Вперше з Василем Івановичем Забишним, радником із виробничих питань «Полтававодоканалу» ми познайомилися, коли готували матеріал про вуличні колонки нашого міста. Він виявився справжньою «енциклопедією» - як сам зізнався, знає про рідне підприємство усе, до останнього гвинтика, адже пропрацював тут майже 50 років. « Полтававодоканал» для мене - все моє життя» - зізнався Василь Іванович. 15 жовтня він відзначив 70 річний ювілей. З цієї нагоди ми зустрілися з Василем Забишним ще раз. І почули чимало цікавих фактів про будні, досягнення і проблеми підприємства.
КОЛИСЬ ПРАЦІВНИКІВ РОЗВОЗИЛИ ПО МІСТУ ПІДВОДОЮ
Я прийшов працювати у «Полтававодоканал» 21 вересня 1971 року. Спершу був слюсарем, згодом перейшов на посаду майстра. Я ще застав часи, коли працівників по місту возив кінь «Орлик». На аварії виїздили підводою. Згодом нам передали стареньку машину з міліції. Вона єдина тоді була на підприємстві. Наші бригади розкидали по місту і вони мали виконувати своє завдання – викопати яму, поставити хомут і загорнути. Норма на день. Полтавські дівчата нас оминали десятою дорогою – ми були вічно брудні, з лопатами, відрами. Іноді знайомі, аби не здоровкатися, навіть переходили на інший бік вулиці. Тоді було престижно працювати на заводах «Знамено», 22 заводі. Там працівники гарно заробляли, мали охайний вигляд. Заробітна плата там була більш ніж по двісті карбованців, а у нас – сто п’ятнадцять карбованців оклад майстра. І так воно тривало десь до дев’яностих років. Водоканал жив важко. Начебто і гроші були, але не можна було придбати жодних матеріалів. Дуже не простий був період. Мені довелося у 1987 році їхати у Якутію, аби хоча б якось налагодити матеріальний стан родини. За спеціальністю я гідротехнік, за спеціальністю там і працював рік. Потім знову повернувся у рідний «Полтававодоканал».
НОВА СТОРІНКА ІСТОРІЇ «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛУ»
- У 90 роках «Водоканал» став обласним підприємством. Матеріальна база була слабка. Пам’ятаю випадок, як сталася аварія на другому водогоні перед Новим роком. Місто залишилося без води. Іншого разу усували аварію, коли місто майже троє суток було без води. Труднощів не бракувало, екстремальних ситуацій теж. У 2000 році підприємство очолив Валерій Ченчевий. З того часу почалася нова сторінка у історії підприємства. Перше, що він зробив – зібрав провідних спеціалістів, посадив у автобус і відправив перейняти досвід у Німеччині. Приїхали, подивилися, зрозуміли, що ми страшенно відстали від Європи. Так почалася співпраця з німцями. Саме завдяки їм ми перейшли на нову технологію – стали класти пластикові труби. У 1981 році ми спробували цю методику, але труба через невеликий проміжок час почала текти. Німці ж запевняли, що саме пластикові труби – найоптимальніший варіант, вірогідно, нам просто не вистачило досвіду під час монтажу. Отож ми вирішили запросити німецького спеціаліста, аби на місті показав нам, як робити правильно. Вирили траншею 500 метрів по вулиці Зигіна. Вони завантажили у Німеччині фуру з трубами, вони прибула до Полтави. Зібрали ми бригаду, і почали класти труби під керівництвом наших зарубіжних партнерів. Відтоді так і працюємо. Ми тоді прокладали щороку близько вісімдесяти кілометрів нових труб.
ПОЛТАВСЬКА ПРОБЛЕМА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО МАСШТАБУ
Особливо актуальна проблема, про яку не втомлюються говорити роками – заміна каналізаційних мереж. Це не просто проблема – це наша біда. Більшість з них проклали у 60-80-х роках минулого сторіччя, коли активно розбудовували інфраструктуру міста. Всі вони були збудовані за однією технологією - найпопулярнішим і найдешевшим матеріалом для цих робіт тоді був залізобетон. Утім, такі труби мають гарантійний термін користування лише 25 років, тому і «відслужили своє» вони ще у 90-х. Отож нині лише у Полтаві 52 % вуличних каналізаційних мереж зношені та аварійні, а таких колекторів – 84%! На жаль, частковий ремонт місць аварій власними силами підприємства не дає сталого позитивного результату, майже одночасно виходить з ладу мережа не в одному місці, а по всій своїй довжині. Розв´язання цієї проблеми впирається у ще одну – кошти, а їх підприємству бракує… Ще на початку 2018 року на нашому підприємстві розробили програму для заміни колекторів. За розрахунками фахівців, якщо би з того часу на це закладали по 200-250 млн.. грн. бюджетних коштів, за 5-6 років можна було б повністю відновити каналізаційне господарство міста. Це проблема загальнодержавна. На жаль, нині у переважній більшості випадків ми можемо усувати аварії тільки локально…