Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) — найчастіша причина захворювання дітей від періоду раннього дитинства й до шкільного віку. ГРВІ зазвичай протікає в легкій формі і закінчується одужанням пацієнта на 5 -10 день захворювання. Однак у ряді випадків стан погіршується або не змінюється. Саме такі стани раніше і розцінювали як гострі риносинусити. Як лікувати і попередити недугу нашому виданню розповіла лікар-отоларинголог дитячий КП «Полтавська дитяча обласна клінічна лікарня» Маргарита Морозова.
ЩО ТАКЕ ГОСТРИЙ РИНОСИНУСИТ?
Гострий риносинусит – це запалення слизової оболонки носа та приносових пазух. Та слизова оболонка пазух є подовженням слизової оболонки носа. Ізольованого ураження пазух практично немає (винятком є синусити що виникли внаслідок запалення зубів). Провідними симптомами як риніту, так і синуситу є утруднення носового дихання та виділення з носа. Тобто, запальний процес у слизовій оболонці приносових пазух розвивається водночас із ураженням носової порожнини, а не є ускладненням риніту.
« Раніше вважали, що риносинусити пов'язані виключно з вірусною чи бактеріальною інфекцією. В останні роки гострий риносінусит визнаний як запалення (не інфекція) слизової оболонки. Зміни слизової оболонки також можуть бути запущені будь-якими іншими провокуючими факторами: переохолодженням, вдиханням надмірно холодного чи гарячого повітря, агресивними фізичними та хімічними чинниками тощо.
Відповідно до класифікації європейського погоджувального документа EPOS — 2020 (European Position Paper on Rhinosinusitis and Nasal Polyposis ) гострий риносинусит (ГРС) підрозділяється на вірусний ГРС (звичайна "застуда"), поствірусний ГРС і бактеріальний (ГБРС» - розповідає Маргарита Морозова.
За її словами, достовірні дані щодо поширеності риносинуситу отримати складно, оскільки при легких формах більшість пацієнтів не звертаються до лікаря. Є дані про те, що частота гострих риносинуситів у дітей шкільного віку становить до 10 епізодів на рік. Соціалізація дитини (потрапляння до колективу) супроводжується зростанням частоти цих захворювань .
У дітей різних вікових груп через поступове формування лицьового скелету у процесі розвитку до запального процесу залучені різні ПНП . Дитина народжується із двома ПНП – решітчастою та верхньощелепною, які відрізняються від ПНП дорослої людини за формою і розмірами .
Розвиток верхньощелепної пазухи пов’язаний із появою молочних зубів та заміною їх на постійні (саме в ці періоди життя дитини відбуваються «стрибки» росту верхньощелепних пазух). Протягом першого року життя ця пазуха набуває прямокутної форми і пневматизується. У дитини віком 3-4 роки вона має чіткі контури, а за формою подібна до пазухи дорослої людини. Остаточно верхньощелепна пазуха формується до 12-14 років, а її розміри збільшуються до 15-20 років. Слизова оболонка цієї пазухи у дітей значно товща, тому більш реактивно реагує на будь-які запальні зміни, тож у дітей при гострому риносинуситі на рентгенограмі часто виявляють затемнення верхньощелепної пазухи. Лобова пазуха починає формуватися після першого року життя дитини; у 6 років вона має чіткі контури та об’єм близько 1 мл; у дитини віком 12-13 років вона поглиблюється. Розвиток пазухи завершується зазвичай у 25 років. Клиноподібна пазуха починає формуватися з 2 років; найбільш інтенсивно вона розвивається у 6 та 15 років; пневматизація її припиняється у 25 років .
ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ РИНОСИНУСИТИ ТА ЯК ЇХ ЛІКУВАТИ?
« Варто пам’ятати, що в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку при риносинуситах анатомо-фізіологічно обумовлене паралельне виникнення реактивних запальних змін глоткового мигдалика, тобто виникнення аденоїдиту. Це супроводжується закладеністю носа, носовим характером промовляння слів, а також спричиняє пролонгацію задньої ринореї на триваліший термін захворювання порівняно з пацієнтами більш старшого віку. В свою чергу, задня ринорея призводить до появи кашлю, який вважається відмінною особливістю протікання риносинуситу у дітей.
Дитячий риносинусит має таке визначення: запалення носа та навколоносових пазух, що характеризується двома або більше симптомами, одним з яких є або закладеність/закупорка/набряк носа, або виділення з носа (переднє/заднє назальне затікання); біль в ділянці обличчя/тиск; кашель.
Корисним нововведенням EPOS-2012 стала класифікація гострих риносинуситів залежно від етіологічного фактора, що важливо для обгрунтування проведення системної антибактеріальної терапії при неускладненій формі риносинуситу. Така класифікація дозволяє більш виважено застосовувати лікувальні заходи. Так у пацієнтів із гострим вірусним риносинуситом патогенетично обґрунтованим є обмеження контакту слизової оболонки з вірусами та біологічно активними продуктами зруйнованих ними клітин респіраторного епітелію як основної причини прогресування набряку і запального процесу в цілому.
« Для запобігання їх прогресуванню, вторинному бактеріальному інфікуванню необхідне ефективне видалення слизу, зокрема за допомогою сольових розчинів.З урахуванням провідної ролі вірусів (як етіологічного чинника при гострому вірусному риносинуситі) антибактеріальна терапія не показана. На цьому етапі лікування, зазвичай, використовується симптоматична терапія. Оскільки провідною ланкою патогенезу гострого вірусного риносинусита є виражений набряк слизової оболонки носа і навколоносових пазух, найчастіше для симптоматичного лікування застосовують деконгестанти (протинабрякові краплі).Застосування в цій ситуації судинозвужувальних засобів пригнічує мікроциркуляцію і секрецію, що викликає відчуття печіння, сухості в носі. Крім того, пригнічення мікроциркуляції призводить до застою і накопичення у тканинах токсичних продуктів. З урахуванням високої системної біодоступності такі препарати чинять виражений системний вплив (збудження, головний біль, безсоння, нудота, тахікардія, підвищення артеріального та внутрішньоочного тиску), а в ряді випадків їх застосування підвищує вірогідність отруєння, особливо у дітей. Тому перевагу для застосування у дітей слід надавати ізотонічним та гіпертонічним сольовим розчинам. Також доцільним є використання комплексних фітопрепаратів» - наголошує Маргарита Морозова.
Середня тривалість лікування за умови адекватного застосування становить 6–8 днів. Призначати антибіотикотерапію рекомендовано, якщо стан хворого не поліпшується до 10-го дня захворювання або у разі погіршення стану незалежно від строків .
Читайте також: Співак Олег Винник завхорів на коронавірус
Публікація створена за сприяння КП Центр громадського здоров’я Полтавської обласної ради.