Сьогодні Міжнародний день медичних сестер. Важливість їхньої професії важко переоцінити. Адже саме медичні сестри є першими помічницями лікарів, саме вони самовіддано виходжують пацієнтів і від їхньої майстерності значною мірою залежить успіх лікування.
З початком повномасштабної війни значна частина сестер виїхали за кордон і тому кожна сестричка, котра лишилася на своєму робочому місці в Україні – безумовно героїня. Напередодні свята ми завітали до лікарень Полтави і поспілкувалися з медичними сестрами.
«ВІД МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ЗАЛЕЖИТЬ АТМОСФЕРА В ОПЕРАЦІЙНІЙ»
Так вважає операційна медична сестра хірургічного відділення №2 КП «2-а МКЛ ПМР» Марія Єфіменко:
- До Полтави я приїхала з Сєверодонецька рік тому. Відтоді Полтава - це моє рідне місто. Став рідним і колектив КП «2-а МКЛ ПМР». Зі мною ділилися досвідом колеги і просто по-людські підтримували, за що я надзвичайно усім вдячна. Загалом, у медицині я трохи більше трьох років. Починала у різних відділеннях - травматологічному та онкологічному, потім стала операційною сестрою.
Чи складно працювати у операційній? Так, складно. Ти маєш вивчити багато чого: інструментарій, обладнання. Ти повинна підготувати операційну і знайти контакт з хірургами. Адже у кожного з них свої вимоги, манера ведення операції тощо. Але саме від медичної сестри залежить загальна атмосфера в операційній.
Щодня відбувається по кілька операцій, особливо в ургентні дні. Весь час ти стоїш на місці, це фізично важка професія. Однак, ти розумієш, наскільки вона важлива – коли людина одужує, життя врятоване.
«МЕДИЧНОЮ СЕСТРОЮ СТАЛА ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ»
Віта Пометун медичною сестрою працює вже тридцять років. В КП «2 – а МКЛ ПМР» - з 1998 року. Спершу була хірургічною медичною сестрою. Потім масажисткою, інструктором в кабінеті ЛФК:
- Після школи вступила до медичного училища, де навчалася з 1993 по 1998 рік. Рішення стати медичною сестрою було моїм свідомим вибором, мені завжди подобалося допомагати людям. А бачити, як хвора людина одужує з твоєю допомогою – це справжнє диво. І навпаки, найважче, якщо не вдалося її врятувати.
Зараз я виконую масаж та є інструктором з лікувальної фізкультури. Ходжу у різні відділення і допомагаю усім, хто цього потребує. Мені довелося опанувати ці навички, окрім того, що я вже вміла, було цікаво спробувати щось нове.
Для мене важливо знаходити спільну мову з пацієнтами. В лікарню люди приходять зі своїми проблемами, стресами. А позитивне налаштування – запорука для одужання. Намагаюся «розговорити» їх. І приємно, коли буквально на твоїх очах людина починає «відтавати», розслабляється, на мить забуває про проблеми. У кожної медсестри мають бути не лише золоті руки. Медична сестра має бути деякою мірою психологом.
Директор КП "2-а МКЛ ПМР", професор Максим Дудченко так сказав про роботу медичних сестер:
"На медичних сестрах велика відповідальність і водночас - величезне навантаження. З початком повномасштабного вторгнення багато кваліфікованих та досвідчених сестер виїхали за кордон. Тому ми надзвичайно вдячні кожній з тих, хто лишається в Україні.
Працюють наші медичні сестри та молодші медичні сестри самовіддано. Вони, за потреби, виходять на чергування і у свята, і у вихідні. Трудяться заради здоров'я пацієнтів та нашої перемоги. Шановні медичні сестри! З нагоди свята бажаю вам та вашим рідним здоров'я, невичерпної енергії, доброти, любові а головне – миру!
«ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ – МОЄ ПЕРШЕ І ЄДИНЕ МІСЦЕ РОБОТИ, МІЙ ДРУГИЙ ДІМ»
Сестра медична палатна відділення педіатрії №1 КП «Дитяча міська лікарня Полтавської міської ради» Тетяна Сіліонова прийшла в медицину не випадково. З дитинства знала: існує дві найгуманніші професії: лікар або вчитель.
- Зрештою, вступила до медичного училища, яке закінчила у 1994 році. І одразу після випускного, 1 квітня 1994 року, я прийшла працювати у нашу лікарню, де працюю і по сьогодні. У мене один-єдиний запис в трудовій книзі. Наступного року буде ювілей – тридцять років моєї трудової діяльності у рідній лікарні. Без перебільшення скажу: "Це - мій другий дім!". Для мене тут всі рідні - і колеги, і керівництво. Мені в радість все. У нас своя специфіка. Бо наші пацієнти – діти. А окрім дітей потрібно знаходити спільну мову і з батьками. Вони до нас потрапляють схвильовані, адже діти – найдорожче, що в нас є. Тому буває так: заспокоюєш всіх по черзі: маму, тата, бабусів та дідусів. І головне – дитинку. Намагаєшся зробити все, аби полегшити стан малюка. У тебе має бути дуже велика витримка, ти не маєш права показувати свій поганий настрій, витривалість має бути неабияка, і фізична і моральна.
Відколи почалося повномасштабне вторгнення, до нас потрапляло багато дітей з регіонів, охоплених війною. Мене вразили матусі. Ми бачили великі приклади мужності. З якою гідністю тримаються наші українки!
Пам’ятаю перші кроки в медицині, була гарна практика, я пройшла багато відділень, у мене не було ніякого страху. Добре пам’ятаю: пропрацювала п’ять чергувань, і на шосте чергування працювала сама. Потрапив до нас хлопчик, якому терміново треба було надавати допомогу і мені це вдалося!
Непросто було, коли почалася пандемія коронавірусу. Не знали, до чого очікувати, потужно готувалися. Потім пішов потік пацієнтів і ми просто виконувати роботу. Я була впевнена в собі. Колектив наш був згуртований і спрацювали ми добре. Всі діти одужали.
В Міжнародний день медичної сестри бажаю всім українцям, усім колегам єдиного - перемоги. Перемоги, і все інше ми здолаємо!
«НАЙБІЛЬША РАДІСТЬ – ВРЯТУВАТИ ДИТИНУ. МИ ВСЕ ПРОПУСКАЄМО ЧЕРЕЗ СЕБЕ»
Cтарша медична сестра відділення анестезіології та інтенсивної терапії КП «Дитяча міська лікарня Полтавської міської ради» Ольга Лукашенко каже, що обирала професію, керуючись двома принципами: хотіла допомагати людям і працювати з дітьми:
- У цій лікарні я працюю з 1988 року. Спершу починала на посаді санітарки. У 1993 році закінчила медичне училище і стала медичною сестрою. З 2015 року – старша медична сестра. ВАІТ - це моє рідне відділення, якщо можна так сказати. У нас дуже згуртований колектив. Є сестри, котрі більше п’ятнадцяти років працюють, є молоді. Але всі дуже віддані професії. Іншої роботи ми собі не уявляємо.
Сестра реанімаційного відділення, сестра-анестезист – це найвища кваліфікація. Ми виконуємо найскладніші маніпуляції, постійно навчаємося новому. Йдемо в ногу з розвитком медицини. Обладнання, методи лікування – в межах своєї компетенції ми вивчаємо.
Важливий також рівень комунікації. Між сестрами та лікарями, сестрами і молодшими сестрами. Наша майстерність доведена до рівня поглядів. Все відлагоджено до секунди, працюємо як годинник. Це дуже важливо у екстремальних ситуаціях, коли іноді все вирішують хвилини.
Найбільший біль – коли не вдається врятувати життя. Від цього абстрагуватися неможливо, ми все одно це пропускаємо крізь себе. Але ми мусимо себе опанувати, зробити все можливе, аби підтримати батьків у таких ситуаціях.
Найбільша радість – коли рятуємо маленьких пацієнтів і вони на очах одужують, стан їхній покращується. Ми докладаємо усіх зусиль, аби врятувати якомога більше діток.
У день професійного свята бажаю усім колегами плекати в серці любов до ближнього. Доки вона існує – існує людство. Бажаю професійного росту, здоров’я, благополуччя і миру!
Директор КП «Дитяча міська лікарня Полтавської міської ради» Лариса Савченко розповіла: у колективі трудиться 258 медичних сестер. І тут точно немає жодної "випадкової" людини:
"В будь-якому лікувальному закладі працювати добре можуть лише люди, закохані у професію. У дитячому лікувальному закладі - тим більше. Наші медсестри - найкращі. Неодноразово вони доводили це на численних всеукраїнських конкурсах, де виборювали перші місця. Переконана: цю відповідальну професію можна обрати тільки за покликанням. Наші медичні сестри дійсно янголи-охоронці для пацієнтів і опора для лікарів! Шановні колеги! Бажаю вам міцного здоров‘я, терпіння радості від кожного дня! Але найголовніше - перемоги та миру!