Журнал започаткували письменники Полтавщини – члени обласної організації НСПУ. Організаторами зустрічі з редакційною колегією виступили Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського та обласна письменницька організація.
Ось уже третій рік поспіль “Полтавська Криниця” виходить за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА та Полтавської обласної ради. У кожному номері - цікаві автори, безмір сторінок великих та малих історій. Краплина до краплини постають письменники та журналісти, науковці й редактори, викладачі та священники, більшість із яких – члени Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України.
Окрім поетичних та прозових сторінок журнал має цікаві та вкрай потрібні рубрики: “Книжковий хронограф”, “Гостьова світлиця”, “Малим читачам”, “Наголос”, “Літмайдан”. А це – огляди та рецензії (напрямок літературознавства нині майже вимираючий), ґрунтовні, неупереджені інтерв’ю, критика, статті про письменників і для письменників, за якими – безмір відер колодязної води, яку витягала й витягує редакційна колегія.
«У редакційному слові перших чисел цього видання говориться, що, стверджуючи народження нового літературно-художнього часопису, полтавські митці постійно відчувають криничну свіжість і життєдайність духовних коренів славетних полтавців: Івана Величковського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Миколи Гоголя, Панаса Мирного, Миколи Зерова, Дмитра Нитченка, Олеся Гончара, Григорія і Григора Тютюнників, Феодосія Рогового. На сторінках журналу публікуються маловідомі й невідомі сторінки літературної творчості славетних земляків, а також твори сучасників», - звернулася до учасників онлайн-зустрічі голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України.
Головний редактор видання Володимир Шкурупій зробив огляд сторінок “Полтавської Криниці”, зазначивши, що маємо потужних поетів, серед яких Олена Гаран з її добіркою сонетів «По той бік ріки», яка стала значним кроком у творчості поетеси і засвідчила її високу майстерність. Добірка ж поезій Тетяни Кльокти сповнена філософією думки, образним мислення. Її вірші світяться добром і лагідністю, вони, власне, є такими собі картинами в мініатюрі з різноманітними тонами і напівтонами. Мова в поезіях відомої поетеси Наталії Баклай ведеться авторкою від власної особи і, як завжди, відзначається м’якою і образною поетикою.
“Вміщено добірку поезій відомої і знакової в українській літературі поетеси Наталки Фурси. Як завжди, поезії експресивні, глибоко-філософські, душевно-емоційні, духовно-благочестиві, в яких поєднується і містичність, і міфічність. Я б сказав – у кожній поезії тужлива музика, яка зачіпає і душу, і мозок. Її поезію один із читачі порівняв із органною фугою. Взагалі, поезія Наталки Фурси – це смислове і душевне потрясіння.
Якщо говорити про прозу, то характерною рисою, як і поезії, з одного боку є висока мовна культура авторів, а з другого – індивідуальна стилістика, що вигідно відрізняє їх з-поміж авторів інших культурно-мовних ареалів. Крім цього, я б відзначив мовну розкутість. Це особливо помітно у творах Ганни Кревської, Любові Пономаренко, Сергія Осоки, Світлани Фільчак. Присутня також і прив’язаність оповіді до місця й обставин, які зображає автор у творах. Хоча вони здебільшого вигадані, та сприймаються, як реальні.
Вражає Сергій Осока з його оповіданням «Діда Грицька поховають завтра». В ньому Сергій розкривається як талановитий прозаїк, який пише смачно, насичено, добірною українською мовою, багатою на метафори, порівняння, кожне речення несе в собі глибокий смисл. Як на мене, то немає жодного намарно використаного слова. Кажуть, що проза Осоки нагадує Тютюнника. Кожен, хто народився й тим паче живе на Полтавщині, напоєний силою духу цієї землі. Це наша природа, яка й виливається начебто в подібне мовлення творів. Письменник Осока самобутній і глибокий у своїй самобутності”, - говорить головний редактор «Полтавської Криниці», письменник Володимир Шкурупій.
Всі твори, що виходять з-під пера знакового в українській літературі прозаїка Любові Пономаренко - це приклад постмодернізму в кращих зразках світової прози. Любов Пономаренко із трьома оповіданнями, як завжди, високого письма, теж представлена на сторінках часопису. Письменниця Ганна Кревська подає велике оповіданням «Попова яма», в якому переплелися різні постмодерні ракурси: реалізм із містикою, навіть абсурдом і міфом. Постмодернізм знайшов своє вираження в цьому оповіданні в усій повноті.
Вартий уваги вдалий дебют полтавки, відомої журналістки Світлани Фільчак. Її оповідання «Мотя-королева» і «У Мальці, на Трійцю» достатньо зрілі, які вказують на високий творчий потенціал авторки.
“Приємно, що кожне нове число журналу відкриває нам нові імена, по краплі додає живої води із невсипимого джерела творчості: чистого, світлого, незамуленого… Заслуговує на увагу чудове есе Лідії Віцені «Під одним небом». Неймовірні есеї «До війни звідси – триста кілометрів. Хлопці на броньовиках будуть на сході вже на світанку. Господи, рукою владики захисти їх…» або: «Картопляне бадилля ще диміло на городі нашої Лесі, звіддаля гірчило, вечір догорав поміж сосен, яскраво, мов багаття, сяяли червоні хмари…» Знаходжу у віддзеркаленні криничної води своїх земляків та землячок. Олександр Міщенко і його щемлива «Баночка меду», де зметені з прилавку крихти і мед, який розлито тільки в літрові і трилітрові банки, тож для матері – шкода. Далі - чудова рецензія літературознавця, наукового співробітника Інституту літератури Алли Диби на історичний роман «Реквієм для Рози» . Раїса Плотникова в романі майстерно говорить на різні голоси. Створені нею герої - це часто антиподи одне одного. Тут безліч символічних епізодів-кадрів, які кількома важливими штрихами змальовують епоху знавіснілого зародження більшовицького режиму», - своїми думками від знайомства з черговими номерами «Полтавської Криниці» ділиться письменниця Ганна Кревська.