За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір’ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів. Обов’язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству – від наведення ладу в хаті та обійсті до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі.
Традиції та звичаї – Святвечір
За день до Різдва, 6 січня за новим стилем, господарі до світанку починали готувати кутю, а також узвар, які вважалися Божої їжею. Приготування Божої їжі велося з дотриманням старовинного українського ритуалу. Дрова в печі укладали по-особливому, а запалювали «живим» вогнем – іскрою від кресала або тертя двох деревинок, які пізніше замінили сірниками. Воду для їжі використовували «непочату», тобто набрану до світанку. Так само «до світла» потрібно було спекти книш, який замішувався як звичайний хліб, але з невеликим хлібцем зверху, який називали душею. Цей хлібець призначався душам померлих родичів. Після книша ставили в піч пісні пироги. Потім готувалися на непочатій воді в новому посуді інші пісні страви. На святковому столі в Святвечір мали стояти дванадцять пісних страв.
Готову пшеницю для Куті діставали з печі і додавали до неї горіхи, родзинки, мак і мед. Пшениця символізувала вічне життя, мед – щастя Святих на Небесах. Узвар варили на досвітній воді із сухофруктів – сушених яблук, слив, груш, вишень. Вся Божа їжа повинна бути готова до сходу сонця.
На світанку, з першими променями сонця, що сходить, господарі відкривали всі двері в будинку, в господарських будівлях, відкривали ворота у двір, щоб впустити в своє оселі достаток, добробут та хороший урожай. Свяченим маком обсипали худобу та іншу живність, а також комори й погреба, щоб захистити господарство від злих сил. Коли все було готове до свята, вносили в хату «Святки» – ритуальні символи прийдешніх свят. За ними вирушали в клуню батько зі старшим сином. Батько ніс «непочату» воду, а його син тримав у руці три колоски. У стодолі господар окропляв принесеної водою заготовлені з осені в’язанки з сіном і Рай-Дідуха й читав молитви, дякуючи Богові за даний в минулому році врожай і просячи гарного врожаю, достатку і здоров’я у наступному році.
Взявши Дідуха й більшу в’язанку сіна, батько з сином несли їх у хату. На порозі їх зустрічала господиня, тримаючи в руках книш та запалену свічку. Дідуха встановлювали у Святому кутку – покуті, а сіном встеляли стіл і підлогу в хаті. Діти з радістю каталися по запашному сіні на підлозі – цей ритуал сприяв тому, щоб у дворі було багато живності.