Минулої весни ми розповідали вам про незвичайний парк із казковими героями, який створила у дворі дачного будинку біля Микільського Надія Іванівна Григоренко. Читачам сподобалася історія про жінку, яка із старого одягу, тканини, дерева та інших підручних матеріалів створювала своїх персонажів.
Цього року ми планували поїхати до Надії Іванівни вдруге і зробити продовження історії. Однак не судилося. На жаль, Надія Іванівна померла і вже нікому створювати нових героїв для її казкового парку…
Тим не менше, ми вирішили поділитися із вами знімками із нашої минулорічної публікації і згадати Надію Іванівну та її героїв, якими вона так любила радувати людей.
А ще - згадати уривки із її минулорічного інтерв'ю...
«Пропросили знайомі дівчата зробити листоношу Пєчкіна з мультика про Простоквашино. Я спершу не бралася, раптом не справлюся? Але як то кажуть - очі бояться, руки роблять. Довго з ним вовтузилася. Кілька разів переробляла щось , додавала. Позносили йому одяг – костюм, шапку. Як завершила, поклала на ліжко. Так чоловік злякався! Зайшов у хату, думав, то хтось чужий прийшов до нас ще й у ліг поспати!».
«І Марина, і Вадик постійно дзвонять. Добре, що техніка до такого дійшла, не те, що колись, - лист раз на півроку ждали від далеких родичів. Хвилюються за нас, а ми за них. Ну а що робити, як таке життя зараз, мусять молоді люди їхати світ за очі, долі шукати. Але ми з дідусем не жаліємося, аби тільки здоров’я було, а що ж зробиш – все гірше ноги носять. Я теж, поки мала краще здоров’я, їздила за кордон, два роки у Греції була. Працювала там у старенького подружжя. Ставилися до мене добре, нічого не хочу сказати поганого, люди були порядні. Але чужина все одно є чужина. А от для нашої молоді вона стане рідною, у них більше часу звикнути. Тільки жаль, що такі хороші діти, такі розумні звідси їдуть…»
«Ой, до нас постійно хтось під’їздить, питаються: «Можна ми сфотографуємося біля ваших фігурок?» Та будь ласка, йдіть, фотографуйтеся, мені шкода, чи що? Для того ж і робила, що б людей радувати. Як ноги захворіли, так і знайшла собі відраду. Буває, всю ніч у мене світло горить , сусіди кажуть: « Надю, чи не спиться тобі?». А мені дійсно не спиться, доки не зроблю. Але оце вже дуже розхворілася, немає сил нових робити, хоча задумів багато, та духу не вистачає…»