СНІД – інфекційна хвороба, що характеризується переважним ураженням імунної системи. Вона швидко поширюється планетою. Збудником є Т-лімфотропний ретровірус III типу (або ВІ – вірус імунодефіциту людини).
Джерелом інфекції є хвора людина і вірусоносій, які заразні впродовж усього життя.
Передача збудника здійснюється різними шляхами:
- при статевому контакті та штучному заплідненні;
- при переливанні крові;
- від вагітних, які мають вірус, через плаценту до плода.
Повітряно-крапельний та побутовий шляхи передачі вірусу не доведені.
Серед онкологічних проявів при СНІДі переважає саркома Капоші, але зустрічаються також лімфоми мозку та деякі інші типи пухлин.
У світі вже нараховується близько 10 мільйонів інфікованих. Кількість хворих на СНІД складає 10-20% від числа інфікованих.
Інкубаційний період коливається від кількох тижнів до 5-8 років. Вважають, що на одного хворого на СНІД припадає до 300 вірусоносіїв. Тільки 1/3 інфікованих починають хворіти протягом найближчих 5 років спостереження.
СНІД виявляється у вигляді таких симптомів і синдромів: погане загальне самопочуття, втрата маси тіла і апетиту, діарея, схуднення, субфебрилітет, різка слабкість, генералізована лімфаденопатія, гепатоспленомегалія, різноманітні висипки, дуже висока ШОЕ. Всі хворі з такими симптомами можуть вважатися підозрілими на СНІД, якщо не вдається встановити інших переконливих причин захворювання.
Для дітей, хворих на СНІД, характерною є висока частота тяжких бактеріальних інфекцій із розвитком сепсису, пневмонії, менінгіту, абсцесів, синуїту, отиту.
Згідно з класифікацією ВООЗ (1985), клінічна картина СНІДу включає 3 великих і 6 малих симптомів. До великих належать: втрата маси тіла на 10% і більше, діарея з тривалістю понад 1 місяць, гарячка понад 1 місяць. Малі симптоми: постійний кашель, що продовжується понад 1 місяць; генералізований дерматит зі свербінням; повторний оперізуючий герпес; ротоглотковий кандидоз; хронічна прогресуюча або десимінована форми простого герпесу; генералізована лімфаденопатія.
При підозрі на СНІД для уточнення діагнозу необхідно взяти кров для дослідження на антитіла до вірусу і доставити в лабораторію в холодильнику або ізотермічному контейнері не пізніше, ніж через 2 доби після взяття крові.
Лікування хворого на СНІД чи підозрілого щодо цієї інфекції госпіталізують терміново в окрему палату (бокс) і забезпечують індивідуальними засобами лікування, гігієни й догляду.
Специфічних методів лікування немає. Ведеться пошук противірусних препаратів. Другий підхід – зміцнення імунної системи, особливо тих її ланок, що вражені вірусом. Проводиться лікування супутніх захворювань. Використовують протипухлинні засоби, а також патогенетичні та симптоматичні препарати.
У разі позитивного результату імуноферментного дослідження і негативного імуноблотінгу пацієнтів обстежують повторно через 6 місяців. При підтвердженні позитивного результату в імуноблотінгу їх направляють у спеціалізований центр.
Серопозитивних осіб обстежують 2 рази на рік. Вони зобов’язані звертатися до інфекціоніста при появі перших ознак хвороби.
Основним напрямком боротьби із СНІДом є запобігання йому. Дуже важливу роль у профілактиці відіграє санітарна освіта. Населення має бути широко проінформоване про шляхи поширення СНІДу, про небезпеку позашлюбних статевих стосунків. Слід пропагувати сексуальну порядність, використання презервативів у разі випадкових статевих контактів. Жінки повинні знати про високу ймовірність зараження від серопозитивних статевих партнерів та народження хворої дитини.
Забороняється користуватися чужими бритвами, лезами, манікюрними приладами, зубними щітками, бо на них можуть зберігатися сліди інфікованої крові. Важливою умовою безпеки є дотримання гігієнічних та моральних норм. Створена сітка пунктів анонімного обстеження на СНІД.
Велике значення в профілактиці СНІДу має виявлення джерел інфекції та створення умов, що протидіють поширенню хвороби.
Обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають: усі донори (крові, плазми, інших біологічних тканин і рідин); групи ризику (наркомани, гомосексуалісти, повії); особи, яким багато разів переливали кров; особи, котрі мали контакти з хворими і вірусоносіями СНІДу і виявлені при епідеміологічному обстеженні; хворі з клінічними показаннями.
Передачі вірусу при лікувально-діагностичних маніпуляціях можна уникнути при використанні голок, шприців, систем та інших інструментів разового користування; хронічні хворі повинні обов’язково мати індивідуальний інструментарій.
Розробляються вакцини проти СНІДу, перші їх прототипи проходять випробування.
Андрій БЕБЕХ, лікар-інфекціоніст КНП «Чутівська ЦЛ»
За матеріалами КП "Полтавський обласний центр громадського здоров'я Полтавської обласної ради"