Головний редактор видання "Цензор.нет" Юрій Бутусов у Сєвєродонецьку записав інтерв'ю із бійцем із Полтави на псевдо "Айкос". Хлопець, який до початку повномасштабної війни не мав жодного військового досвіду, пішов добровольцем до "Легіону Свободи", навчився стріляти і разом із побратимами знищувати ворогів. Наводимо вам уривки із інтерв'ю земляка.
- Станіслав, 20-річний житель Полтави... Недавно став командиром відділення. Це сталося при трагічних обставинах не за моїм бажанням… Я приїхав сюди захищати свою країну.
- Приїхав в Київ на початку лютого, жити, працювати, міняти свій образ життя, але потім сталося так, що розпочалася війна і прожив я в Києві приблизно місяць. Почалася війна – я пішов одразу, я хотів піти у тероборону, хотів піти у військкомати, але там все було переповнене, все було забите. Мені казали або Ми вам перетелефонуємо, або чекайте, або взагалі додзвонитися було неможливо.
- Мені запропонував мій товариш піти в тероборону. Я не знав, що це буде саме «Свобода». Ми пішли записалися до «Свободи». Через три або чотири дні я підписав зі «Свободою» контракт. Потім через декілька днів я поїхав на першу зачистку, на перший свій бойовий виїзд. Ми приїхали туди і нам сказали, що орки від нас на відстані вісьмох кілометрів.
- Я ніколи не хотів служити в армії, ніколи не планував. Але коли ці недобрі люди прийшли на нашу землю і почали конкретно вже нагліти і вбивати наших людей, жінок і всіх інших жителів, в мене просто урвався терпець.
- Звикнути неможливо, але в якійсь мірі можливо. В якійсь мірі ти звикаєш до цих перестрілок. Воно все дуже небезпечно. Кожну хвилину ти можеш втратити життя, навіть цього не очікуючи. Навіть зараз ми записуємо це інтерв’ю і воно може обірватися у будь-яку секунду. Але така доля, зробити із цим нічого не можливо. І ми прийшли сюди робите все можливе, щоб наші жителі та всі інші жили в Україні безпечно, радісно, щасливо
- Я не можу це назвати великим досвідом. Це невеликий досвід. У мене були дуже великі бої, дуже тяжкі бої. У мене пулі біля вух літали. У мене є навіть трофейна пуля, яка призначалася мені, але через те, що вони промазали, я лишився живий.
- Я бачив їх в приціл більше сотні разів. Вбивати – вбивав не однократно. Не одного, а може навіть більше десятка орків я лічно вбив. Зі своїми побратимами ми вбили десь приблизно взвод.
- Це було тут у перший день, як ми тільки заїхали в Сєвєродонецьк після Лисичанська. Ми заходимо на будівлю, на нашу позицію. Ми пробули на позиції рівно сорок хвилин, не встигли навіть зрозуміти, що це за будівля, що де знаходиться. Встигли тільки поскидати рюкзаки, перевести дух і через сорок хвилин стався перший бій. Вони полізли до нас лоб в лоб, втратили з семи людей п’ять. Наступного дня вони вирішили приїхати до нас маршруткою. Як люди звичайні їздять на роботу, додому та по інших справах. Також зазнали значних втрат. Я особисто вбив їхнього кулеметника, який насипав нам так, що ми не могли просто підняти голови. Нам довелося просити сусідню позицію, щоб вони перевели вогонь на себе, щоб ми могли дати сильний відпір.
Через буквально декілька годин після другого бою вони приїхали ще однією «газелькою», вже евакуатором, щоб забрати свою маршрутку. І їм це не вдалося. Ми їх розстріляли. Ми їм показали, що українці: любий хлопець із двору – це справжній воїн!
Потім було декілька днів тиші. Вони вирішили відправити розвідгрупу у складі трьох чоловік на машині. Серед них був лейтенант. Він був розвідником і у його військовому квитку було написано, що він допитувач. Я більше ніж впевнений, що він наших хлопців катував, яких брали у полон, заради того, щоб дізнатися якусь інформацію. Але більше він цього робити не буде. Він покараний…
- Мені дали автомат, показали як стріляти, показали, як цілитися. Показали, як його розбирати, як його заряджати. Із приводу стрільби – я взагалі не думав, що я вмію стріляти... Бували моменти, коли я приходив до сусідів на позицію. Вони кажуть: «Ти Айкос?» - «Я» - «Ми про тебе так багато чули, ти просто кіборг-убійца, стрілок нічого собі!» Я так не вважаю. Я такий самий, як усі інші. Просто намагаюся вижати із себе усі соки, щоб получився дуже гарний і позитивний результат.
- Війна навчила мене жити. Завдяки війні я зрозумів, що я дійсно хочу жити. Війна навчила мене бути серйозним, зробила більш дисциплінованим, більш стресостійким. Зробила з пацана чоловіка.
- Самі негативні емоції тут я отримав, коли приїхали нас «розбирати» з танка. І осколком ранило мого товариша, бойового побратима, мого командира... Він помер кілька днів тому. Я дізнався про це учора...
- Найбільший страх теж відчув учора. Був на сусідній позицій і танк почав "розбирати" той будинок кімнату за кімнатою. Коли по тобі працює танк, ти розумієш, що у будь-який момент це може прилетіти в тебе. І твоє життя закінчиться. Ти не думаєш взагалі ні про що – ти вже попрощався зі своїми близькими, родичами.
До всього іншого вже звик. Ну прилетіло - і прилетіло, постріляли - і постріляли.
Нагадаємо, раніше бійці-розвідники записали звернення до жителів Полтави.
Щоб оперативно стежити за нашими новинами, підписуйтеся на наш Telegram.