Пенсіонерка створила парк інсталяцій, на який приїздять дивитися сотні людей

Про цю садибу ми дізналися після того, як ми розповіли читачам про казковий майданчик на Мотелі. "Такого ви не побачите ніде" - писали нам читачі. Ми послухали і вирішили побачити все на власні очі. Тому  вирушили у дачне селище поблизу Микільського. Сказати що здивувалися – не сказати нічого.

Дивовижні фігури казкових героїв, тварин і людей – на кожному кроці. Вони зустрічають біля воріт, ховаються у гілках дерев, двоє інопланетян примостилися на терасі.

- У вас велика дача? Бо я вам викопала гібіскуса!

Такими словами мене зустріла господиня – Надія Іванівна Григоренко.

Окрім дивних фігур, у цій садибі щедро буяють кущі та дерева, прокидається безліч квітів. На території – кілька рукотворних озер.

Надія Іванівна звикла до незваних візитерів. Але видно: щиро радіє нам, розпитує про міські новини, розказує про своє хоббі:

« - Ой, до нас постійно хтось під’їздить, питаються: «Можна ми сфотографуємося біля ваших фігурок?» Та будь ласка, йдіть, фотографуйтеся, мені шкода, чи що? Для того ж і робила, що б людей радувати. Як ноги захворіли, так і знайшла собі відраду. Буває, всю ніч у мене світло горить , сусіди кажуть: « Надю, чи не спиться тобі?». А мені дійсно не спиться, доки не зроблю. Але оце вже дуже розхворілася, немає сил нових робити, хоча задумів багато, та духу не вистачає»!

Надія Іванівна приїхала з чоловіком жити у Полтаву у 1966 році. Відтоді працювала паспортисткою у Терешках, там же мають квартиру. Їхні діти – син і донька – вже кілька років живуть за кордоном. І хоча Григоренки дуже скучають за дітьми однак, не дають собі засумувати по – справжньому, постійно знаходять заняття. Відтак, щойно теплішає, виїздять на дачу разом з вірним Мухтаром.

« - І Марина, і Вадик постійно дзвонять. Добре, що техніка до такого дійшла, не те, що колись, - лист раз на півроку ждали від далеких родичів. Хвилюються за нас, а ми за них. Ну а що робити, як таке життя зараз, мусять молоді люди їхати світ за очі, долі шукати. Але ми з дідусем не жаліємося, аби тільки здоров’я було, а що ж зробиш – все гірше ноги носять.

Я теж , поки мала краще здоров’я, їздила за кордон, два роки у Греції була. Працювала там у старенького подружжя. Ставилися до мене добре, нічого не хочу сказати поганого, люди були порядні. Але чужина все одно є чужина. А от для нашої молоді вона стане рідною, у них більше часу звикнути. Тільки жаль, що такі хороші діти, такі розумні звідси їдуть» - бідкається Надія Іванівна.

Казкові фігурки вона робить давно. Згадує, що іноді виготовляла їх «на замовлення». Використовує старий одяг, тканини та дерево – тобто згодиться все.

« - Пропросили знайомі дівчата зробити листоношу Пєчкіна з мультика про Простоквашино. Я спершу не бралася, раптом не справлюся? Але як то кажуть - очі бояться, руки роблять. Довго з ним вовтузилася. Кілька разів переробляла щось , додавала. Позносили йому одяг – костюм, шапку. Як завершила, поклала на ліжко. Так чоловік злякався! Зайшов у хату, думав, то хтось чужий прийшов до нас ще й у ліг поспати!».

Господарі пропонують попити чаю з пиріжками – так тут заведено зустрічати усих. Видно, що обоє люблять поспілкуватися. Про свою популярність в інтернеті Надія Іванівна чула, але ставиться до цього з гумором. Хтось її вироби лає, хтось захоплюється.

Але байдужими вони не лишають нікого. Це точно.