Здавніх - давен у народі особливо шанували Пресвяту Богородицю. У будь-яких бідах та життєвих перипетіях багато віків поспіль християни звертаються до неї. Існує легенда, що апостол – євангеліст Лука написав лик пречистої на дошці столу, за яким відбувалася трапеза Святого Сімейства. Особисто Діва Марія благословила той образ словами: «Благодать Народженого від Мене і Моя буде з цією іконою». Це був Першообраз Богоматері, створений для молитовного поклоніння християн. Це була перша у світі ікона. Відтоді чимало їх з’явилося з-під пензля іконописців. А деякі образи стали чудотворними.
Багато таких святинь ( і широковідомих і місцевошанованих) у дореволюційні часи було і в нас, на Полтавщині. До наших днів дійшло кілька. Це, зокрема, Козельщинська ікона Божої матері (нині знаходиться у Козельщинській обителі); Горбанівська ікона (що перебуває у Свято-Макаріївському соборі Полтави); образ «Упованіє всех концов земли» (з Хресто-Воздвиженського монастиря). Є серед Богородичних полтавських святинь Будищанська ( Пушкарівська) ікона. Про них – у нашій публікації.
ГОРБАНІВСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА
Горбанівська ікона – велика реліквія Полтавщини. За винятком порівняно невеликого відрізка часу (в 1949-1962 роках образ знаходився в Преображенському соборі, який був тоді кафедральним), святиня постійно перебувала і перебуває зараз в Макаріївському храмі.
Образ Богоматері було знайдено у передмісті Полтави у першій чверті 18 століття, невдовзі після Північної війни. За легендою, козак Горбань косив траву і відчув, як коса зачепилася за щось і зламалася. Нахилившись, чоловік побачив понівечену іконку, з ока Діви Марії котилася сльоза, а краї образка були обрізані.
За типом іконописного зображення Горбанівська ікона виявилася списком Корсунської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. На пожертви віруючих і турботами священика Євтихія Павловського в 1818 році був побудований кам’яний храм на честь Горбанівської ікони Божої Матері, а сама ікона прикрашена коштовностями. Неподалік від храму відкрилося цілюще джерело, яке існує і понині. Побожні полтавчани кілька років тому відновили над джерелом невелику капличку. Чудеса і зцілення від ікони ретельно перевірялися і записувалися в церковну книгу. Щорічно 13 липня у Полтаві урочисто відзначають свято на честь Горбанівської ікони Божої Матері. Цього дня проходить Хресна хода і молебінь біля джерела.
До Горбанівської Богоматері звертаються у тяжкі хвилини, коли потрібне зцілення від хвороб. Як вже було сказано, нині вона перебуває у Полтавському Свято – Макарівському храмі.
БУДИЩАНСЬКА ( ПУШКАРІВСЬКА) ІКОНА
Історія Будищанської (Пушкарівської) ікони сягає 18 століття. Згідно з усними переказами, її знайшли за 3 версти від Полтави, у безлюдній місцевості, що належала полтавському полковнику Мартинові Пушкарю. Сталося це невдовзі після Полтавської баталії. Святиня була в надзвичайно занедбаному стані.
Пізніше на місці, де знайшли святиню, виник Вознесенський жіночий монастир. Упродовжйого існування, Будищанська (Пушкарівська) ікона являлась головним оберегом обителі, і славилася численними зціленнями та дивами.
Згодом святиня, заневідомих обставин, потрапила на диканську землю, а саме - до Великобудищанського монастиря. Відбулося це, ймовірно, у кінці 80-х років 18 ст., коли сестри Вознесенського монастиря переходили до Великобудищанського. На новому місці дива біля ікони продовжувалися. Випадки ці ретельно перевіряли та фіксували у спеціальній книзі.
Від часу переведення Великобудищанського монастиря до Писарівщини, головну монастирську святиню розмістили у новооблаштованому Успенському соборному храмі.
Восени 1922 року Великобудищанську обитель остаточно закрили, святині спаплюжили. Чудотворну ікону безбожники, практично, не чіпали. Принаймні, дозволили ігумені Митрофанії (Новіковій) винести її із храму і зберігати у себе. Забрали лише коштовну ризу .
Від 1922 року Будищанська (Пушкарівська) святиня перебувала у монастирському Матвіївському скиту, що став прихистком сестер. Гірка доля спіткала його насельниць, однак ікону вони теж змогли зберегти.
Після арешту у 1939 останнього скитського священика о. Іоанна (Андрієвського), святиню переховувала послушниця Євдокія Іванівна Ніколаєнко. Після багатьох подорожей і переходу з рук в руки, 2002 року образ урочисто прибув до Полтави, у Свято-Макаріївському храм. Відтоді і аж до початку 2009 го він знаходився у домовій церкві архієрейського будинку. Після облаштування у Пушкарівській Свято-Вознесенській церкві спеціального кіоту для ікони, вона, нарешті, повернулася на місце свого колишнього обретіння.
Про цю ікону чомусь мало знають. А тим не менш вона важається дуже потужною серед вірян. Знаходиться у Свято – Вознесенській церкві Полтави ( мікрорайон Половки).
КОЗЕЛЬЩИНСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ
Напевно, одна з найвідоміших в Україні православних святинь. Овіяний легендами образ.
«Неможливою і фантастичною» називають наші прагматичні сучасники історію однієї з найбільших православних святинь України - Козельщинську ікону Божої матері. Це-ікона, що творить дива…
Ось уже кілька століть поспіль для одних вона - красива легенда, для інших-прояв реальної дії надприродних сил . Сучасна наука, якими б темпами вона не розвивалася, і які дивовижні відкриття не дарувала людству, не може пояснити явище чудесного впливу на людину ікон. А випадків зцілень біля образів-сотні тисяч. До таких див належить і ікона Козельщинської Божої матері. Про неї ми вже писали велику публікацію, яку можна почитати за посиланням.
"УПОВАННЯ ВСІХ КІНЦІВ ЗЕМЛІ»
На початку 19 сторіччя у Хресто Воздвиженському монастирі служив інок Данило Московченко. Будучи талановитим іконописцем, він одного разу написав образ діви Марії фарбою прямо на стіні, і підписав його так: «Дева Мариамъ. Упование всехъ концевъ земли.»
Це було у1821 році. Пізніше Данило вирушив у Києво – Печерську лавру, і там помер.
А ікона лишилася на стіні монастиря. Хоча її неодноразово намагалися забілювати чи фарбувати. Однак, ставалося диво: святий образ щоразу знову проступав.
У 1923 році монастир було закрито. Всі будівлі пошкоджено чи зруйновано. Саму ікону розбили до цегли.
Але лишився список – ікону, котра була келійною у священномученика Василя Зеленцова, єпископа Прилукського. Однак, ким і коли було виконано цю роботу – досі невідомо.
Однак, список невдовзі почав славитися дивами. В роки лихоліть його берегли полтавчани, передаючи з рук в руки. І лише на початку 90 років ікона знову опинилася у рідному монастирі, де перебуває і досі.
За матеріалами відкритих джерел
Читайте також: Мгарський монастир відзначив 400 річницю від дня заснування