже вирішила точно — буде залишатися в Полтаві, тому що подобаються люди і місто.
Нагадаємо, ми раніше писали про життєву історію переселенки, яка через війну втратила свій будинок в Луганській області і разом із родиною живе у полтавському дитячому садочку.
Стежте за усіма новинами у нашому Telegram.