Етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч Федір Вовк (17 березня 1847 – 29 червня 1918) народився у селі Крячківка неподалік Пирятина на Полтавщині. Автор понад 200 наукових робіт, якими здобув світове визнання. У власних дослідженнях дійшов висновку, що українці становлять окремий антропологічний тип з оригінальними етнографічними особливостями.З ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою Верховної Ради 100-річчя із дня створення Музею антропології та етнології ім. Хведора Вовка (29 березня 1921 року ) цьогоріч відзначається на державному рівні.
Дослідник українського народу по всій етнічній території
Завдяки його працям з порівняльної етнографії українська етнографічна й археологічна науки піднялися на один щабель із європейськими народознавчими дисциплінами кінця XIX – початку XX століття.
Його батько був вчителем у місцевого пана. Прагнучи кращої освіти для своїх дітей, він разом із родиною переїхав до Ніжина. Там Федір спочатку закінчив гімназію, а потім – Ніжинський ліцей. У 1865 році юнак вступив до Новоросійського університету в Одесі. Через два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира, який закінчив у 1871 році.
Після навчання Федір Вовк працював у Київській контрольній палаті, паралельно активно займався громадською діяльністю. Зокрема, став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, був членом «Старої Громади» – осередку української інтелігенції. У травні 1876 року російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав розпорядження (Емський указ) про повну заборону українського письменства. Заборонялося друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи театральними виставами, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою. Автор документа – Михайло Юзефович, помічник куратора Київського учбового округу. Він підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі». Юзефович ініціював закриття Південно-західного відділу Російського географічного товариства та звільнення професорів-українців із Київського університету. У вересні 1876 року після виходу сумнозвісного Емського указу, аби уникнути переслідувань, Федір Вовк у 1879 році їде до Женеви (Швейцарія). Там допомагав Михайлові Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Однак через тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Тоді ж дружину та дітей було заарештовано і заслано у В’ятку.
У 1883 році було видано циркуляр про розшук Федора Вовка, тому вченому знов довелося рятуватися від переслідувань російських імперських сатрапів у Женеві. В Україну повернутися він вже не міг.
У травні 1887 року науковець переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні й етнографічні дослідження Галичини, Буковини та Закарпаття. Одночасно зі студіюванням антропологічних наук став співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій. За кордоном зробив усе можливе, щоб інтегрувати досягнення української науки до широких західноєвропейських наукових кіл. «Федір Кіндратович Вовк, усіма своїми думками та почуттями в Україні перебуваючи, бере на себе важку місію – зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи чи не єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки», – писав учений Левко Чикаленко.
Публікував на шпальтах французьких антропологічних часописів матеріали з новими відкриттями антропологів, археологів, етнологів та етнографів України. На зборах Паризького антропологічного товариства говорив про знахідки українських археологів (зокрема золоті гривні з розкопок Володимира Антоновича в Києві), зачитував етнологічні статті; передав до фонотеки товариства 8 записів українських народних пісень.
З Парижа науковець часто навідувався до Львова, де читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. За дорученням Паризького антропологічного товариства Федір Вовк починає досліджувати антропологічні ознаки українського народу. Польові дослідження проводилися за фінансової та технічної підтримки Наукового товариства імені Тараса Григоровича Шевченка у Львові, особисто Івана Франка, а також місцевої інтелігенції. Протягом чотирьох літніх сезонів 1903–1906 років Федір Вовк проводив свої «обстеження» у Галичині, Бойківщині, Лемківщині, Буковині, Закарпатті та Сербії. Результатом його наукових пошуків стала стаття «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Гуцули».
У січні 1906 року Федір Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді він оселився в Санкт-Петербурзі та став куратором одразу двох відділів Російського Музею. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, науковець згуртував довкола себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу. Своїх учнів відряджав у самостійні етнографічні й антропологічні експедиції для здійснення наукових планів – систематичного антропологічного дослідження українського народу по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані). У 1916 році підсумком цих розвідок стало узагальнення «Антропологічні особливості українського народу».
4 березня 1917 року з ініціативи Товариства Українських Поступовців постала нова політична структура — Українська Центральна Рада , яка стала центром згуртування національних сил українського народу. Тож національно-культурне відродження стало головним трендом суспільного буття. 22 січня проголошується державна незалежність Української Народної Республіки. Природньо, Федір Вовк мріяв повернутися до України і продовжити наукову та викладацьку роботу в Києві. 18 березня 1918 року на засіданні Вченої ради Київського університету Федора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії.
11 червня 1918 року Федір Кіндратович виїхав з Петрограда до України. Однак у дорозі він захворів на грип і 29 червня 1918 року помер. Похований у Жлобині, Гомельської області (Білорусія).
Всеукраїнський центр антропологічних та етнологічних досліджень
У 1922 році УНР зазнала поразки. Нашу тодішню молоду державу окупувала більшовицька Росія. Перше десятиліття перебування УСРР в складі Радянського Союзу ознаменувалося «українізацією» — запровадженням української культури й мови в школі, пресі й інших сферах культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, залучення до вищих органів державної влади представників української національності. Політика «українізації» була вимушеним кроком окупантів-більшовиків, обумовленим завоювати симпатії прихильників УНР й закріпити радянську владу та сформувати партійно-державну номенклатуру в Україні. Одним із найпотужніших культурно-наукових спалахів періоду «українізації» стало створення Кабінету антропології та етнології ім. Федора Вовка при Всеукраїнській академії наук (до 1922— Музей антропології та етнології ім. Ф.Вовка при ВУАН). Музей заснували у Києві, 100 років тому, 29 березня 1921 року.
Установу небезпідставно вважали центром антропологічних та етнологічних досліджень усієї України. Основу склали наукові матеріали, колекції та бібліотека Федора Вовка (2600 одиниць зберігання). Ці наукові і культурні скарби у 1920 році перевіз з Петрограда до Києва перевіз український вчений Олександр Алешо. Так він виконав заповіт Федора Вовка. До речі, Алешо й став першим директором-фундатором музею. До зібрань також долучили приватні колекції та предмети з державних установ — 1-го Державного музею (169 одиниць зберігання; нині Національний музей історії України ) та Українського наукового товариства (145 одиниць зберігання). Музей мав 3 відділи: антропології, передісторії та етнології. Останній складався з підвідділів: порівняльної, загальної етнографії та етнографії народів України. При музеї діяла бібліотека (4570 томів) з архівом та фотолабораторією. Фонди музею це - предмети господарської діяльності, побуту, одягу, прикраси, дитячі іграшки тощо. Музей мав дослідні станції в селах Старосілля, Жукин, Замисловичі, Сушківка, Следі (на Поділлі), Бубнівка, Микільська слобідка (нині в межах Києва), Сваром’я, Мартиновичі та ін. 1922 року музей перетворено на Кабінет антропології та етнології ім. Федора Вовка. Наукові дослідження співробітників кабінету публікувалися в академічному виданні «Матеріали до етнології» та щорічнику «Антропологія» (1927—1930). На кінець 1920-х рр. зібрання кабінету становило 7500 одиниць зберігання.
Однак вже наприкінці 20-х і на початку 30-х рр. розпочався наступ Москви на українське культурне життя. Інкримінували «націоналізм і петлюрівщину», «активну участь у контрреволюційних націоналістичних організаціях» на початку 1930-х рр. й співробітникам Музею (кабінету) імені Федора Вовка. Більшість з них російсько-комуністичний режим репресував, а сам кабінет 1934 року сталінські посіпаки ліквідували... 1936 року частину музейних колекцій (близько 2 тис. одиниць зберігання) передано до Центрального історичного музею ім.Т. Шевченка.
8 фактів про уродженця Полтавщини, які варто знати
1. У деяких енциклопедіях подаються два тотожні прізвища: Вовк та Волков (у дужках). Річ у тому, що коли його батько, Кіндрат, був малим хлопцем, сім’я переїхала до Криму. Коли юнак підріс, його забрали до війська, проте він утік звідти. Згодом, коли дезертирам оголосили амністію, повернувся до армії, дослужився до офіцера й відтоді в документах і почали писати не Вовк, а зрусифіковане «Волков».
2. Був одним із помічників Володимира Антоновича в організації і проведенні ІІІ Археологічного з’їзду. Разом з Олександром Русовим підготував до друку «Кобзар» Тараса Шевченка, який вийшов у 1878 році в Празі та Женеві і містив заборонені в Росії твори .
3. Після успішного захисту дисертації здобув ступінь доктора природничих наук Сорбонського університету. 19 листопада 1916 року був нагороджений орденом Почесного легіону Французької Республіки.
4. Ім’я Федора Вовка нерозривно пов’язане із Трипільською культурою. Під час розкопок під керівництвом вченого були знайдені зразки мистецтва кам’яної доби: унікальний браслет на пластині з бивня мамонта, стилізовані жіночі статуетки. За доповідь про цю пам’ятку на XIV Міжнародному конгресі з антропології та доісторичної археології у Женеві Федора Вовка нагородили премією Кана.
5. 17 жовтня 1917 року дослідника було обрано почесним членом новоствореного київського Географічного інституту. 29 жовтня 1917 року Петроградський університет надав йому звання почесного доктора антропології та етнографії «honoris causa».
6. У праці «Етнографічнічні особливості українського народу» він вперше різнобічно охопив український побут, науково обґрунтував висновок, що український народ і з етнографічного боку являє окремішню цілість.
7. Ім’я Федора Вовка було на десятиліття вилучено із історичного та наукового обігу, адже його концепція жодним чином не “вписувалася” в теорію про «злиття братніх народів». Дослідникові вдалося налагодити систематичне збирання антропологічних матеріалів на теренах України й у місцях компактного проживання українців (Курщина, Кубань, Подоння тощо). Зібрані матеріали охопили близько 5 тисяч осіб і стали основою узагальнюючої праці, у якій вперше подана розгорнута характеристика антропологічних рис українського народу; визначені його генетичні зв’язки, а також місце українців у системі антропологічних типів Європи.
8. Світове визнання принесла вченому надзвичайна цікава, але, на жаль, і досі не опублікована в Україні робота – «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», надрукована спочатку в Болгарії, а згодом – у Франції (1892).
За матеріалами офіційного сайту УІНП https://bit.ly/3c8KKgo та офіційної ФБ-сторінки відділу культури Пирятинської міської ради.